Читомо > Інтерв’ю > Ілля diliago. Ліки від запору наболілим

Інтерв’ю

Ілля diliago. Ліки від запору наболілим

05.05.2011 2 Автор:

Ілля Вікторов, також відомий як diliago – художник із Москви, автор потоків шустрокалу, оформлювач документальних фільмів «Птиця Гоголь» і «Хребет Росії», один з улюблених народних лепроюзерів і саме той, хто уже майже спакував валізу для поїздки в Київ, щоби приєднатись до Штурмових загонів Ґутенберґа. Ми дуже зраділи, що Ілля приїде, і з цього приводу розпитали про запланований майстер-клас та загальнохудожню активність.

– Привіт, Ілле. Як би тебе представити українській аудиторії?
– Привіт! Представити мене можно як є – Ілля diliago, ось прямо так, з малої букви.

– Хто зробив з тебе Ділягу?
– Саме «ділягу», як варіацію нікнейму diliago, зробив народ, мабуть, для спрощення вимови. Хоча до поняття «діляга» цей нік стосунку не має, у нього зовсім інша, дуже довга і цікава історія. Якщо коротко, то diliago – це суміш двох імен Ілля і Дієго. Вийшло Дільяго:)

– Чому ти погодився на цю нашу наглість? Я маю на увазі – запросити тебе на фестиваль.
– У першу чергу, як той, хто колись навчався мистецтву оформлення книги, я не можу бути байдужим до події, яка підтримує живу книгу в епоху її переходу в електронний формат. По-друге, коли люди виявляють інтерес до древніх технік високого друку, які все більш забуваються, це народжує в мені почуття великого натхнення і бажання поділитися своїм невеликим досвідом. До того ж я дуже полюбив Київ, і планував приїхати в це чудове місто саме навесні. А по-четверте, у мене вже давно не було виставок, а фестиваль – це якраз вдале місце і час щось показати. Всі ці причини, що склались докупи, і сформували моє безперечне рішення брати участь. Так що ваше «нахабство» обернулася великою радістю для мене!

– Отже, Київ для тебе – це не вперше?
– Так, я був у Києві всього тричі. Декілька разів взимку на Різдво, і один раз минулого червня. І попри те, що приїжджав ненадовго, я встигнув відчути, наскільки це чарівне місто у будь-яку пору року. Хочу їздити до Києва регулярно!

– Чого від тебе очікувати на майстер-класі?
– Я не планую багато часу приділяти теорії, своїми словами розповім, що таке естамп уцілому і гравюра зокрема, і вкажу на графічні особливості, що відрізняють її від інших видів графіки. Розкажу про матеріали (штихелі, валики, лінолеум, фарби), про те, як наносити ескіз на лінолеум в залежості від зображальних завдань, покажу, яким чином відбувається процес вирізання (за допомогою камери і проектора процес буде транслюватися на великому екрані), а також продемонструю, як можна, не маючи спеціального станка, надрукувати відбиток за допомогою столової ложки. Головна мета цього майстер-класу – показати не стільки якісь окремі прийоми, скільки надихнути людей кайфовістю процесу та результату.

– А в чому ти переважно створюєш картинки? І що виходить з блокнотів Nozzy – скетчбуки, арткниги, комікси?
– Так сталося, що блокнот є для мене найулюбленішим простором для малювання. Але я не використовую його як скетчбук. Кожен блокнотний розворот я доводжу в моєму розумінні до стадії завершеності і більше до цього сюжету не повертаюсь. Блокнот (чи то «Молескін», чи то «Фоліобук») я мимовільно сприймаю як книгу (Привіт МДУДу!:), проектую на розворот якийсь настрій, добираючи адекватну форму в залежності від передаваного змісту. І в рамках цього підходу і сприймання хенд-мейд-Nozzy виявились для мене ідеальними. В них небагато сторінок (я замовляю на 13-15 розворотів) і через це все намальоване встигає об’єднатися настроєм, але не встигає перевантажити глядача. За рахунок своєї унікальної форми і фактури ці блокноти примудряються об’єднати у собі навіть зовсім різнорідний контент. Тому я вважаю Nozzy своїми першими повноцінними книжками.

– Чим лінолеум кращий за який-небудь графічний софт Adobe?
– В першу чергу тим, що лінолеум не викликає залежності від важкого наркотика «ctrl-z», що призводить до сумної хвороби із назвою «перфекціонізм». Про інші відмінності я розповім на майстер-класі :)

– Ліногравюра – це щось на зразок «тиражу» або все ж таки «унікальність» і затишний хенд-мейд?
– Мене в гравюрі приваблює не стільки тираж (хоча це приємний і важливий бонус), скільки живість і непередбачуваність роботи з матеріалом. Ти щось вирізаєш, плануєш, уявляєш щось в голові, а потім – бах! – робиш відбиток, а там все вийшло не зовсім так, але значно краще! Не так, якби ти це малював на папері тушшю. Приємна несподіванка – це гарантований додаток до першого відбитку. Гравюра вчить не тільки дружити з Випадковістю, а іноді навіть бути з нею в інтимних стосунках. Ось ця гравюра, наприклад, робилася одразу, без ескізу, і я зробив у ній кілька помилок з віддзеркаленням літер. Але це ж здуріти як прикольно! Навмисне не придумаєш! :)

- Здається, ти закінчував МДУ друку. А чому ти пішов саме за Федоровим? Чому, скажімо, не в художку?
– У 17 років я свідомо за Федоровим не йшов (не до того було, хаха). Чесно cкажу, Поліграф я вибрав тільки тому, що ходили чутки про модернізацію факультету, сучасну комп’ютеризацію та рекламної спрямованості, що на той час започатковувалась як тренд. Але мені пощастило потрапити на курс до нині покійного професора Андрія Володимировича Васнецова, і ось тільки тоді мене і захопило монументальне книжково-графічне мистецтво. Певне, тому що комп’ютерний клас тоді, як виявилося, був настільки жалюгідний, що не зміг перетягнути мою увагу. Малювати / вирізати / клеїти було значно цікавіше. А завдяки Є. М. Добровінському, який всього-лише один рік викладав нам шрифт, я назавжди захворів на любов до букв і рукописного шрифту. У художці, до речі, я теж вчився. Школа Сєрова на Пречистенці – чудове місце. Всі чотири роки її відвідував і малював із задоволенням, навіть не сприймаючи це як навчання.

– Чи часто доводиться працювати над книжковими замовленнями?
– Вкрай рідко. Як ілюстратор я оформив у своєму житті всього дві книги. Одну, дитячу, – 10 років тому, ще коли був студентом. І другу – зовсім недавно. Після інституту в мене був недовгий, але досить важкий і в цілому неприємний досвід журнальної ілюстрації, який відлякав мене від ілюстрації як такої. Саме тоді я все це полишив і почав просто малювати всякі дурні штуки і вішати у спеціально заведений для цього жж. І ось після нещодавно оформленої книги (Л. Бєлоіван, «П’ятдесят перша зима Нафанаїла Вілкіна») я зрозумів, що саме у книжковій, а не в журнальній, ілюстрації я відчуваю себе наче риба у воді. Але поки що більше пропозицій на оформлення книг не отримував.

- Ось жж у тебе – Шустрокал. І стільки там усього цікавого. Які ж тоді роботи ти б так не назвав?
– Як я вже сказав, жж я завів наче віддушину. Щоби малювати туди те, що я хочу і як хочу, і щоби ніякі арт-директори і маркетологи мені нічого не диктували. Назва «Шустрокал» придумалася як ліки від запору наболілим. Щоб не тримати в собі, а вихлюпувати. Для мене «Шустрокал» – це щось, зроблене від душі, в пориві, і якщо я постив і пощу в ньому якісь свої комерційні роботи, то це тільки те, що було створено на тій же хвилі. Шустрокалом я б не назвав ті роботи, які зроблені нещиро. Їх небагато, але такі є, і в моєму журналі вони не з’являються. Також у Шустрокал-журналі не з’являється того, що я малюю для закритої спільноти «Лепрозорій». З того часу, як я прийшов на Лепру, я встановив своє внутрішнє правило: те, що я малюю для Лепри, я пощу тільки на Лепру. Я дуже поважаю традиції цієї спільноти, і ціную одну з головних його якостей – ексклюзивність. Тому в Шустрокалі лепрокартинки не дублюються, хоча все це теж справжнісінький шустрокал:)

- Чи часто ти імпровізуєш в картинках? Адже процес трудомісткий.
– Все, що я роблю, на 80 відсотків складається з імпровізації. Майже ніколи не малюю ескізів і попередній малюнок олівцем якщо й наношу, то дуже легко, без деталей. У тому числі і на лінолеумі.

– Чули, ти навіть до кіно свою руку доклав?
– Так, мені пощастило оформити два документальних фільми Леоніда Парфьонова – «Птиця Гоголь» і «Хребет Росії». Це одні з найцікавіших проектів, якими я займався. Ілюстрації я робив багатошаровими, а потім дуже круті аніматори ці картинки оживляли, створюючи глибину і багатоплановість. Від роботи в команді з такими професіоналами просто дух захоплює! Є імовірність, що скоро мені пощастить брати участь в оформленні ще одного парфьонівского фільму, і я мрію про те, щоби це таки відбулося.

– А вуличним творчим хуліганством не займаєшся?
– Ні. Якось так склалося, що стіни і асфальт мене взагалі не надихають. Я навіть одного разу вирізав трафарет соціальної спрямованості, але так жодного разу його нікуди і не наніс. Напевно тому, що вуличного творчого хуліганства і так навалом, і ще одна моя ложка дьогтю або меду ніякої ролі там не зіграє. А нового та глобального в цьому жанрі я запропонувати поки не можу. У цій сфері фахівцем є мій брат Стас Канівський, йому чудово вдається рвати шаблони і радувати око у просторі вулиці.

– Чи перемагає тяжіння до прекрасного «битовуху»? І як те прекрасне у неї внести?
– Я би сказав більше – «битовуха» і породжує прекрасне. Якщо б не було битовухи, то не було б і приводу дістати з шухляди фарби та пензлі. Битовуха – хороший друг і товариш. Особисто я дуже вдячний їй за те, що вона є. Вона не дає літати в небесах, і прицьому штовхає до експериментів, що оживлюють битовуху. Битовуха вчить викидати одне, щоб не засмічувати вічність, і залишати інше, для піднесеності миті. Але коли я бачу, що деякі люди з маніакальною одержимістю намагаються регулярно натирати стіни свого будинку до стерильної білизни, створюючи тим самим ілюзію чистоти свого життя, мені дуже хочеться їх зупинити.

– Де, кому і з якими пропозиціями можна тебе знайти?
– Я завжди доступний по електронній пошті, що регулярно перевіряється diliago@gmail.com,
в фейсбуці http://www.facebook.com/diliago,
на Лепрі http://leprosorium.ru/users/diliago,
і, звісно, в Шустрокале http://diliago.livejournal.com/
Кому? Тому, кому потрібен саме я. Якщо я зможу бути чимось корисний і цікавий, і притому це буде цікаво мені – ура! Наприклад, найулюбленіша моя справа, якою я займаюся у вільний час – листівки на замовлення: http://www.diliago.ru/presents.html. Та й взагалі, я завжди радий новим цікавим проектам, і готовий братися за будь-що, де моя рука і серце будуть відчувати себе комфортно:) Welcome!

irkopupirko

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Комментарі читачів:

  1. janer
    05.05.2011 в 12:39 am

    крутий, крутий, крутий!

  2. юся
    15.05.2011 в 10:09 pm

    була на майстеркласі у києві – це безкінечний позитив


Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe