Читомо > Інтерв’ю > Галина Рис: Найкращі історії з’являються несподівано

Інтерв’ю

Галина Рис: Найкращі історії з’являються несподівано

05.11.2014 0 Автор:

Останні роки молоду письменницю Галину Рис можна зрідка зустріти на книжкових подіях в Україні, частіше – у студентських аудиторіях Польщі й тепер уже Нідерландів. Але це аж ніяк не позначається на продуктивності – дві свіжі книжки за останній рік: «Подорож до Котанії» для дітей і «Намалюй мене пташкою» для підлітків. Читомо вдалося поговорити з Галиною про «табуйовані теми» для підлітків, «смачні» слівця, продовження пригод М’яуслава й нових друзів.

Про тексти для дітей

–  Галю, твої казки переважно про тварин: виникає то котяча, то пташина тема. Чи можеш себе визначити як казкаря-анімаліста?

– Попри те, що головними героями моїх творів бувають і люди, і тварини, і рослини, і навіть неживі предмети, я завжди пишу про внутрішній світ людини. Для мене це своєрідна гра з формою і змістом, сукупність алегорій, метафор, алюзій. Наприклад, у казці «Унікальна картоплина» я розповідаю про життя самозакоханої людини, яка спинилася у своєму інтелектуальному та емоційному розвитку, і замість того, щоб помудрішати, все більше деградує. У романі «Намалюй мене пташкою» усе навпаки: головна героїня безупинно розвивається. Роман охоплює один рік із життя егоїстичної та зацикленої на власних амбіціях дівчинки-підлітка, яка завдяки спілкуванню з іншими людьми (друзі, батьки, викладачі, працівники) вчиться по-новому дивитися на світ, співчувати та співпереживати, самостійно приймати рішення і залишатися їм вірною. Тому я не вважаю себе анімалістом, швидше автором прозових творів.

unnamed (17)

Цікаво, що твоя Котанія визріла у самостійний проект – зі своїми майстер-класами, ілюстраціями. Так і задумувалося?

– На мою думку, література з візуальним мистецтвом дуже пов’язані, а книжка може надихнути на створення несподіваних арт-об’єктів. Я зі своєю подругою й ілюстраторкою Світланою Чернишовою у 2010-2011 роках організовували та проводили низку майстер-класів із книжкової ілюстрації, названих «Творче читання». Ці заходи відбувалися в рамках діяльності Центру Дослідження Літератури для Дітей та Юнацтва і мали на меті заохотити дітей читати книги. Мені дуже приємно, що з того часу видавництва та автори все частіше проводять майстер-класи під час презентацій дитячих книг. Не казатиму, що то була «моя» ідея, оскільки ідеї витають у повітрі і не належать нікому, однак мені приємно, що проект «Творче читання» посприяв популяризації майстер-класів у середовищі української дитячої літератури.

Думаю, наші майстер-класи за мотивами «Подорожі до Котанії», то звичка з тих часів. А стосовно інших артефактів – то мені подарували і торбинку за мотивами Котанії і в’язаного М’яуслава, але я ще не дійшла до тої фази, щоб штампувати такі речі масово.

Продивитися артефакти)

– Що потрібно враховувати, пишучи для дітей?

Потрібно писати просто, лаконічно і щиро. Хочу наголосити, що тут і далі, під словом «діти» маю на увазі осіб 10-13 років (бо саме для такої вікової категорії пишу). Кажучи писати треба просто, жодним чином не пропоную обмежувати словниковий запас до примітивного, йдеться про прецезійність слів та про їхню кількість. Їх має бути не забагато і не замало. Слова можуть бути короткими та довгими, буденними і екстравагантними, головне, щоб вони відповідали ситуації. Не потрібно боятися вживати незвичні слова. По-перше, їхнє значення часто стає зрозумілим із контексту. По-друге, дитина завжди може зазирнути у словник і дізнатися про існування нових слів.

Замість безкінечних повчань та ліричних відступів, варто надати дитині можливість самостійно робити висновки. Якщо у дитячій книзі забагато довгих описів, міркувань, мудрувань та повчань, така книга стає нудною. Якщо усіх цих компонентів замало, така книга стає схожою на голлівудський фільм.

У дитячій літературі (як, зрештою, у будь-якій літературі) важливо знайти баланс між стрімким розвитком сюжету та етично-естетичними роздумами. На мою думку, можна говорити про те, що такий баланс знайдено якщо книга провокує дітей думати самостійно, надихає їх творити і вказує різноманітні шляхи для розв’язання життєвих проблем. Добра дитяча книга має бути другом.

unnamed (15)

Про тексти для підлітків

На презентації ти казала, що «Намалюй мене пташкою» розпочала писати у підлітковому віці. Чи вдалося відтворити настрій і світосприйняття того часу, коли дописувала роман?

Думаю, так. Задум книги з’явився, коли я була підлітком. Перш за все, мені тоді наснилося багато снів, котрими хотілося поділитися. Окрім того, у старших класах школи я вела нотатник вражень, котрі допомогли мені відтворити отой незабутній вічайдушний настрій, який буває лише у п’ятнадцять. Роботу над самим текстом я розпочала вже коли здобула свій перший диплом бакалавра. Пригадую, мені дуже допомогли розмови з моїми друзями та знайомими, котрі навчалися у різних навчальних закладах, однак часто мали подібний досвід першого року навчання.

Ти взагалі хотіла дорослішати?

Вірю, що кожен вік має свої переваги. Мені завжди подобалося насолоджуватися радощами того віку у якому я перебуваю. Коли я була маленькою дівчинкою, я із захопленням лазила по деревах і висіла на турніку догори дригом; коли я була підлітком, то ходила на рок-концери і експерементувала з різними стилями одягу. На даний момент: пошук і далі триває, однак розмах тепер значно ширший:)

А ще мені видається, що вік – це категорія доволі умовна: одні люди почуваються сорокарічними у п’ятнадцять, інші п’ятнадцятилітніми у сорок.

Цікава твоя думка про табуйовані теми для підлітків. Які теми можна оминути, а на які, навпаки, загострити увагу?

Варто було б писати на усі без вийнятків теми, адже підлітки рано чи пізно подорослішають і все одно зіштовхнуться з «дорослими» проблемами. Мабуть, питання не в тому «про що писати?», а «як про це писати?»

Наскільки розумію, на тебе у підлітковому віці вплинув Любко Дереш. Чим він зачепив?

Найдужче у Дерешевій прозі мені подобається стиль – те з якою любов’ю він підбирає кожне слово, речення, абзац. Окрім того, поважаю його ранні творі за те, що він зумів зачепити оці «табуйовані теми», про які ми щойно згадували. У його текстах присутні секс, наркотики, випивка та інші елементи, котрі вважаються «небажаними» у літературі для молоді, проте йому вдається говорити про ці речі так невимушено і вільно, немов описує захід сонця з вікна його кімнати. При цьому він нікого не агітує ні пити, ні палити, він просто констатує факт: так є. А право вибору надається читачеві.

rys_halyna3

Про творчопис

Розкажи трохи про свою творчу кухню: як пишеш, чи відстежуєш поради відомих авторів, як вишукуєш різні слова, як ставишся до редакторських зауважень?

Безперечно, мене надихають люди, з якими я спілкуюся, та книги, котрі я читаю. Як філологові мені подобається видзьобувати із розмов та з текстів «смачні» слівця і вживати їх у своїх творах. Люблю слова та фрази з колоритом, наприклад: горнятко кавусі, порепаний поребрик, сердешний чолов’яга, пишнобедра панна, бісова ковінька тощо. Часом вигадую свої власні вислови, наприклад, «я їм покажу, де капуста росте». Люблю, коли у моїх прозових текстах (навмисне чи випадково) з’являються алітерації (як от вже згаданий «порепаний поребрик») або поетичні ритми.

До конструктивних редакторських зауважень ставлюся дуже позитивно, оскільки вважаю, що збоку видніше, яким чином можна вдосконалити текст. Досвід співпраці з редакторкою, письменницею Ніною Бічуєю згадую із приємністю. Думаю, що завдяки їй я почала значно прецизійніше ставитися до слів і значно вимогливіше правити власні тексти.

Редактором більшості моїх творів є мій тато Андрій Павлишин, думці якого я, безперечно, довіряю. І хоча часом у нас трапляються дискусії на тему стилістики, завжди знаходимо спільну мову.

Однак я вважаю неетичним правити текст без узгодження внесених змін із автором. На жаль, у мене траплялися такі ситуації. Думаю, перед здачею книги у друк, видавець та редактор повинні обговорювати зміни, правки та загальний вигляд книги із автором тексту.

Видно, що описуєш події з власного досвіду і характери персонажів із реальних людей, хтось із твоїх знайомих зможе впізнати себе на сторінках?

Мені приємно, що описані ситуації виглядають навдивовижу реалістично чи навіть автобіографічно, бо такий і був задум. Однак більшість моїх історій – вигадані. Про те, чи мої друзі впізнають себе на сторінках моїх книг, мабуть, краще запитати у них. Наразі ніхто як не дякував, так і не нарікав. До речі, не розділяю персонажів на позитивних та негативних. Мені важливо, щоб вони були справжніми. А правдоподібний образ людини вимагає гріхів і чеснот.

Як вибираєш імена персонажів і різні назви? Бо в тебе такий мікс: Гелена, Іда і Марічка з Іваном, Кондор, Гоацин… і площа Сковороди…

Спонтанно. Мабуть, головну роль у виборі імен відіграє підсвідомість.

І «Котанія», і «Намалюй мене пташкою» закінчуються так, що цілком можна продовжувати розповідь. Плануєш?

Відверто, не планувала писати продовження книги «Намалюй мене пташкою». Як на мене, історія завершена: головна героїня усвідомлює, наскільки важливо залишитися людиною, хай би які клопоти траплялися у житті. Радше, планую написати ще один роман, у якому більшість подій розгортатиметься у навчальному закладі. Однак цього разу з перспективи викладача.

Інша річ –  «Подорож до Котанії». Мені було настільки затишно та приємно перебувати у цьому вигаданому світі, що я зважилася на нову мандрівку і зараз пишу наступну книгу про життя та пригоди кота М’яуслава.

 unnamed (5)

Про ілюстрації

Оскільки маєш художню освіту, не виникало бажання самій проілюструвати свої тексти?

Власне, тому, що я маю художню освіту, я і не ілюструю своїх творів. Вважаю, що людина повинна займатися тим, що їй вдається найкраще. Пишу я значно краще, ніж малюю. До того ж мені поталанило зустріти таких чудових художників-ілюстраторів, як Світлана Чернишева, Володимир Гавриш, Ната Юр та багато інших. Мені дуже подобається створювати книги разом із ними, оскільки їхні ілюстрації наповнюють мої тексти новими значеннями, вдихають у них життя.

А якщо порівнювати рівень закордонних ілюстрацій із нашими. То які ілюстратори тебе вражають? Є якісь відмінності, на твою думку?

Загалом, закордонні ілюстрації більш абстрактні; українські – більш реалістичні, хоча є чимало винятків. Мені подобаються і ті, й інші, головне, щоб відповідали твору, котрий вони доповнюють.

Але закордонні художники мають більше можливостей для творчого розвитку та для публікації своїх робіт. Тоді як український художник-ілюстратор часто змушений працювати дизайнером/продавцем/викладачем, щоб заробити на хліб з маслом (тоді як ілюстрування книг – це додаткове заняття), для закордонного художника-ілюстратора: одного лише ілюстрування вистачає, щоб заробити на життя. Окрім того, у Європі художні резеденції, гранти, роялті від продажу книг тощо є поширеною практикою; в Україні – нам ще є над чим працювати.

rys_halyna

Про подорожі

– Твоє життя останнім часом – суцільна подорож, далеко від рідного дому. Що дає такий стиль життя і що відбирає?… Де б ти ще хотіла пожити?

Життя у мандрах (останні роки навчаюсь у  Польщі й Нідерландах) дає можливість ширше дивитися на світ, краще розуміти людей. Лише живучи в іншій країні, я збагнула наскільки сильно я люблю та ціную свою сім’ю та своїх друзів.

У майбутньому я б хотіла пожити на екзотичному Індійському острові, де усі рослини та тварини зовсім не такі як ті до котрих я звикла.

– Чи знайшла ти закордоном нових друзів? Твої однокурсники знали, що ти – письменниця?

– Того, що я письменниця я жодним чином не приховую, адже це важлива частина мене, без якої я себе не уявляю. Усі мої друзі знають про це, однак далеко не всі можуть прочитати мої твори, оскільки не знають української. Спеціально для таких друзів почала перекладати мої короткі оповідання з української на англійську та на польську. Проте мої довгі твори і далі чекають свого перекладача.

Галині Листвак допомагала розпитувати Оксана Хмельовська

Світлини надані Галиною Рис

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe