uncategorized

Кедров Константин Александрович. Поэтический космос. – Москва: Советский писатель, 1989. – 480 с.

«Поетичний космос» російського філософа та поета Костянтина Кедрова продовжує традицію російських мислителів, які осягали людське пізнання у його абсолютній цілісності. На дорозі до так званого універсального пізнання до нього стояли Микола Реріх, Василь Розанов, Володимир Соловйов, Данило Андреєв та багато тих, чиє ім’я іще досі не відкрите для зацікавленого читача. Книгу «Поетичний космос» радив би прочитати на рівні з іншими трактами і зрештою зрозуміти, наскільки вона відрізняється від них.

«Поетичний космос» написаний здебільшого у літературному ключі і не містить зарозумілості й науковості. Її настрій я назвав би захопливо-романтичним, але не книжково-філософським. Там немає догм, а лише зважений виклад думок щодо історичного досвіду, розвитку людства і світобудови, втілення всесвітньої мудрості у твори мистецтва й науки. Автор протягом усієї книги є максимально зацікавлений і захоплений речами, які відкрилися йому і якими він ділиться з нами. Так по-новому відкривається перед нами творчість Александра Блока, Велимира Хлебнікова, Федора Достоєвського, Сергія Єсеніна, Александра Пушкіна, Андрєя Бєлого, Льва Толстого.

«Поетичний космос» – це своєрідний маніфест Костянтина Кедрова. Двадцяте століття, здавалося б, не вимагало заяв від митців у вигляді творів-оголошень. Можливо, це сталося через те, що оригінальність літературних течій у чомусь була прихованою, у чомусь не настільки новою, чи мала незначні масштаби.

Кедров не побоявся в останній чверті минулого століття заявити про нові орієнтири людської думки та естетики. Він сміливо вводить нові поняття у літературу, але радше в людському розумінні світу. Насамперед це метакод і метаметафора.

Людство завжди шукало універсальний засіб для втілення свого знання. За Кедровим, метакод, тобто єдиний код у древній фольклорно-міфологічній і релігійній символіці, саме і є таким засобом.

Але щоб побачити різнобарвність світу, цього недостатньо. Потрібна метаметафора – словесний прийом, який дозволяє носію мови зазирнути в суть речей, їхні внутрішні й зовнішні основи. На метаметафорі побудовано багато поезій Кедрова, зокрема відома поема «Комп’ютер любові»: «Человек – это изнанка неба / Небо – это изнанка человека».

Під час читання Кедрова не відчувається нудної буденності слів. У нього все набуває кодової основи: світ, зірки, життя, міфологія, література. Мені як читачу цікаво було ловити себе на значущих, захопливих, у чомусь наївних питаннях, що простежувались у книзі «Поетичний космос». Наприклад, чому, скажімо, не створюються народні казки в наш час? Мудрості бракує?

Іноді траплялося дивуватися (до цього спонукав автор): наш алфавіт і писемність! Коли ми пишемо щось, навіть рідною мовою, ми не завжди усвідомлюємо, що користуємося універсальним кодом. Кедров настільки заглиблюється в це, що ладен вивчати накреслення кожної літери кирилиці.

Специфіка книги Кедрова криється у тому, що автор по-максималістськи охоплює багато сфер людського пізнання. У фактичний матеріал трактату входить майже вся людська культура: література (від фольклору до модерної поезії ХХ століття), міфологія різних народів світу, лінгвістика і писемні системи, фізика й астрономія. Можна лише дивуватися обсягу знань автора, його всебічній начитаності. Найголовніше те, що ці знання подані в абсолютному синтезі. Розповідь Кедрова перетікає з одного сюжету в інший дуже гармонійно. Так самісінько пов’язані, іноді майже ідентичні культури різних народів.

«Поетичний космос» Кедрова не претендує на якісь позиції масового визнання її як довершеної істини. Вона на якусь частинку відкриває завісу, за якою відбувається відповідальна драматургія Всесвіту, а, значить, відкриває таємницю. Про що ця книга, відповісти в трьох словах і розкласти на пальцях не вдасться. У ній переважають грубі й ніжні категорії – слово, літера, знак. А ще на кожне твердження там є проекція на зоряне небо як на одвічну й стародавню основу світобудови. Ця книга – одна з небагатьох, яка говорить, що ми не часто дивимось на небо, а слід було би…

Олексій Гавриленко