Читомо > Інтерв’ю > Засновники «Їздеця»: За якісний культурний продукт можна і треба платити

Інтерв’ю

Засновники «Їздеця»: За якісний культурний продукт можна і треба платити

28.07.2015 0 Автор:

Ідея одного з наймолодших літературних проектів із більш ніж вдалою назвою «Їздець» про принади маловідомих місцин і пам’яток України розвивається справді стрімко. Тільки нещодавно засновниця й кураторка Галина Танай розпочала збирати вдалі ессе про екзотичні хардкор-місця, які часто оминають стандартні порадники для туристів, як вже до проекту долучилися Юрій Іздрик, Олег Коцарев, Катерина Калитко. А літо «Їздець» взагалі вирішив використати по максимуму і розпочав сам організовувати літературні мандрівки. Групи туристів уже відвідали Івано-Франківськ, Львів, Коломию, Байкове кладовище, й це тільки початок. Принаймні так біцяють журналістка, поетка Галина Танай і Оля Гончар, нині асистент Мистецького напрямку Українського кризового медіа-центру, за плечима якої організація літературних шкіл, фестивалів і подорожі у Польщу.

izdec_9

Наскільки розумію, «Їздець» задумувався як паперовий путівник незвичайними місцями? Але ідея з часом змінилася?

Галя: Ідея літературного путівника, в якому письменники розповідали б про цікаві та маловідомі туристичні об’єкти і локації, народилася досить спонтанно під час чергового брейн-штормінгу з колегами. Це книжка, що поєднає формат збірника короткої прози та повноцінного туристичного путівника з усією необхідною інформацією: мапами, ілюстраціями, QR-кодами, контактами закладів, де можна переночувати та смачно поїсти тощо.

Точну кількість текстів на цьому етапі назвати важко, бо, по-перше, автори і локації постійно додаються, а, по-друге, видавець переконав мене: одне з головних завдань при розробці літературного путівника – це більш-менш рівномірно охопити територію України та залучити місцевих письменників. Звісно, можна набрати десяток авторів, які активно мандрують і можуть написати про кілька локацій одразу, але ж це нецікаво: хочеться представити читачу більш широкий спектр.

Частину авторів відібрали за результатами конкурсу короткої прози «Їздець», що відбувся у грудні-січні 2015 року. Головним критерієм при відборі були цікавість обраної локації та власне якість тексту. Чесно кажучи, ми відібрали до публікації не так багато оповідань, але дуже приємно, що серед авторів, чиї тексти будуть у книзі, є ще не відомі загалу імена. І, навіть якщо цих імен два чи три, – конкурс мав сенс. Решта авторів – письменники, які зацікавилися проектом і погодилися взяти в ньому участь. Серед них – Юрій Іздрик, Катерина Калитко, Олексій Чупа, Гася Шиян, Олег Коцарев, Юлія Стахівська, Ірина Цілик, Василь Карп’юк, Вікторія Амеліна, Олена Степаненко.

Літературний путівник «Їздець» вийде на початку 2016 року у харківському видавництві «АССА», що спеціалізується на путівниках активностей. Ну, а на певному етапі роботи над путівником виникла думка створити «практичну» частину проекту, тобто зайнятись організацією літературних мандрівок по Україні. Що ми з Олею, власне, і робимо.

Оля: Ідея виникла, коли ми зрозуміли, що дуже мало знаємо про нашу Україну.  Спочатку була робота над путівником, в процесі прийшло розуміння, що треба їздити і розробляти «практичну частину» цього путівника, потім – що треба і про закордон думати.

izdec_15

Чим відрізняється «Їздець» від звичайних екскурсій?

Оля: Ми досліджували, чи є взагалі літературні прогулянки і події подібного формату, зокрема в Києві, і не знайшли майже нічого цікавого. Є окремі класні події, але зазвичай їх організовують ентузіасти, які все тягнуть на своїх плечах, але ж це  вкрай важко – самому розробити ту ж екскурсію, зробити промоцію, організувати людей і провести подію. Літературна тематика не надто популярна, але ми вважаємо, що все залежить від того, як її подати аудиторії. Над цим і працюємо.

Галя: Відрізняється тим, що, по суті, в наших екскурсіях яскравіше виражений освітній компонент. Наприклад, можна просто провести людей по Байковому цвинтарю, розповідаючи їм висмоктані з пальця міські легенди. А можна зробити прогулянку з літературознавцем і видавцем Ростиславом Семківим, який в невимушеній і цікавій формі допоможе скласти в голові чітку картину літературного процесу від Лесі Українки до Олеся Ульяненка.

Або, наприклад, у неймовірно красивій науковій бібліотеці Львівського університету імені Івана Франка історик та архівіст Василь Кметь (який, до речі, з першої хвилини ламає стереотипне уявлення про те, як має виглядати і поводитись людина цієї професії) дає нашим учасникам уявлення про «анатомію» найстарішої бібліотеки України. І завдяки екскурсії більшість відвідувачів вперше в житті має змогу побувати у вражаючому книгосховищі, яке раніше бачили хіба в кіно і яке не має нічого спільного з нудними районними бібліотеками. Крім того, нам важливий не тільки контент, а й особа спікера.

izdec_14

Наші екскурсоводи і спікери – це, по суті, зірки у своїй царині, і ми даємо можливість не просто дізнатися щось нове, а поспілкуватися з яскравою особистістю. Наприклад, під час мандрівки до Львова ми ходили на каву з поеткою і головною редакторкою Видавництва Старого Лева Мар’яною Савкою. Це своєрідний карт-бланш для учасників: можна розпитувати про секрети успіху та нюанси роботи видавництва, а можна і про якісь цілком буденні речі, які одразу стають небуденними, коли йдеться про таку неординарну людину.

Світлини з туру до Львова

Чи не плануєте розширяти «світогляд» Їздеця і виходити з навкололітературної теми? Додавати інші види мистецтва?

Оля: Плануємо, ще й як – буде і архітектура, і образотворче мистецтво, і багато іншого. До того ж, ми відкриті до співпраці та пропозицій.

Галя: Вихід з суто літературної тематики цілком природний. Знову ж, навіть літературні екскурсії та зустрічі з письменниками – це не література в чистому вигляді, бо вона неможлива у відриві від історичного, культурного контексту, зв’язку з іншими царинами культурного життя.

Чи реально монетизувати такий культурний проект? Яким чином?

Оля: В принципі, реально. Коли нарешті монетизуємо, обов’язково розкажемо, як це зробити. Наразі можемо говорити радше про те, як зробити нашу діяльність самоокупною, покривати витрати під час подорожей  і платити гонорари екскурсоводам та спікерам, а в ідеалі – ще й самим отримувати гроші за пророблену роботу. Для цього потрібне передусім гарне промо і розуміння того, як працюють медіа, соцмережі, розсилки тощо. Про те, як досягати домовленостей з партнерами та рекламодавцями, розкажемо трохи пізніше. Зараз ми експериментуємо, адже те, що працює у когось, зовсім необов’язково спрацює для нас.

Якщо підсумувати – монетизувати можна, але на початковому етапі краще мати якусь оплачувану роботу, яка тримає на плаву і дозволяє тобі вкладати певні кошти у проект.

Галя: Монетизація цілком можлива, більше того – потрібна. Вважаю, що, якщо після певного періоду роботи ти не починаєш заробляти, – значить, щось робиш не так. Я говорю саме про потенційно комерційні, а не волонтерські і благодійні проекти, які не передбачають заробітку. За культурний продукт можна і треба платити, на ньому можна і треба заробляти, і тому мене навіть не ображають, а просто дивують закиди штибу: ага, жлоби зажерливі, на святе посягнули, за культуру гроші берете. Так, беремо.

Тому що організація хорошої екскурсії чи подорожі передбачає роботу багатьох людей, і ця робота має бути оплачена. Час і знання наших спікерів цінні і мають винагороджуватися. Бо для того, щоб провести класну тригодинну екскурсію, наш спікер мав не один рік працювати над певною темою, займатися дослідженнями, а потім цю саму екскурсію розробити, що займає щонайменше два тижні напруженої роботи.  Крім того, безкоштовне зазвичай не надто цінується. Тому, на мою думку,  безкоштовним культурний продукт має бути для соціально вразливих категорій населення – наприклад, пенсіонерів та вимушених переселенців. Але тому, хто може платити, культурний продукт не має діставатися безкоштовно.

Зрештою, порівняймо вартість лекції українського письменника чи видавця з середнім чеком за обід у кнайпі, а потім визначимось: дорогий в нашій країні культурний продукт чи не дуже.

Світлини з туру до Івано-Франківська і Коломиї

Які найбільші труднощі, і де навпаки, виявилося несподівано легко?

Оля: Труднощі пов’язані переважно з тим, що наша країна не дуже пристована до того, щоб її територією комфортно пересувалися громадським трнспортом. Дороги лажові, дуже багато незручних транспортних маршрутів. Багато де немає хостелів та закладів зарчування, що працюють за нормальним графіком.

А легким і приємним виявилося  те, що на місцях багато людей готові долучатися до нашого проекту – розробляти екскурсії, показувати свої бібліотеки, музеї, знайомити з колегами, придумувати щось нове. І це дуже і дуже круто.

Галя: Труднощі дійсно виникають передусім з інфраструктурою. До того ж, регулярно стикаємось з якимись фейлами: наприклад, з хостелами, де адміністратор працює без комп’ютера, бо власник вирішив, що це зайва розкіш. Усе пишеться в товстий журнал і обговорюється по телефону, і через цей олдскул ти навіть не маєш упевненості, що тобі справді забронювали номер. Це, з одного боку, кумедно, з іншого – просто лякає.

А приємні сюрпризи – це в першу чергу люди, як партнери, так і наші відвідувачі. Наприклад, на екскурсію на Байкове до нас приходив москвич, якому було цікаво дізнатися щось про Київ і українську культуру. Задавав дуже багато питань, більшість взагалі не про літературу, але пішов задоволений. А до програми у Львові приєдналася молода перекладачка з Литви, яка перекладає поезію Сергія Жадана. Людина з іншої країни зацікавилась українською культурою, літературним процесом, і нам було неймовірно приємно, що це викликає інтерес не лише в українців.

Що навіть для вас стало відкриттям у тому чи іншому місті?

Оля: У Івано-Франківську було приємно, що багато запитів потрапити на екскурсію  з Прохаськом було саме від місцевих, хоча вони можуть зустріти письменника чи не щодня просто на вулиці.

Галя: На Байковому кладовищі для мене стала несподіванкою історія про те, як молодий Павло Тичина переховувався у гробівці, коли в Київ увійшли війська Муравйова. Муравйову складали розстрільні списки, Тичина майже напевно там був, і от для підстраховки він ховався на цвинтарі, а його дівчина приносила йому їжу.

Світлини з Байкового кладовища

Чи буде «Їздець» розширятися й виходити за межі вказаних областей, країни? І чим це відрізнятиметься від літтуру до Польщі?

Оля: А ми і не вказували області. Думаю, з часом охопимо всі – головне, щоб були партнери на місцях. Поки, звісно, не всюди є, але будуть. Що ж до літтуру до Польщі, то відрізняємося ми ну як мінімум географією.

Крім того, «Їздець» більш доступний фінансово та організаційно – нема заморочок із візами. Якщо говорити про контент, ми робимо ставку на українські навкололітературні локації та людей, що працюють у сфері літератури та культури.

Які новинки нам чекати? Інших лекторів, нових маршрутів?

Оля: Ну, ми не можемо розкривати всі карти. Відкриємо, що зараз у розробці  Харків, Чернівці, програма екскурсій по Києву. Звісно, Вінниця – куди ж без неї.

Галя: Імен поки називати не будемо, але можу натякнути, що серед цих людей є круті  літературознавці, історики та письменники. Скоро все повідомимо – з датами, паролями і явками.

Вам, до речі, не набридла кількість літературних івентів в Україні? Купа шкіл, спецкурсів, фестів? Це стає вже не протестом проти маскультури, а саме стає масовою культурою? До чого це може привести?

Оля: Це може призвести до появи конкуренції, і це круто. Але це тільки здається що всього багато, бо ми в цьому варимося – насправді в регіонах не так багато всього відбувається.
Коли я була в Любліні – а це невелике польське місто у 3 годинах їзди від Львова – мені дали журнал товщиною в 2 сантиметри де був анонс культурних подій на місяць. І так має бути у нас. Аудиторії дуже різні, і працювати з усіма. у нас багато незаповнених ніш, і наш проект – це спроба заповнити одну з них.

Галя: Я оптимістка і вірю, що кількість має шанси перерости в якість. Але, знову ж, що означає «багато»? Пропозиція в різних містах і регіонах дуже нерівномірна. Ми живемо в Києві, організовуємо якісь культурні події, і нам здається, що їх ну просто до

фіга. А потім я сідаю в таксі у Львові (і це Львів, культура-література, всі діла), заходить мова про книжки, і водій прямим текстом каже: всі ці ваші книгарні і лекції – це дуже добре, але звідки мені про них знать і коли на них ходить, хай мені на радіо «Шансон» розкажуть про нові книжки. От і все. Наразі літературний процес – це, на жаль, «мєждусобойчік», і не треба тішити себе ілюзіями. Тому й потрібні формати, які можуть зацікавити людину не з тусовки. Якщо зацікавити можуть лекції – чудово.

І ще є один важливий момент. Що б я не казала, люди потроху звикають платити за культурний продукт. Звісно, це порівняно небагато людей і невеликі гроші. Але ще 5 років тому ми про це лише мріяли. Тому не все так погано.

 Світлини Нати Коваль та з фб-сторінки Їздеця
Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe