Читомо > Інтерв’ю > Василь Ґабор: «Одна книга, якою вона медіауспішною не була б, ніколи не робить погоди на книжковому ринку»

Інтерв’ю

Василь Ґабор: «Одна книга, якою вона медіауспішною не була б, ніколи не робить погоди на книжковому ринку»

26.01.2011 4 Автор:

Не було, мабуть, такого року, аби видання з серії «Приватна колекція» не завоювало лавр переможця на котромусь із книжкових конкурсів. Критики й медійники мало не на кожну книжку накидають оком, про видання прийнято говорити й писати. А для читачів серія «Приватна колекція» давно вже стала їхньою домашньою приватною колекцією. І за добрими книжками, за якістю, яка з часом не перевтілюється в неякість, за естетикою оформлення із чисто львівським шармом стоїть Василь Ґабор. Науковець і першовідкривач забутих і цікавих літераторів, автор низки літературознавчих статей і краєзнавчих есеїв. Письменник однієї книжки («Книга екзотичних снів та реальних подій») й  упорядник багатьох чужих. Азарт як стимул і «не нав’язувати» як правило поки що його не підвели.

З Василем Ґаборем ми зустрілися у Вернадці, де й почали розмову на одному широкому й зручному бібліотечному підвіконні.

Пане Василю, якщо повернутись до витоків, то якою спершу задумувалась «Приватна колекція»?

– Спочатку був задум показати покоління письменників 80-х років ХХ століття. І це найкраще можна було зробити в антології. Але мені не подобалося слово «антологія». Я крутив його і так і сяк, аж поки виринуло слово «колекція» ? ніби збираю колекцію художніх творів покоління вісімдесятників, які мені подобаються. А згодом до «колекції» додався прикметник «приватна». Знахідка назви «Приватна колекція» виявилась дуже вдалою. Чому? Тому, що дозволила мені як письменникові, науковцю і видавцеві виражати приватний погляд на літературу. Врешті, ця приватність була підкріплена не тільки ідеями, а й коштами.

Тобто була задіяна ще й приватна колекція грошей?

– Саме так. Бо коли разом із Олегом Говдою видали першу книгу під назвою «Приватна колекція», то вклали у неї виключно власні кошти. Свій приватний погляд ми підкріпили коштами, а отже добре обміркували все. І це виявилось дієвим засобом у роботі. Врешті, якщо комусь не подобався наш підбір авторів чи творів, ми пропонували обуреним видавати своїм коштом будь-кого і будь-що. Однак ні в кого не виникало бажання робити щось подібне. А ми з Олегом, немов двоє божевільних, вирішили: те, що нам подобається, має подобатись широкому загалу, думали, що це буде потрібно й іншим. А наша перша книга могла стати найбільшим крахом у нашому житті. «Приватна колекція» була визнана найкращою книгою Форуму 2002 року, про неї всі писали, вона мала справжній медіауспіх! Але її ніхто не купував. Ми з Олегом були у відчаї. Адже вклали у книгу такі кошти, що дорівнювали вартості наших квартир. Як повернути борг? Що робити?

Тобто треба було стати книжковим менеджером?

– Це сьогодні так називається. А 2002 року таке слово було рідковживаним. Ми думати, що наше суспільство просто не дозріло до виходу «Приватної колекції». Але насправді причина була в іншому: одна книга, якою б вона не була медіауспішною, ніколи не робить погоди на книжковому ринку. Вона не може привернути до себе аж надто великої уваги. І в цій критичній ситуації нас врятувала від краху Парламентська бібліотека, придбавши певну кількість примірників для книгозбірень.

І потім, звісно, книжка розкупилась?

–  Як не дивно, активно купувати її почали лише через 3 роки, а нині вона ? справній раритет.

–  Початок оптимістичний… Але Ви не здалися тоді, й тепер маєте більше 50 книжок у серії «Приватна колекція». Розкажіть про критерії відбору творів.

– Кожне видання «Приватної колекції» розглядаю з чотирьох позицій: як письменник, літературознавець, видавець і читач. Бувають випадки, що як письменник і читач я критично ставлюся до того чи іншого автора, але як науковець, який прагне бути у всьому об’єктивним, нікого не можу іґнорувати, коли намагаюся відтворити цілісну картину літературного процесу. У «Приватній колекції» був закладений і мій багатолітній досвід, адже про письменників «нової літературної хвилі» я розпочав писати з 1993-го року, спочатку в газеті «Просвіта», а згодом у журналі «Кур’єр Кривбасу», тобто слідкував і пропаґував їхню творчістю упродовж десяти років. І мені хотілося відібрати до книги такі твори, які були б характерними для цілого покоління. Звичайно, на цей відбір вплинули й мої смакові «критерії».

Субєктивні?

– Звичайно, суб’єктивні, бо кожна людина має свої смаки. Та я намагався відбирати такі твори, щоб їх хотілося перечитувати і слухати, як музику. До того ж для мене важливою є не фабула твору, а внутрішня напруга. А найголовнішим критерієм «Приватної колекції» стало правило не нав’язувати нічого читачам, а тільки пропонувати власний погляд на світ, а вже читач сам вирішить сприймати його чи не сприймати.

І невже Ви не хотіли «підтягнути» читацькі смаки за допомогою Ваших книжок до вищої планки, мовляв, дивіться і вчіться робити гарні речі.

–  Ні. Бо цього й не треба робити, щоб не принижувати читача. Він сам повинен мати право вибору. І коли обирає якісь видання «Приватної колекції», то вони автоматично стають його приватною колекцією. Через такий підхід у наших виданнях немає академічних передмов, бо будь-яка передмова ? це розставляння акцентів, своєрідне нав’язування своєї думки іншим. Цей принцип, на мій погляд, вдало був застосований в антології «Бу-Ба-Бу», де не я писав про учасників угрупування, а надіслав кожному по сім запитань, щоб бубабісти на них відповіли, зокрема, чим здивували українського читача і в чому новизна їхньої творчості? Вийшло цікаве інтерв’ю, з самооцінкою, самокритикою та самосприйняттям. Ще один стереотип я зруйнував, подаючи в антологіях розлогі біобібліографічні відомості про авторів та їхню творчість. Бо хочу, що наші книги були корисними людям і допомагали їм економити час. Якщо вам треба написати про творчість того чи іншого письменника, то вже не треба йти в бібліотеку й перегортати гору часописів, це я робив за них і вміщував в антологіях списки найцікавіших публікацій.

–  А хіба це не руйнує певною мірою книжку?

– Можливо, але наш підхід виявився корисним. Пригадую, як одного разу на Форумі видавців я наважився запитати одного читача, який видавався мені людиною точних наук, чому купує книгу? А він відповів: «З принципу математичної доцільності. У мене підростає син, і мені згодом нічого не треба буде шукати для нього, бо в цій книжці все є». Ще один принцип: обходити те, що це тебе не вражає…

А якщо письменники, які думають, що повинні Вас вразити (але це насправді не так) підходять і кажуть: опублікуйте мої твори у Вашому проекті!

–  Не тільки підходять, а й пропонують кошти. І я вже декілька разів відмовився від грошей, бо для мене важливішим є видавничий бренд «Приватної колекції».

–  Український книжковий ринок не передбачений?

– Я намагаюсь видавати серйозну літературу. А серйозна література – рідко буває комерційною. Вона потребує підтримки. Та кожна книга, і серйозна в тому числі, має свою долю. Колись Олександр Жовна, а на той час він видав з п’ять книг на Кіровоградщині, але мало хто про нього знав, передав мені понад сотню примірників збірки оповідань та повістей «Вдовушка», аби прилаштував їх у Львові, однак жодної його книги не купили. А через рік ми видали у ЛА «Піраміда» його книгу «Її тіло пахло зимовими яблуками» ? і враз вся Україна заговорила про неї і її автора. А до книги ввійшли майже всі твори із «Вдовушки».

Що готуєте нового?

–  Це комерційна таємниця. Сьогодні скажеш, що збираєшся зробити, а завтра вже побачиш в книгарні реалізованим свій задум. Таке вже було. Два українські видавці були на книжковому ярмарку у Німеччині, і один похвастався іншому про свої видавничі плани. Приїжджають до Києва, а його товариш вже придбав авторські права на книгу, яку той збирався видавати.

А щодо книжкових обкладинок «Приватної колекції»?

– Намагаємося робити такі обкладинки, які б були мистецькими, притягували до себе, а не відштовхували. Для нас кожна книга – щось особливе. Й оформлення, і тексти – все повинно бути співзвучне, у дуже хорошому смаку. Оформлює наші книги Андрій Кісь, неперевершений художник тіні.

–  Яка Ваша приватна колекція книжок, домашня бібліотека себто?

– Мені важко сказати. Можливо, декілька тисяч. На жаль, у мене мале помешкання, і якщо хочу купити нову книгу, то неодмінно повинен іншу комусь віддати чи подарувати. Та часом так шкода позбутися того, що лежить уже 20 років…

–   Коли чекати книжку, де б Ваше імя було не як укладача, а як автора?

–  Парадокс у тому, що людина може писати тоді, коли нічим не переймається, коли живе тільки прозою. А всі ми змушені заробляти на хліб. Іноді подумаю, що міг би написати одну-дві новелу за рік, але ж прожити за них просто неможливо, навіть за книжку новел не проживеш. А за цей час я можу підготувати до друку таку книгу, як «Українські літературні школи та групи», практична користь від якої буде більшою, ніж від однієї-двох моїх новел. Тому прагматизм бере гору. Адже це також реалізація себе як письменника. Головне – працювати.

Оксана Хмельовська

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Комментарі читачів:

  1. irkopupirko
    28.01.2011 в 1:04 am

    з одного боку, дуже приємна політика «ненав’язування», але часом багато прекрасних речей багатьом, може, й треба було б нав’язати
    ПС вітаємо з перемогою «Сліз речей» сьогодні на ЛітАкценті року!

  2. Оксана
    28.01.2011 в 1:24 am

    А що робив Василь Габор у Вернадці? :). Готував щось “комерційно таємниче”? :)

  3. Віра
    28.01.2011 в 2:15 am

    Здається українці не розуміють свободи вибору, людей пострадянського простору навчили виконувати вказівки, а не мислити самостійно. На жаль, українці ще неготові до демократії у будь-якому прояві.
    Гарна думка, що головне – працювати.

  4. Поліщук Юлія
    31.01.2011 в 8:31 pm

    Хочеш щоб щось було -з роби це сам! Здається сьогодні- це (принаймі у нашій країні) єдиний вихід реалізації своїх творчих проектів. Принаймні, як би це не було складно, все одно це простіше ніж стукатися головою у всі двері,на яких залізні грати ще й пудові замки! І, як не дивно, якщо така ініціативна людина витримає певний час “не успіху” своєї ідеї, як це зробив Василь Габор, через деякий час виявляється, що не так вже все і погано. А ще через деякий, виявляється що ідея однієї людини стає цікавою іпотрібною іще багатьом ! Такі приклади надихають!


Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe