Ілюшин І. Українська повстанська армія та Армія Крайова. Протистояння в західній Україні (1939-1945 рр.) – К.: ВД “Києво-Могилянська академія”, 2009. – 400 с. – ISBN: 978-966-518-465-2.
Історик та науковець Ігор Ілюшин вирішив не чекати, поки повмирають усі, для кого ця проблема є не лише історією, але і науковою дилемою, і вирушити на пошуки істини до архівів. Не один рік провівши у боротьбі за клапті документальної інформації, він нарешті виносить результати своєї роботи на студентські дискусії Києво-Могилянської академії та на суд кращих кіл українських інтелектуалів.
Аби уявлення більшості не обмежувалось стереотпами геройства / бандитизму, а питання протистояння УПА та АК більше не сяяло білою плямою на сторінках історії, Ігор Ілюшин звертається до документів 70-річної давності.
Мова йтиме про непрості відносини двох держав-сусідів – України та Польщі, антинімецьку та анирадянську боротьу на західноукраїнських землях, а також – про націоналізм у всіх його проявах. У книзі також варто пошукати відповіді на «контрольні [в голову] запитання» штибу Чи можна констатувати факт організації українськими повстанцями геноциду польського населення? Чому Польща однією з перших визнала українську незалежність? Як психологія “захисника обложеної фортеці” вплинула на формування історії України? Та інші – визначите їх самі.
Ця історія не сконструйована за принципами літературного постмодернізму, відсторонюється вона і від емоційних історичних версій діаспори. Яскраві факти-документи розкривають період Другої світової війни як роки найбільшого ідейно-націнального піднесення і, водночас, найбільшої його кризи – кожна, навіть побіжно згадана подія, варта цілого сюжету. Щоправда, тільки невтомний читач відтворить для себе хоча б частину подій, адже Ілюшин – не белетрист.
В оформленні книги також використані архівні матеріали – документи та ілюстрації-карикатури воєнних років. Тут вони супроводжують розділи історії Ілюшина. Виконана у дусі архівного документу й обкладинка – її ви впізнаєте, точно.
Найкращий лайк — це 30 гривень))
Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.
Спасибі.
|
&image=/img/empty.png%3F200&noparse=true "Поделиться вконтакте"){kind=small}
Iншi записи по цiй тематицi:
Чи є якась інформація – де придбати?
Дуже хочу ознайомитися. Автори старшого покоління схильні писати про УПА слізливо-нудні історії в стилі – “багатобуков, але головне не забути відмежуватися від всього шо є “недемократично”… ”
Цікаво, чи наступне покоління скопіює стиль, чи є надія на більш реалістичне бачення?
Якщо мова йде про воєнні роки і дії — там більш-менш ясно. Наростання ворожнечі, провокації і з боку німців і СРСР. Ескалація ненависті. Гірші часи, які розбираються поляками як бандитизм — це кінець війни і повоєнні роки, коли раптом постало питання “вирівнювання кордонів” і виселення людей з рідних домівок. Про це ніхто не пише. КОли вже не тільки АК, а регулярне військо польське, міліція займалися мародерством, грабунком, насиллям… Це все поляки замовчують, натомість продовжують нагнітати історії про бандитизм. Хоча… цікаво було б почитати Ілюшина…. Як він “замиряє” сторони. ПРичому замирення потрібне. Але ж обопільне. Тільки тоді треба визнати за УПА боротьбу за свої землі, а це для поляків нереально.
А чи потрібне? Примирення – це компроміс. Намагання нав’язати компроміс – це добрий ґрунт для зворотньої реакції.
Правда в кожного своя – так було, є і буде.
Достатньо домовитися не піднімати тему, встановити чіткі рамки що можна і що ні – і тема сама розсмокчеться, “за строком давності”.
Загалом я б погодився, якби не було отого “але” 🙂 У нинішньому випадку примирення все виглядає так – у Польщі є свобода нав’язувати думку, що УПА — то бандитизм (і про інше домовитися неможливо). У мене у Польщі живе брат, батько якого був в УПА, мама була українкою, але син його абсолютний поляк і вимушений думати, що батько його був бадитом. Коли я слухаю у польщі оповіді, що таке УПА, то я мушу то слухати, але коли я там кажу щось своє про УПА, то мені кажуть “шшшшш! має бути мир!” Тобто я маю (як і мій брат) залишитися із почуттям провини і комплексу неповноцінності, бо мій дядько був, на думку поляків, бандитом. Не землю свою відстоював, а різав і гвалтував. Ну… правда Ілюшина я поки що так і не роздобув :)) так що кажу навмання. Мені було б цікаво почитати і розповісти про неї.
Ну і де – “але”?
Польща нав’язує думку (свому населенню) що УПА – бандити, а АК – герої.
Галичина нав’язує думку (свому населенню) що АК- бандити, а УПА – герої.
Паритет.