Читомо > Інтерв’ю > Класик книжкової графіки Василь Перевальський: «За свої ілюстрації з радянського видавництва міг би виїхати на автомобілі…»

Інтерв’ю

Класик книжкової графіки Василь Перевальський: «За свої ілюстрації з радянського видавництва міг би виїхати на автомобілі…»

17.11.2010 3 Автор:

У юності на виставці в Москві його ілюстрації народних пісень про любов зняли з конкурсу «за формалізм», а потім ще десяток років не давали ілюструвати нічого, пов’язаного з фольклором. Зараз часи інші, кращі й вільніші, і художник може бути незалежним у своїй творчості у своїй країні. Проте професор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, завідувач кафедри книжкової графіки Василь Перевальський з сумом розповідає, скільки його найкращих випускників, молодих художників виїжджає закордон у пошуках забезпеченого життя й оформлення чужих видань. На жаль, наші видавництва взяли моду сяк-так прикрашати книжкові обкладинки, користуючись картинками з інтернету або картинами, на які термін авторських зазіхань вже припинився. Таким чином вони економлять на красі й неповторності книжки, тому й маємо все глянцеве, рівненьке і без найменшого художнього смаку.

Щоб взяти інтерв’ю в живого класика книжкової графіки довелось витримати довгу облогу дітей, яким Василь Перевальський розповідав про український екслібрис і навчав його тонкощів. Після майстер-класу на Азбуковому королівстві ми поговорили про тонкощі книжкових ілюстрацій, екслібрисів і гонорарів.

–  Пане Василю, розкажіть, будь ласка, які новини, тенденції у книжковій графіці України?

–  Не так давно була «Всеукраїнська виставка книжкової графіки 1992-2010» у Спілці художників України, на якій були представлені книжкові ілюстрації за 20 років. На ній було видно всі тенденції розвитку сучасної української ілюстрації, адже участь взяли всі покоління: старше, середнє і наймолодше. Там були роботи навіть студентів із третього курсу  Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури. Ця виставка показала, що потенціал книжкової графіки – величезний. Це світовий рівень, і тут нічого боятися, бо вчать студентів ті, хто отримував високі нагороди на міжнародних виставках. Колись в Україні були володарі «Золотих яблук» на Міжнародному конкурсі книжкової графіки БІБ. Тепер молодше покоління на цих традиціях виростає. І слава Богу, що є така викладач, професор Галинська Галина, яка веде майстерню книжкової графіки. Половина її випускників представили свої роботи на цій виставці. Це виставка-триєнале, тобто проходитиме кожні 3 роки.  2013 року у Будинку художників України  вона поставлена в план. Сили є величезні, і книжкова графіка не занепадає. Хоч парадоксально, що художникам ніде друкувати свої роботи, тому змушені переходити в інші жанри, займатися живописом, розписувати приватні дачі та котеджі. Внаслідок цього держава втрачає свій імідж, вагому ділянку культури, яка вже була завойована. Ми зробили цю виставку  для того, щоб видавці прийшли й побачили, які є художники, щоб вони зрозуміли, які є сили потрясаючі, щоб вони використали їх для себе, для зростання свого видавництва.

–  А все-таки були якісь зрушення після цієї виставки? Хтось із видавців звернувся за контактами художників?

–  Так, дехто приходив і питав, як зв’язатись із тим чи іншим художником. Експозиція займала всі виставкові зали Спілки художників. Вона була гігантська, але, парадоксально, не було жодної телекамери, хоча домовлялися з телебаченням, але кудись забрали камеру на важливіші справи. Статей у друкованих ЗМІ, по суті, теж не було, але  в інтернеті почали з’являтися схвальні, захоплені відгуки. Просто почали самі глядачі закликати: прийдіть подивіться, що там робиться, яка там виставка. І одна дівчина написала, якщо ці роботи, створені молодими авторами, пішли б у друкарню, то це був би небувалий розквіт нашої книговидавничої справи. На жаль, майже жодна з робіт у друкарню не пішла. Хоча там було і є, що видавати. Зараз книжкову ілюстрацію можна побачити здебільшого у виданнях для дітей, і практично зникла ілюстрована книжка для дорослих. Раніше видавництво «Дніпро» випускало щороку масу таких ілюстрованих книжок.

–  А хто були ті найвідоміші художники, що творили українську книжкову ілюстрацію?

–  Українська книжкова графіка мала величезну популярність в усьому світі. Цій популярності завдячуємо Володимиру Голозубову – був такий першокласний майстер дитячої книжки, унікальний, неповторимий книжковий графік. У світі такого більше нема, кожна його робота, не залежно від теми, відразу пізнавалася, і світ його пізнавав: його цінували у світі дужче, ніж у нас в Україні. У нас він був не заслужений, без нагород, звань, хоча на міжнародних виставках отримував золоті яблука, що було вкрай важко й престижно. В традиції української графіки багато вклали Георгій Якутович, Олександр Данченко, ректор Академії образотворчого мистецтва та архітектури Андрій Чебикін (зокрема за ілюстрування збірки «Зів’яле листя» Івана Франка отримав Шевченківську премію), Компанець Микола (згадаймо, його знамениту «Гоголіану», у ній він відчуває себе, як риба у воді). Базилевич Анатолій – теж першокласний художник, що вмів передавати різні фізіологічні стани людей. Якщо хотів зробити на когось карикатуру, то краще тому, на кого робив, її не бачити. Академік, майстер гравюри на лінолеумі Губарів Олександр славився ілюстраціями для дітей середнього шкільного і молодшого віку.

–  На українському видавничому ринку – мода не ілюструвати книжки для дорослих. Як Ви це оцінюєте?

–  Доросла книжка не ілюструється через те, що приватні видавництва жаліють гроші на художників, у той час як державні видавництва практично знищені. «Дніпро» стало маленьким  струмочком, а це було одне з найпотужніших видавництв у світі, воно випускало тисячі назв щороку, а зараз випускає всього лиш 7 чи 8, і то вже їх не видно. Ще й приміщення ледве не відібрали. Видавництво «Веселка» ледь жевріє, воно не може на повну потужність працювати, оплачувати гонорари, а дитяча книжка без ілюстрацій існувати не може. І парадоксально, що наша держава цього не розуміє. Грошей приватні видавництва жаліють на ілюстрації, вони, так би мовити, вважають, що видання не окупиться. Але хороша багатотиражна книжка обов’язково окупиться, вона буде краще продаватись, ніж та, яка випущена будь-як. Бо книжка – це не текст, а річ – матеріальна й мистецька. І якщо поєднані хороший текст й ілюстрації на високому рівні, то цей продукт купуватимуть. Добре, що оподаткування зменшили, то видавництва розвиваються, і зараз їх народжується сила. Це можна порівняти з 16-17 століттями, коли в Україні засновувались маса видавництв: Почаїв, Стрятин, Острог, і Львів, і Київ, і Чернігів. І до того ж, потужних видавництв. А в Росії на той час тільки в Москві було зосереджене друкарство, і тільки у 18 столітті почали друкувати у Петербурзі книжки, а вже потім – на периферії. У 20 столітті все централізувалось, а зараз іде зворотній процес – децентралізація, прекрасне явище у книговидавничій справі. Але тільки художників видавництва, на жаль, не залучають. І тому ми бачимо глянсовані однотипні обкладинки, жахливі комп’ютерні ілюстрації, колажі з використанням якихось фотографій… Якби їх побачили автори книжок, яких уже немає в живих, перевернулися б у труні! А мода на твори мистецтв, за які вже не треба платити: класика, особливо оголена натура. Художника немає – платити не треба. Але обкладинки однотипні, нецікаві, і глянець діє навпаки – роздратовує. Коли все блищить, і все з позолотою і глянцем, а художнього смаку немає – то це просто біда.

–  Гламурний мейнстрім в оформленні? Але ж кожен художник тим і цікавий, що має неповторний стиль?

–  Є видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», і я Івана Малковича дуже шаную, бо його діяльність – це величезний подвиг. Але там теж починає переважати комерційне начало, бо всі книжки роблять такими гладесенькими, правильними, й наче різні художники за ними стоять, а наче один і той же. Це одноманітно й дуже небезпечно. Цього немає в навчально-творчій майстерні книжкової графіки нашої академії Галини Галинської. Студенти хоч і навчаються в одного професора, але за своїм стилем виходять різні. А ще скажу, що студенти-книжники серед усього художнього загалу є читаючими людьми, у них необхідність така – читати. Тому й виростають зовсім іншими, ніж художники вільної графіки, живописці, це також впливає на те, які книжки ілюструються потім. Найбільше зараз цікавляться сучасними темами, фольклором і всім новим, що є на Заході.

–  А є приклади використання графіки у сучасних виданнях?

–  Дуже мало. Є видавництва, які використовують книжкову графіку для оформлення класики, а ось у книжках для дорослих практично не зустрічав.

–  А «Берестечко» Ліни Костенко?

–  …яку ілюстрував Сергій Якутович. Ну, по-перше, Ліна Костенко так захотіла, а що захотіла вона, то майже Бог захотів. І з поваги до неї видали таке шикарне видання. Варто згадати рукописного «Вія», якого оформив і написав Віталій Мітченко.

–  Раніше з книжковою графікою були справи перспективніші?

–  Мені вже – Слава Богу! – 72 роки, і багато періодів прожив. Вже 50 років маю практики у книжковій графіці. До того ж, все моє життя було прив’язане до видавництв «Дніпро», «Мистецтво», «Веселка», і я знаю все, що там робилось. Тепер бачу, що ці видавництва майже не функціонують, а з приватними не так просто працювати. Наприклад, «Українська енциклопедія» хоче випускати ілюстровані видання, але самим працівникам дають такі нікчемні гонорари, що вони просто не можуть замовити художникові зробити гравюри. Крім того, якщо художники й згоджуються щось робити, то книжка там лежить роками. Я, наприклад, ілюстрував 3 роки тому ювілейне видання до 70-річчя Івана Драча, але воно так і не вийшло. Зараз мені подзвонили, що його поставили у план. Ну, слава Богу, я за гонорар вже мовчу. За такий обсяг роботи з радянського видавництва міг виїхати на власному автомобілі, а зараз навіть на мопеді не виїду.

–  А які справи в екслібрису?

–  Екслібрис – це теж культура видання, древнє книжкове мистецтво, що повинне не руйнувати книжку своїми якостями, які «випадають» із загальної її концепції. Один із перших, хто підняв його, це був Альбрехт Дюрер, в Україні – Георгій Нарбут. Походить екслібрис від геральдики, тому дуже багато мотивів геральдики у ньому й використовують. Раніше були книжки з отакенними оправами, на обкладинках яких тисненням робили екслібриси. Виготовлення починалось із друкарської форми, а вже з неї – відбитки для тиражу, або ж замовник купував кліше і тиражував стільки, скільки йому було потрібно. Ну, тепер пішла тенденція робити екслібрис не для книги, адже художники хочуть, щоб насамперед цей екслібрис експонувався на виставці. Але уявіть собі, до сірникової коробки причепили етикетку більшу за саму сірникову коробку! Все має свої  функції, а я за те, щоб мистецтво екслібрису було функціональне й одночасно високе. Щоб екслібрис використовувався, він повинен бути частиною книжки й позначати її власника.

–  А багато таких власників замовляють екслібриси у свої домашні бібліотеки?

–  За усіма ознаками тепер екслібрис мав би процвітати, тому що в Україні є такі родини, сильні династії, що читають. Дехто з сильних дійшов до того, що домашні бібліотеки треба збирати, а не тільки книжкові корінці замовляти й ставити на полиці для інтер’єру. Колекціонерів цього мистецтва було і є чималенько, вони збирають друкарські відбитки екслібрисів чи  рисовані (є і такі, але вони існують в одному примірнику або в обмеженій кількості). Окремі бібліотеки для позначення своїх видань використовують екслібриси. Видатний вчений-філолог, дослідник книгодрукування, людина неймовірної ерудиції в різних питаннях і дуже вимоглива до себе й до інших Григорій Коляда, наприклад, подарував «Україніку» Музею книги й друкарства, але з умовою, що на кожній його книжці поставлять екслібрис. Мені доручили зробити кліше, а пан Коляда його затвердив. Таким чином працівники Музею книги й друкарства наклеїли екслібрис на кожну його книжку. А ще в нас є гарна традиція в Академії: позначати всі домашні бібліотеки, які подарували чи надійшли після смерті власника у нашу академічну книгозбірню. Екслібриси замовляють нашим студентам і викладачам. Але є й інша проблема. Наприклад, історик, джерелознавець, кандидат філологічних наук і лауреат Шевченківської премії Сергій Білокінь, у якого першокласна бібліотека раритетних видань, шукає, щоб держава від нього ці скарби забрала. Тільки, щоб книжки не розпорошилося. Не так, як за радянської влади, що людина відходить, а бібліотека її зникає, і нічого потім не знайдеш. Якби ці бібліотеки зберігалися належним чином, як колекції приватних бібліотек, які стали державним надбанням. Якби була гарантія, тоді б люди не шукали, куди б книжки подіти, здати за якісь копійки, а дарували би їх.

–  Брали, мабуть, участь, у різних виставках екслібрисового мистецтва?

–   Раніше екслібрис як мистецтво вважався небезпечним, тому що він проходив без цензури, без контролю. Повністю вся книжка, яка видавалася, підлягала цензуруванню, а екслібрис ішов окремо, тому був безконтрольний. Колись у Музеї книги й друкарства якраз робили виставку цих знаків, і там був екслібрис для книжок Івана Гончара. Прийшли «мистецтвознавці» у цивільному й наказали зняти всю виставку через один той екслібрис. Здавалося, цілковита дрібниця, але якраз тоді почали травити Гончара, і це стало приводом, щоб зняти всю виставку, у якій брали участь 50 художників.

–  Капець…

–  У Львові завжди була така атмосфера, що екслібрис не переривав свого існування, а в Києві він затих, принишк і до 60-х років майже не розвивався. А в 60-х роках почали робити всеукраїнські виставки, видавати каталоги. І багато в чому завдяки ентузіасту й пропагандисту цього мистецтва Андрію В’юнику, який, до речі, був першовідкривачем багатьох видань, які були в Москві. Він нишпорив по всіх складах, у церквах і присилав сюди книжки.

–  У ваших екслібрисах переважає романтика, національні символи, а в інших майстрів які мотиви?

–  Хто що хоче, те й зображає. Я зображаю козаків, а хтось зображає оголених дівчат. Є сексуальний екслібрис. Навіть виходила книжка «Секс в екслібрисі», повна високомистецьких речей. Це не вульгарність, а екслібриси зроблені майстрами високого класу й на високому рівні. Григорій Малаков любив такі екслібриси робити, зазвичай зображав на них жінок при тілі, а поруч лицаря. Він дуже любив епоху Середньовіччя й мріяв ілюструвати «Декамерон», але «Декамерон» доручили Олександру Данченку. А на два «Декамерони» грошей вже не було…

Ілюстрації до «Декамерону» Малакова

–  А кому особисто ви робили екслібриси?

–  Робив екслібриси багатьом поетам і художникам. Ще 1967 року, коли я тільки випустився з інституту, мені написав листа видатний історик Іван Крип’якевич з проханням зробити екслібрис. Для мене це була неймовірна честь: цю людину зі Львова, що відсиділа свою десятку за націоналізм, я просто боготворив. Після того, як виготовив кліше, Іван Крип’якевич мені відписав, що хотів дещо інший, і я переробив. Василю Стеценку, першокласному майстру екслібриса, гравіювальнику на самшиті й твердому матеріалі я зробив кліше з козаком Мамаєм, який вирізає на стовбурі дерева кола вічності. Робив для людей, які постраждали під час репресій, для родини Черидиченків, поета Олександра Соколовського, Богдана Пастуха (вчителя, який мав найбільшу збірку творів будь-коли виданих Івана Франка). Незабаром буде в Музеї книги й друкарства виставка, присвячена Борису Грінченку, то я приніс матеріали Богдана Пастуха, адже він перший почав підіймати Грінченка з небуття. Виготовляв екслібриси для Анатолія Погрібного, Бориса Олійника, для Антоненка-Давидовича до його 70-річчя (і тепер цей знак інколи друкують на книжках Антоненка-Давидовича).

- Сподіваємось, ще багато книжок прикрасять Ваші екслібриси.

huha.mohovynka

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Комментарі читачів:

  1. Генадій
    17.11.2010 в 9:36 pm

    Ректор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури насправді Чебикін а не Чебакін

  2. 17.11.2010 в 9:58 pm

    Він уже Чебикін))).
    Дякую, Генику!

  3. Валерий Лысенко
    06.12.2010 в 9:30 pm

    Як шкода, що такі виставки не лишаються в оцифрованому вигляді загальнодоступними!


Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe