Читомо > Інтерв’ю > Олексій Сігов: «Саме читач визначає долю книги»

Інтерв’ю

Олексій Сігов: «Саме читач визначає долю книги»

13.01.2011 2 Автор:

Як народжується чергова книжка у видавництві та формується її задум, що таке концепція та культура видання, а також що визначає його якість люб’язно погодився нам розповісти Олексій Сігов, редактор видавництва «Дух і Літера» – про все це він знає з власного досвіду, адже працює з книжками не перший рік, і не перший рік ці книжки здобувають перемоги і численні відзнаки.

– Скажіть, пане Олексію, як поняття «концепція», «якість» і «культура» застосовуються по відношенню до сучасної української книги?

– Говорити про якусь загальну концепцію українського книговидання досить складно, адже усе залежить від тих цілей, які ставить перед собою кожне окреме видавництво. На мою думку, важливий аспект концепції будь-якої книги полягає в закладеному у ній «образі» потенційного читача. Важливо пам’ятати, що стосунки читача з книгою є насправді взаємними. Усі звикли до формули «читання збагачує людину», але кінець кінцем саме читач визначає долю книги – чи полюбить він її, чи порадить другові, чи захоче прочитати інші книжки, пов’язані із цією.

Я маю на увазі не лише читачів-сучасників. Скільки в історії літератури випадків, коли непрочитані попередніми епохами фоліанти чи збірочки надихали цілі покоління і давали поштовх до появи потужних мистецьких напрямів. Відтак завдання кожного видавця – знайти свого читача та опікуватися ним. Це накладає на нас відповідальність за зміст і якість пропонованої нами лектури, але водночас і надихає. Правда, поки що вітчизняна книга часто поступається за своїм рівнем європейським виданням, оскільки культура книговидання в Україні все ще перебуває у процесі становлення. Хоча є в цій ситуації і перевага, а саме – свобода у формуванні канонів, створюванні взірців, популяризації певних жанрів…

– Які учасники процесу формування концепції видань? Хто у вашому видавництві несе найбільшу відповідальність за це?

– Основна роль у прийнятті рішень щодо того, які книги видавати, належить співзасновникам видавництва: Костянтину Сігову та Леоніду Фінбергу. Однак на початку кожного нового року ми заохочуємо усіх працівників «Дух і Літери», а також найбільших друзів та наших найвідданіших читачів, вносити свої пропозиції, частина з яких втілюється у наших виданнях. Зазначу, що в «Дух і Літері» ми друкуємо переважно non-fiction. Філософія, історія, культурологія, християнська різноконфесійна теологія – у нас є книги практично з усіх гуманітарних галузей. Окрім того, «Дух і Літера» – єдине видавництво в Україні, в якому друкують фахову літературу з юдаїки, оскільки допомагають нам у цьому спеціалісти з Центру дослідження історії та культури східноєвропейського єврейства Києво-Могилянської академії.

– Чи є якісь цікавинки, особливості роботи під час формування концепції видання?

– Найцікавіше, як на мене, розробляти концепцію нової книжкової серії: складати список видань, які до неї потраплять; визначати її стилістику – від тематичних акцентів до дизайну обкладинок… Це дуже творчий процес. Серед наших серій християнських книжок є, наприклад, «Bibliotheca Clementina» (католицька та православна теологія, екуменічний діалог); «Свідки правди» (радянські злочини проти Церкви, новомученики), збірки щорічних міжнародних богословських конференцій «Успенські читання»…

Однак, чи-то йдеться про наше бачення цілої книжкової серії, чи збірки статей, чи-то окремої книги, починаємо ми зазвичай з того, що усією командою збираємося на планірку – і влаштовуємо справжній інтелектуальний «штурм». Оскільки більшість наших редакторів та перекладачів є одночасно науковцями та університетськими викладачами. Нерідко розмова про книгу переходить у богословський чи філософський диспут. Але з досвіду можу сказати, що такі «ліричні відступи» на нашому видавничому «агоні» тільки сприяють більшому заглибленню у суть майбутнього видання.

Оскільки великого значення ми надаємо оформленню книжок, ще одним етапом підготовки видання є зустріч з художниками. Ми щасливі, що вже тривалий час з нами співпрацюють надзвичайно цікаві художники України: Галина Григор’єва, Віктор Гукайло, Борис Егіазарян, Ірина Пастернак, Павло Фішель. Книги у їхньому оформленні – це справжні витвори мистецтва. Любовно опікуються книжками і наші коректори та верстальники, адже видання має задовольняти читача як змістом, так і дизайном, рівнем мови, якістю верстки.

– Яким показникам якості видання приділяють найбільшу увагу у видавництві «Дух і Літера»?

– Оскільки переважна частина наших видань – це наукові праці, найбільшої уваги припадає на професійний переклад та наукове редагування. До прикладу, коли професор Олег Хома редагував переклад славетних «Думок» Блеза Паскаля, вийшло так, що обсяг коментарів та приміток в українському виданні «Думок» фактично дорівнює обсягу самого тексту Паскаля! Така ретельність робить наші книги універсальними: корисними для фахівців і водночас цікавими та зрозумілими для читачів – скажімо, не філософів.

– Чим зараз визначається культура українських видань в цілому? Чи вона взагалі є? Чи її дотримуються сучасні видавництва і ваше видавництво зокрема?

– Я не можу сказати, що культури українських видань немає, адже це означало б перекреслити зусилля видавництва «Дух і Літера», яке працює в Україні вже понад 12 років, а також зусилля інших дружніх нам видавництв. Усі разом ми беремо активну участь у формуванні такої культури. Звичайно, потрібно враховувати суто комерційний тиск: видавництва друкують книги тих авторів і на такі теми, які матимуть попит у читача. Головне – правильно обрати такого читача, з яким видавництву буде цікаво вступати у діалог та заради якого буде приємно працювати. Отже, якщо «Дух і літера» не припиняє перекладати всесвітньо відомих мислителів, це свідчить, щонайменше, про високий рівень культури вітчизняних «чительників». І це дарує надію!

– Яке, на вашу думку, було найбільш вдале видання за весь час Вашої роботи у видавництві з точки зору концепції? З точки зору якості і культури? Чим саме воно відзначилося і чому запам’яталося?

– Виділити якусь одну книгу вкрай складно: книжки – як діти – усіх любиш однаково. Але я з радістю зупинюся на проекті, над яким ми працюємо зараз. Йдеться про «Європейський словник філософій. Лексикон неперекладностей». Перший том словника став лауреатом ХІІ Всеукраїнського рейтингу «Книга року 2010» у номінації «Софія: Зарубіжна гуманітаристика». Друге, доповнене і виправлене видання першого тому з’ явиться вже на початку лютого, а попереду – ще чотири томи!

Видання української версії «Словника» – справжня пригода і складне випробування. Оригінал видавався у Франції. Його головна ідея – пошук у різних культурах і філософських традиціях таких ключових слів і термінів, які під час перекладу іншими мовами втрачають цілісність і повноту значення.

Ці слова щонайкраще характеризують культуру, в якій постали, спосіб мислення людей, що належать до неї. У «Словнику» вміщено грецькі, латинські, англійські, німецькі, іспанські, французькі, італійські, російські.., навіть каталонські терміни. «Мир», «Доля», «Катарсис», «Любити», «Задоволення»… – кожна стаття зі «Словника» є спробою подати цілісну картину тлумачень кожного поняття. По суті, це новий підхід до перекладу, до знову-осмислення нібито знайомих філософських понять, до заглиблення у інші традиції світовідчуття та філософування.

До того ж у нас є можливість додавати до «Словника» українські слова! І поки ми з Вами розмовляємо про готову українську версію першого тому «Словника», у інших країнах його ще тільки перекладають (англійською, арабською, іспанською, португальською, румунською, фарсі). Отак ми долучилися до світового наукового процесу – і стали першими!

– Про яке видання особисто Ви б хотіли розповісти, зважаючи на тему нашого інтерв’ю?

– Я дуже люблю видані нами три книжки Збіґнєва Герберта, видатного польського поета, який завдяки цим текстам розкрився ще й як блискучий есеїст. «Лабіринт біля моря», «Варвар у саду» та «Натюрморт із вудилом» – ця свого роду «трилогія» являє собою збірки оповідей, написаних Гербертом під час його мандрівок різними куточками Європи. Блискучий стиліст, він пропонує нам стати свідками захоплюючих подорожей далекими країнами та епохами.

Кожна оповідь – ніби подарунок для читача. Адже Збіґнєв Герберт ділиться глибоко особистісним сприйняттям знаних витворів мистецтва, відтворює образи митців, які залишили нам ці витвори у спадок. А якщо додати, що надзвичайно витончений переклад Гербертівських книг належить львівському історику та перекладачу Андрію Павлишину, то, гадаю, Ви остаточно упевнитеся: ці книги – справжнє надбання тієї культури українського книговидання, втілення якої Ви шукаєте.

Розмовляла Тетяна Логвиненко

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Комментарі читачів:

  1. sonia
    17.01.2011 в 3:17 pm

    Герберт справді дуже крутий. Я читала тільки натюрморт із вудилом. Треба докупити…
    Ну і словник, о словник!

  2. анатолій івченко
    21.01.2011 в 8:15 pm

    Герберт – письменник видатний, але перекладений він жахливо. Прикро, що Сігов не володіє достатньо ані польською, ані українською. Бо досить прочитати сторінку цього калічного перекладу, щоб усе зрозуміти. Жахливі кальковані фрази, перенасичені полонізмами і з неукраїнським синтаксисом. Сумно, коли таки вихваляють. Треба хоч трохи мати совість.


Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe