Читомо > Інтерв’ю > Анатолій Івченко: Як редактор Урбіно неухильно стежу, щоб Божена вкладалася в терміни

Інтерв’ю

Анатолій Івченко: Як редактор Урбіно неухильно стежу, щоб Божена вкладалася в терміни

28.11.2010 6 Автор:

«Еринії», «Привиди в місті Бреслау» Марека Краєвського й «Шалене танго» Йоанни Фабіцької – такі початкові, але вже впевнені книжкові кроки наймолодшого українського видавництва «Урбіно» зі Львова. Зовсім нещодавно в команді «Урбіно» були тільки головний редактор, а в світі літературно-науковому знаний як автор багатьох словників Анатолій Івченко й перекладачка із польської і верхньолужицької мов Божена Антоняк. І ось тепер, крім щасливого творчого й подружнього тандему, до новоствореного видавництва додаються книжкові дизайнери, художники, нові автори й читачі. «Урбіно» ставить на якісну поліграфію із якісною видавничою підготовкою, а також на якісне редагування. Саме цим Анатолій Івченко й Божена Антоняк намагатимуться підкупити читача сучасної польської літератури й сподіваються виправити ситуацію із тим, що Україна не входить навіть у десятку країн, що найбільше перекладають поляків. Хочеться вірити, що у видавництва все вийде, адже вийшло зробити успішні початкові кроки цього року, коли навіть кити укрвидавбізнесу зав’язали на собі ремені міцніше. Тому й таке перше питання…

Як ви відважились заснувати видавництво в такий нелегкий рік для українського книговидання?

А.І. Для того, щоб створити видавництво треба небагато: бажання й фінансові ресурси. У нас щасливо поєдналися обидві складові. А криза стала лише додатковим стимулом. Якщо щось погано, то треба намагатися покращити ситуацію. Власне ми виношували цю мрію років, мабуть, п’ять. Намагалися стежити за книжковим ринком сусідньої Польщі, Німеччини, постійно відстежували рейтинги бестселерів різних книготоргівельних мереж та видань. Навіть читали спеціальну літературу із проблем видавничого менеджементу. На початку цього року вирішили – або ми це зробимо зараз, або час припинити про це говорити. І зробили. До цього багато думали, що саме будемо видавати. Були різні ідеї, які ми намагатимемося втілити поступово. Але концепція видавництва якісної перекладної літератури викристалізувалася доволі давно. Справа в тім, що перекладати Божена почала шість років тому. І незважаючи на високий високий рівень, їй важко було знайти видавця для чергових книжок. Наприклад, вона є єдиним в Україні перекладачем з рідкісної мови, серболужицької. Переклала з неї 5 дитячих книжок, остання незабаром з’явиться у харківському видавництві «Мікко». Але вона вже навіть і не мріяла, що до неї хтось звернеться й запропонує перекласти книжку. Тому ми вирішили діяти самостійно й працювати для себе.

Б.А. Усю роботу у видавництві виконуємо вдвох. Я залишилася наразі єдиним перекладачем, просто додалися інші функції. Збут, спілкування з партнерами, промоція, стосунки із друкарнею. Анатолій виконує функції головного редактора й практично відповідає за підготовку книжки. На нього лягає купа й інших обов’язків, наприклад, формування мережі збуту. Доводиться багато чого вчитися на ходу, приймати швидкі рішення. Тобто в мене не відбулося перекваліфікації з «творчої одиниці» на менеджера. Я так і залишилася особою творчою, бо переклад без сумніву цього вимагає. Але цього вимагає й редагування. Проте жоден із нас не є або лише менеджером, або тільки творчим працівником. Доводиться це поєднувати.

Творчий тандем «Урбіно»

Кожен проект має свою мету й завдання, але й має проблеми, які повинен вирішити. Які першочергові проблеми покликане вирішити «Урбіно»?

Б. А. У новоствореному видавництві всі проблеми першочергові. Другорядних, мабуть, не буває. Якщо занехаяти якусь одну ділянку, це неминуче негативно вплине на решту. Скажімо, якщо не приділити уваги збутові, невдовзі можуть виникнути проблеми із друком чергової книжки. Не допрацюєш над промоцією – про тебе не дізнається частина потенційних читачів.

А взагалі, якщо говорити глобально, наша мета – створення цивілізованого видавничого бізнесу, видавництва, про яке сміливо можна буде сказати, що воно є найкращим видавництвом перекладної літератури в Україні. й  Щоб її приємно було взяти до рук і щоб читалася вона з насолодою.

А.І. Якщо говорити про творчі завдання, то першочерговим є створення лінійок у трьох базових серіях видавництва: «Кримінал», «На шпильках», «Прикольна книжка». Зараз вони лише позначені, бо в першій є тільки дві книжки Марека Краєвського «Еринії» та «Привиди в місті Бреслау», у другій «Шалене танго: істеричний роман» Йоанни Фабіцької, а в третій «Буба» Барбари Космовської, яка з’явиться в книгарнях 8 грудня цього року. Протягом перших двох років діяльності плануємо в кожній серії мати мінімум 5-6 книжок. Ну, і сформувати загальну пропозицію не менше 20 назв. Бо ми готуємо книжки й поза серіями. Завданням іншого типу, але тісно пов’язаним з першим, є створення мережі збуту, яка б охоплювала всі області України, бо зараз наші книжки можна придбати лише у 9 обласних центрах. Для більшості книжкових мереж, і навіть окремих книгарень, видавництво з кількома позиціями не є привабливим партнером, які б гарні книжки воно не видавало. Виняток – «Книгарня Є», з якою ми працюємо від початку, і яка є нашим найважливішим партнером.

Вже зовсім скоро вийде четверта книжка - «Буба» Барбари Космовської

– Як ведеться бізнес – збираєтесь розширювати коло авторів, перекладачів, дизайнерів?

А. І. Це неминуче. Не можна весь час видавати одного чи двох авторів, навіть, якщо вони дуже популярні. Нових перекладачів поки що не залучаємо, бо даємо раду самі з тим обсягом книжок.. Хоча наступного року вже плануємо замовити переклади кільком відомим перекладачам, але не з польської мови. Що стосується дизайнерів, то останнім часом працюємо з Наталкою Гайдою з Києва й дуже задоволені результатом. Перші обкладинки нам робив Ілля Стронговський (до обидвох книжок Краєвського). Усі обкладинки в процесі роботи ми показуємо авторам, яких перекладаємо. Їхня думка для нас є важливою, як і думка наших закордонних видавничих партнерів. Досі всі наші обкладинки дуже подобаються авторам. А в майбутньому на дизайн деяких книжок ми плануємо оголошувати конкурси, так роблять видавництва в усьому світі.

Б.А. Збираємося розширювати й коло авторів. Адже ми «запускаємо» декілька серій, це і детективи, з яких ми почали, і жіноча література, і підліткова, і «висока література», звичайно, теж. Усі вони потребують наповнення. До відбору книжок ми ставимося дуже ретельно, обов’язково перечитуємо книжку, яку збираємося перекласти. А що стосується нових авторів, то можемо назвати лише деяких. Наступні наші книжки – це «Веди свій плуг понад кістками мертвих» Ольги Токарчук і «Хроніка любовних подій» Тадеуша Конвіцького. А взагалі говорити про конкретні книжки й авторів варто лише тоді, коли маєш підписані з ними угоди. Але планів у нас не бракує.

З Ольгою Токарчук

– Мало яке українське видавництво не мало проблем з авторськими гонорарами, сварок з письменниками, художниками, додрукуванням тиражу. Це наче добра традиція в Україні…

Б.А. Тут ми не надто традиційні. Або всі наші сварки попереду. Ми намагаємося чітко дотримуватися взятих на себе зобов’язань і якщо підписуємо з кимось угоду, з автором, дизайнером чи друкарнею – завжди їх виконуємо. Це не значить, що в нас не виникає проблем. Проте навряд чи це цікаві моменти. Звичайно, бувають різні напружені ситуації. Наприклад, із дизайнерами. Або коли друкарня повинна доставити наклад за угодою в певний термін, а доставляє на два тижні пізніше… Не простими бувають переговори й щодо розміру роялті чи авансу за видану книжку. У бізнесі часто виникають накладки. Треба вміти вирішувати справи без сварок, тоді є шанс не нажити собі ворогів. Це жарт, звісно, про ворогів. Просто вміння вести бізнес полягає в здатності залагоджувати справи вчасно й без конфліктів. Якщо ви цього не вмієте, краще про видавничий бізнес, та зрештою, про будь-який, забути.

А.І. Наразі ми видаємо авторів з якими маємо дружні стосунки, тому конфлікти нас поки оминають. Розраховуємося з усіма теж вчасно. Наклади на книжках друкуємо. Нічого не приховуємо. Накладів поки не додруковуємо, бо не продали перших. А як додрукуємо, то обов’язково повідомимо нашим партерам. Перші звіти із продажів нас лише очікують наступного року.

– І все-таки польська література як основа…

А.І. Ми не випадково почали видавати польську літературу. Просто добре її знаємо, прочитали сотні книжок і маємо чимало особистих контактів. Ну, і мене завжди дратувало, що в нас поляків так мало знають. До речі, найбільше польську літературу перекладають у Росії та Німеччині, десь 60-70 книжок на рік, а у нас 10-15. Нам з Боженою було прикро й ми вирішили змінити цю ситуацію.

У мандрах

– Назвіть кілька головних речей, чим відрізняється польський книжковий ринок від українського?

А.І. Та багато чим. По-перше, кількістю назв книжок, які виходять польською та українською мовами. Українською виходить удвічі менше. По-друге, кількістю перекладних книжок. В Україні їх менше тисячі назв, у Польщі понад шість тисяч. Я вже не кажу, що більшість світових літератур практично недоступні українською. У нас майже немає таких важливих сегментів, як: детективна література (власна й перекладна), жіноча література, молодіжна, література факту… У Польщі також значно більше видавництв і рівно вдвічі більше книгарень. Але книжковий ринок – це не лише книжки чи книгарні.  Важливим елементом є постійні літературні фестивалі, яких у нас теж дуже мало. Ну й літературні премії, яких у нас практично немає, принаймні авторитетних, які б впливали на читачів і покупців. У нас навіть немає щорічного списку бестселерів, який у Польщі укладається окремо для вітчизняних і перекладних авторів.

– А як відбувається робоча комунікація між авторами й перекладачем?

Б.А. Переклад книжки неможливий без спілкування з автором. Принаймні, для мене. Є перекладачі, які навіть не знайомляться зі своїми авторами. У мене тут спрацьовують дві речі: по-перше, я, видавець, укладаючи угоду, мушу контактувати з автором. По-друге, це звичайне бажання спілкуватися з людиною, з якою ми разом творимо. Бо переклад – це творчість, з автором читач знайомиться не безпосередньо, а через текст, створений перекладачем. Я людина дуже відкрита, люблю спілкуватися, дізнаватися щось нове. До того ж, у процесі перекладу часто виникають різні запитання, які автор допомагає вирішувати. Наприклад, мені невідома та чи інша реалія. Я можу розшукати інформацію самостійно й не звертатися до автора. Але якщо я її не знайду чи не буду впевнена, обов’язково запитаю в нього. Спілкуємося переважно через електронну пошту, або телефоном. Якщо треба щось вирішити терміново. Або трапляється, що в автора немає електронної пошти, таке теж буває. Наприклад, електронною поштою не користується Тадеуш Конвіцький. Спілкуємося телефоном. Кожна така розмова для мене стає подією. Анатолій не випадково каже, що поговоривши з Конвіцьким, я вся аж сяю. З іншими авторами в нас теж гарні стосунки. З багатьма ми на «ти». Барбара Космовська, чия «Буба» з’явиться в книгарнях у першій половині грудня, стала моєю подругою. Із Краєвським у нас теж дружні стосунки.

В гостях у Юрія Винничука з Мареком Краєвським

– Видати книжку – це ще половина справи, адже потрібно ще розрекламувати й продати… Чи не відчуваєте на собі інформаційний вакуум щодо книговидання?

А.І. Ми активно займаємося промоцією наших авторів і на всіх етапах від підписання угоди на видання до виходу книжки інформуємо медії. Допомагаємо готувати інтерв’ю з нашими авторами, створювати сторінки про них у Вікіпедії тощо. Важливим елементом є візуальна реклама. Усі без винятку книжки нашого видавництва супроводжуються плакатами в книгарнях. Інші українські видавництва роблять це лише спорадично. Обов’язковою складовою наших промоційних програм є запрошення в Україну авторів, яких ми перекладаємо. Марек Краєвський був у вересні на Форум видавців у Львові. Барбара Космовська планує приїхати у травні на Форум дитячої літератури. Наступного року будемо організовувати приїзди Йоанни Фабіцької та Ольги Токарчук. Ну і, мабуть, Марека Краєвського на презентацію останнього роману, «Числа Харона», з його львівського циклу.

Не можна сказати, що в нас є вакуум щодо книговидання, скоріше таких публікацій явно недостатньо, про телебачення взагалі не хочеться говорити. Більшою проблемою є низький рівень дискурсу навколо книжки, читання й книговидання та його міфологізація практично всіма учасниками: від політиків до письменників.

– Вас обох поєднує ще й верхньолужицька мова, але по-різному. Розкажіть, будь ласка, як.

А.І. Для мене верхньолужицька мова й культура протягом останніх 30 років була важливою частиною життя. По-перше, я написав і захистив дисертацію з верхньолужицької фразеології. По-друге, видав у Німеччині аж два фразеологічних словники цієї мови: академічний та ілюстрований. Я часто буваю в Лужиці, читав практично всіх авторів, які писали цією мовою за останні 200 років, знайомий з більшістю сучасних серболужицьких письменників. Якось, у 2004 році я привіз Божені кілька дитячих книжок. І за рік дві з них: «Мишка в хмарах» Єви-Марії Чорнакец і «Великі пригоди маленького котика» Юрія Брєзана побачили світ у двох львівських видавництвах.

Б. А. Моє знайомство з лужицькою мовою відбулося по-іншому, ніж в Анатолія. Я вивчала цю мову в університеті, у рамках факультативу. Такий собі необов’язковий предмет. Але професор Костянтин Трофимович, завдяки якому я захопилася цим народом, його мовою та культурою, не просто навчав нас мови. Він щиро любив цей маленький слов’янський народ і вмів «заразити» своєю пристрастю інших. На жаль, перекладати я почала, коли мого Вчителя вже давно не було на світі. Я переконана, що Він щиро порадів би, що українські читачі можуть прилучитися до літератури лужицьких сербів. Досі я переклала п’ять дитячих книжок з цієї мови. А взагалі склалося так, що переклад дитячих книжок став для мене своєрідним трампліном до перекладу недитячої літератури. Бо це майже ідеальна ситуація – спершу перекладаєш щось невелике, але цілісне, потім поступово пробуєш сили в перекладі дорослих книжок.

Пані Божена у квітках

– Подружній творчий тандем – це складно? Ви критикуєте, редагуєте один одного, самі собі створюєте дед-лайни?

Б.А. У нашому випадку навпаки. Мені важко уявити іншого редактора моїх перекладів, ніж Анатолій. По-перше, він дуже добре обізнаний з обидвома мовамии з яких я досі перекладала. По-друге, він різних рівнях чудово знає українську, бо є автором кількох різноманітних словників: фразеологічних, тлумачного, орфографічних. Ми постійно обговорюємо складні місця в перекладах. Більше того редагуємо й польські оригінали, як фактологічно, так і стилістично. Звичайно, погоджуючи це з авторами. І в цьому теж є свій кайф, зробити текст, який українською є досконаліший за оригінал.

А.І. А без дед-лайнів у роботі видавництва просто неможливо. У нас у ліцензійних угодах стоїть і строк виходу книжки, і час дії ліцензії. Тому як головний редактор «Урбіно» я неухильно стежу, щоб Божена вкладалася в усі терміни.

huha.mohovynka

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Комментарі читачів:

  1. Yuriy Antonyak
    28.11.2010 в 9:23 pm

    Keep it up! You’re doing good work.

    Dad.

  2. Богдан Рачок
    29.11.2010 в 8:51 pm

    гарне інтерв’ю. Дозвольте перепостити на ukrpol.net

  3. 29.11.2010 в 11:22 pm

    Звісно!
    перепощуйте все, що Вам подобається))

  4. Богдан Рачок
    30.11.2010 в 11:29 pm

    дякую
    шкода, що не можна тут відповідати саме на коментарі…
    хоча на нашому блозі цього теж нема)

  5. Оксентій Онопенко
    30.06.2012 в 8:38 pm

    У травні був в книгарні(Тухмахерштрассе 27, Баутцен, або Сукельнська 27, Будишин) видавництва Смоляра й гортав “Фразеологічний словник”. Вартісна робота! В серпні знову буду в Баутцені і обовязково відвідаю книгарню. З дитячих років люблю твори Юрія Брезана. Жаль що не зберіг перші книжки! Успіхів Вам і Божені. Спробуйте видати українською Фонтане – чарівні враження, особливо, коли можна уявити пейзажі Лужиці – Верхньої і Нижньої. А ще – знати українські відповідники (Айбау – Тисовець і т. ш.). Щиро, О. Д.

  6. Оксентій Онопенко
    30.06.2012 в 8:50 pm

    І ще. Ось Вам сюжет. Назва міста “Будишин” має в своїй основі санскрит “buddi” (budhi) – думка, розум, мудрість. В Україні – Перемишль, або Умань. Паралельно у двох містах заверчується одна й та ж подія (сюжет), у своєму роді – “паралельний світ”. Щоб розгадати, що станеться, потрібно поїхати у “паралельне місто”, бо події розгортаються з певною прострочкою (на рік, чи півроку, або на тиждень, чи день).


Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe