uncategorized

З кожним новим виданням «Видавництво Старого Лева» доводить серйозність своїх намірів щодо серії книжок про Дискосвіт, а це не мало-не багато: 41 роман, 5 оповідань, низка довідників, путівників та альманахів, кілька мап та навіть кулінарна книжка. Хто творить Дискосвіт українською та чому переклад творів сера Террі став справжнім випробуванням для видавців? У чому ж магія текстів Майстра, яка не відпускає пратчеттолюбів вже три десятиліття?

Не такий страшний Террі Пратчетт, як про нього говорять?

Якщо ви читаєте цей матеріал, то майже напевне зачитуєтесь фентезі, і вже точно вам бодай щось відомо про сера Террі. Але є те, чого ви досі не знали про Пратчетта: цей дивакуватий британець у чорному крислатому капелюсі, що зачарував увесь світ історіями про відьом, магів, гномів та Смерть, є справжнім кошмаром для іноземних видавців.

Щоби дізнатися, у чому ж справа, треба трохи зануритися в історію створення Дискосвіту, десь у 70 роки ХХ ст. Саме тоді, наприкінці 70-х, відбувся «фентезі-бум»: різноманітних романів, хороших й поганих, виходило безліч… Пратчетт піддався цій хвилі, проте у дуже специфічний спосіб, що власне й визначило особливість його книжок та прирекло їх на популярність. В один момент він вирішив пародіювати жанр фентезі, власне «Дискосвіт» й почався з того, що Террі Пратчетт висміював штампи фентезі, сюжетні ходи, персонажів. Це супроводжувалося класною грою слів, справді смішними жартами, численними алюзіями та простою життєвою філософією.

«Правду кажучи, Пратчетт висміює не лише фентезі, він глузує з явищ навколо нас, – розповідає кураторка серії про Дискосвіт та редакторка «Видавництва Старого Лева» Ольга Ренн. – Кожен читач впізнає у описаних ситуаціях чи себе, чи своїх знайомих. Наприклад, мені дуже подобається як в романі «Колір магії». Пратчетт показує туриста – людину, яка не рахує грошей, прагне потрапити у чудернацькі місця, неодмінно усе сфотографувати…

І ось таких впізнаваних речей у романах Пратчетта дуже багато. А чого вартий його Смерть? Це однозначно дуже глибокий персонаж (у Пратчетта Смерть чоловічого роду), який хочеш чи ні, а змушує думати про закінчення власного життя, а разом з тим і зовсім нестрашний – любить кошенят, мріє про відпустку… Пратчеттові вдалося створити щось нове, вдалося вдосконалювати і розвивати ідеї, що починалися з простих пародій у глибші, цікавіші твори. Думаю, у цьому всьому і є секрет його успіху».

Читайте також: Некласична класика, або 4 переклади з давніх мов

Де популярний письменник – там й видавець. На сьогодні твори Террі Пратчетта перекладено 37-ма мовами (з українською – 38), у світі продано понад 85 мільйонів примірників. Проте без парадоксів не обійшлось: як виявилося, прекрасний дотепний пратчеттівський гумор та численні алюзії й метафори, що блискуче звучать англійською, дуже складно передати іноземними мовами. «Ідея видання Пратчетта українською була «на слуху» уже багато років, але досі за це ніхто не брався, – каже Ольга Ренн. –  І не тільки тому, що серія складається з 41 роману та ще низки супутніх книжок. Думаю, багато видавців й перекладачів побоювалися сера Террі. Уже коли ми анонсували вихід перших книжок у «Видавництві Старого Лева», на нас посипалися листи та коментарі, які зводилися до одного –  адекватно перекласти Пратчетта неможливо. Я свідома того, що у нас є і як дуже вдалі перекладацькі й редакторські знахідки, а є й якісь невдачі, думаю, з огляду на специфіку матеріалу це нормально».

Крізь неможливе: як Пратчетт заговорив українською

«Ми були готові до критики, але не думали, що вона почнеться вже з першого анонсу, саме тоді розгорілась дискусія – Дискосвіт VS Плаский світ, – пригадує редакторка. –  «Discworld» (абсолютний новотвір Пратчетта) отримав назву від Диску, що розташовується на спинах чотирьох слонів, які стоять на спині велетенської черепахи А’Туїн, котра пливе у космічному просторі. Власне, цей Диск і є світом пратчеттівських героїв. У середовищі українських шанувальників Террі Пратчетта були популярними дві назви: «Плаский світ» та «Дискосвіт». У першому анонсі, де ми заявляли про наміри видавати Пратчетта, фігурувала назва «Плаский світ».

Чимало фанів нас за це розкритикували. Після тривалих дискусій із перекладачами, редакторами, дослідниками Пратчетта, було вирішено обрати назву максимально наближену до автора. Пратчетт створив неологізм, і у нас має бути цей неологізм – «Дискосвіт». Хоча серед робочих назв серії були: «Світ-Диск», «Світ на Диску», «Мандруючи диском». Тепер же багато фанатів нас критикує за назву «Дискосвіт», асоціюючи цю назву із світом диско 80-их…

Я свідома того, що втрати при перекладі неминучі, але ми дуже стараємося, щоб вони були мінімальними. Зокрема, бажанням зменшити втрати при перекладі підпорядкована наша система приміток, яку теж читачі сприйняли неоднозначно. Хтось страшенно критикує, і стверджує, що багато приміток капітаноочевиднісні, хтось навпаки дякує нам за ці примітки і каже, що вони дуже допомогли у розумінні твору».

 У кожного перекладача – своя «Правда»

На сьогодні Пратчетта українською перекладає четверо перекладачів: Юлія Прокопець («Колір магії»), Олександр Михельсон («Правда», «Право на чари»), Ольга Любарська («Морт»), Оксана Самара («Reaper Man»). «Це неабиякий виклик, коли переклад здійснюють кілька перекладачів, – зауважує Галина Листвак, літературний редактор серії «Дискосвіт». – Кожен має іншу філософію творення перекладу, різний досвід, розуміння оригіналу і стиль художнього перекладу. Тому важливо домогтися уніфікації у межах перекладів – хоча б на рівні основних назв та понять. Для цього, зокрема, було створено покажчик імен, власних назв та основних термінів для внутрішнього користування – поки що там близько 400 позицій, але він продовжує зростати, бо туди додаються нові, зі свіжих перекладів.

Треба додати, що стиль самого Пратчетта змінювався і вдосконалювався з роками і, напевно, саме це, а також розмаїття створеного Дискосвіту, забезпечило йому успіх у всьому світі.

Тому українська версія проекту теж, як і оригінал, вийде дуже різна. «Колір магії» (опублікований 1983 року) дещо уривчастий, містить багато описів. Фанати вважають його своєрідною енциклопедією Дискосвіту з великою кількістю локацій та персонажів. «Правда» (опублікована на 17 років пізніше, 2000 року) побудована за принципом детективу, має чіткішу основну сюжетну лінію і за рахунок цього сприймається більш цілісно».

Проте не лише власні назви, фактичний матеріал та необхідність розробляти розлогі коментарі є підводними каменями для перекладачів. «Як і всі хороші письменники, Пратчетт вміє працювати з навколшньою дійсністю і робить це так, що не завжди зрозуміло, де в нього вигадка, де сарказм, де пряма сатира або, скажімо, де він посилається на речі й явища, які справді існують чи траплялися в історії нашого з вами світу, – каже перекладачка Ольга Любарська. – Найскладніше, мабуть, витримувати тон і регістр. У слів автора і в кожного з персонажів вони особливі. Мені випало працювати зі Смертю. Є велика спокуса прикрашати пряму мову Смерті, хоча насправді вона додаткових прикрас не потребує. Або, скажімо, слова-паразити чи регіональні мовні особливості.

Пратчетт багато грається з географією й діалектами персонажів, і ця гра не завжди очевидна. Вишукувати мовні особливості, які варто переносити в текст перекладу, й при цьому не додавати якихось зайвих конотацій — не завжди просто. Скажімо, селяни з Вівцескель уживають слова-паразити: один із них кожне твердження співрозмовника підсумовує багатозначним «Он як…», а тоді вже відповідає.

Або, наприклад, названа донька Смерті, Ізабелл, переважно говорить, мов благородна дама з лицарського роману, але й частенько збивається на цілком сучасні нам підліткові кпини. За такими стрибками регістру треба весь час слідкувати». До слова, з «Вівцескелями» також не все було гладко: перекладач Сашко Михельсон запропонував цей варіант перекладу назви гірського хребта «Ramtops», тоді як Ольга Любарська вжила назву «Баранокрути». Зрештою, у Баранокрутів не було шансів, адже завдяки двом першим книжкам читачі вже звикли до Вівцескель.

Як же зберігати баланс між «близько до автора» та «зрозуміло читачеві», якщо деякі порівняння, метафори, підтексти, алюзії, британський гумор, а особливо гру слів часто неможливо перекласти? Вихід один – шукати нестандартних вирішень. «Було досить складно придумати назву однієї з книжок «Equal Rites», цю гру слів без втрат передати неможливо, – розповідає Ольга Ренн. – Дослівно назва перекладається як «Рівні обряди» чи «Рівні ритуали», а разом з тим – є суголосною до «Рівні права». Перекладачі інших країн переважно обирали щось схоже на «рівноправні обряди», проте є й такі, що пішли новим шляхом: у італійців роман зветься «Мистецтво магії», у французів – «Восьма дівчина» (натяк на події роману). Ми з Олександром Михельсоном прийняли рішення, що в українському перекладі ця книжка називатиметься «Право на чари».

Читайте також: Коли розмір має значення, або 4 переклади короткої прози

Редагування Пратчетта: виклики і курйози

Редакторська робота з творами Пратчетта – дуже особлива. За словами кураторки серії Ольги Ренн та редакторки серії Галини Листвак робота ця багаторівнева, складна, але дуже цікава та часом дуже весела. Традиційно при підготовці художніх видань великий акцент робиться на літературному редагуванні, стилістиці. Оскільки це переклад, застосовується звіряння з першоджерелом, хоч і не наскрізне, адже точність перекладу все ж – відповідальність перекладача.

У творах Пратчетта є також необхідність серйозної роботи із фактичною складовою, тут дуже виручають такі ресурси як, наприклад, Discworld Wiki, сайт Discworld monthly. Важливою складовою редакторської роботи є уніфікація. Утім, до цього процесу підходимо іноді з творчістю. Так, розповідає Галина Листвак: «Hub» російські колеги переклали як «Пуп», ми ж зупинилися на варіанті «Осердя», при цьому напрямок називаємо «до Осердя світу», а «Hub Gate» – «Серединною брамою». Цей варіант був задуманий як усталений для усіх перекладів. Хоча – у перекладі «Права на чари» («Equal Rites») Олександра Михельсона, є варіант «серцесвітна сторона» – гріх було не залишити таку розкішну перекладацьку знахідку.

Також певні реалії та терміни, очевидно, проходили у Террі Пратчетта «апробацію» у деяких творах і з часом входили у активніший вжиток. Наприклад, у «Кольорі магії» турист Двоцвіт користується такою собі «знімкувальною коробкою» («picture box»), яку автор лише іноді називає «іконографом» («iconograph»), а в «Правді» маємо вже повноцінне використання слова «іконограф» для тамтешнього аналога фотоапарата. Сидить у цій коробці так званий «знімкувальний бісик» («picture imp»), пізніше, у «Правді» – уже просто «бісик» («imp»).

Читайте також: Great again: Америка в п’яти нещодавно перекладених романах

Не обійшлося і без смішних моментів: «У романі «Правда» фігурує шинок «Латаний барабан»; перекладаючи «Колір магії», Юлія Прокопець запропонувала назву «трактир «Глуха бочка», коли я звернула на цю назву її увагу, наступним варіантом був «шинок «Глухий барабан». У романі «Колір магії» шинок Broken Drum згорає і у наступних книжках стає уже Mended Drum. Нам потрібен був антонім до «Латаного барабану», отож шинок врешті отримав назву «Тріснутий барабан» – розповідає Ольга Ренн.

А Галина Листвак пригадує: «Родзинка «Правди» – навмисні помилки: неграмотні листи, газетні помилки, без яких ніяк не обійтися. Цікаво, що під час верстання одрук у слогані «Анк-морпоркського часу» «І правда зробить вась вільними!» виправили, і його потім довелося повертати».

«А в романі «Морт» при коректурі мало не зник жарт, коли в одному з діалогів героїня не дочуває і на репліку «Геть іди, о чорнорота відьмо», відповідає «це кого ти чорнорогою назвав, – додає Ольга Ренн – тому власне і редагування і коректура романів Пратчетта зовсім не стандартні».

 Як мандрувати Диском і не заблукати?

Існує кілька варіантів і схем порядку прочитання романів із серії «Дискосвіт». Перший – найочевидніший: читати у порядку написання книжок автором. Другий – найбільш логічний: читати за підциклами. Третій – довільний порядок читання. Декілька романів «Дискосвіту» не входять до жодного підциклу («Піраміди», «Дрібні божества», «Правда») і окремі шанувальники Пратчетта рекомендують починати знайомство із серією саме з них. Зокрема, роман «Правда» близький для журналістів, редакторів та усіх дотичних до видавничої справи, адже йдеться про першу в Анк-Морпорку газету.

Старий Лев, як і чимало прихильників «Дискосвіту», рекомендує читання за підциклами. І, власне, зараз працює над розвитком трьох з них: «Ринсвінд», «Смерть» та «Відьми». «Якщо ви досі вагаєтеся, з чого починати знайомство з «Дискосвітом» – відкрийте «Колір магії», – радить Ольга Ренн. – Це перший роман «Дискосвіту» і перший роман підциклу про чарівників «Ринсвінд». Ринсвінд – чарівник-невдаха, якому постійно доводиться долати якісь халепи і нещастя. Підцикл «Відьми» присвячений чаклунському жіноцтву у «Дискосвіті», адже навіть відьмам часом потрібно відстоювати свої права. Особливо яскравим у серії «Дискосвіт» є підцикл «Смерть». Пан Смерть у Пратчетта зовсім не страшний, а радше ексцентричний, він, природно, нікого не вбиває, а просто виконує свою роботу: доправляє душі до іншого світу. А ще пан Смерть має доньку, любить кошенят, хоче у відпустку та завжди-завжди говорить ВЕЛИКИМИ ЛІТЕРАМИ».

У 2018 році Старий Лев продовжить серію перекладами книжок «Mort» («Морт», підцикл «Смерть»), «The Light Fantastic» («Химерне сяйво» , підцикл «Ринсвінд»), «Wyrd Sisters» (роб. назва «Віщі сестри», підцикл «Відьми»), «Reaper Man» («Жнець», підцикл «Смерть»).

Читайте також: «Блюз кентаврів» Яна Ваґнера: переклад як спроба наближення