uncategorized

Станіслав Лубєнський. Степовий пірат. – Чернівці: Книги-ХХІ, 2014. – 176 с.

Проклинайте меня, проклинайте,

Если я вам хоть слово солгал,

Вспоминайте меня, вспоминайте,

Я за правду, за вас воевал.

Нестор Махно

У минулому році виповнилась вісімдесята річниця з дня смерті Нестора Івановича Махна – отамана-командувача українських повстанських селянсько-анархістських військових формувань, відомих як Революційна повстанська армія України, суперечлива постать якого досі неоднозначно сприймається істориками та оповита романтичним ореолом у прихильників анархізму. Багата бурхливими пригодами біографія Нестора Івановича є добрим підґрунтям для написання не однієї цікавої книжки, і саме таким стало нещодавно опубліковане видання польського україніста й культуролога Станіслава Лубєнського.

Лубєнський, якого давно зацікавив Махно, свого часу написав публікацію про нього до польського часопису «Focus – Historia», та розглянув його постать у дипломній роботі з культурології. Згодом опрацьований матеріал доповнений інформацією, зібраною під час подорожей до України, вилився в публіцистичний твір «Степовий пірат», що був опублікований в Польщі в 2012 році. Загалом книжка складається з дев’яти, порівняно великих, розділів, які, в свою чергу розділені на невеликі підрозділи.

«Степового пірата» Лубєнського можна умовно поділити на дві частини: в одній він описує історію Нестора Івановича Махно, а в іншій – власні роздуми та спостереження. Автор не мав на меті написати історичний твір, відповідно під час дослідження він користувався не тільки перевіреними фактами, але й напівлегендарними усними оповідками, які фахівець до уваги б не брав.

Зі сторінок книги «Степовий пірат» читач дізнається біографію Махна. Автор розповідає про дитинство та юність молодого Нестора, який, вже в 18-річному віці є учасником  анархістської організації «Союз бідних хліборобів» за терористичну діяльність в якій був арештований. Лубєнський зазначає, що в Бутирській в’язниці, в якій Махно відбував ув’язнення, українці спілкувалися російською, відповідно і герой книги вже на все життя залишиться російськомовним. Саме російською він буде писати свої мемуари та вірші. Пізніше сам Махно зізнається, як йому соромно, що через незнання рідної мови він змушений її спотворювати.

Революція в лютому 1917 року відчинила браму в’язниці. Махно, повернувшись до рідного Гуляйполя, окрилений революційним запалом та ідеями анархізму розуміє, що він не теоретик, а людина дії та розпочинає війну проти експлуататорів. Зважаючи на політичні колізії та історичні реалії того часу він протистоїть як білим, так і червоним, хоча часто змушений іти на компроміси. Завдяки жорстким методам терору більшовикам все таки вдається винищити партизанів-анархісті,в і Махно разом з сім’єю опиняється за кордоном, де після багатьох років поневірянь в 1934 році завершує своє земне життя.

Автор, крім дослідження літератури про «махновщину»,  влітку 2006 року відвідав малу батьківщину Махна – Гуляйполе та поспілкувався не тільки з місцевими жителями, але й з родичами Нестора Івановича. Цікаво, що Лубєнський, опинившись в українській глибинці, зіткнувся з суперечливим ставленням до головного героя книги. Одні мешканці Гуляйполя  розповідають, що «Махно був ще той бандит і злодій», інші ж кажуть – «його поважали, бо він дбав про бідних». Звісно ці всі повідомлення ґрунтуються не тільки на матеріалі, що вивчався в навчальних закладах чи був отриманий з літератури, а й грунтується на розповідях та чутках, підслуханих у стареньких родичів і знайомих.

Далекі родичі Батька Махна теж по-різному ставляться до нього. Для прикладу, внук Омеляна Івановича Махна, рідного старшого брата Нестора, ухиляється від розмов з автором. Та це й не дивно, адже його дідусь Омелько, батько восьми дітей, був помилково прийнятий за Нестора та убитий німцями.

А от дружина Віктора Яланського, онука іншого брата, – Карпа, радо приймає гостя та проводить його до пам’ятної кімнати Махна, де показує родинні фотографії, газетні вирізки і «бурий плащ другої дружини Батька Галини Кузьменко, який вона залишила тут під час відвідин у сімдесятих роках». Проте на запитання автора, як вона особисто ставиться до постаті Нестора Івановича завчено відповідає: «Мене завжди вчили, що це був бандит».

Автор робить для себе висновок, що «Махно для незалежної України – постать незручна. Він точно не є матеріалом, з якого можна зробити національного героя. <…> Він не був мучеником за національну справу, але й не підпорядковувався владі більшовиків».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ уривок із книги «Степовий пірат» про Гуляйполе

У Польщі, де постать Махна невідома, читачі з зацікавленням сприйняли вихід книги. Як зазначає сам автор у інтерв’ю  опублікованому в українському щотижневику у Польщі «Наше слово» : «книжка до вподоби багатьом і добре читається. Завдяки ній багато людей відкрило дуже екзотичний і цікавий фраґмент історії».

Видання ілюстроване фотографіями, які хоча й не дуже якісні, та добре доповнюють поданий в книзі матеріал. Наприкінці міститься бібліографія та список фільмів, які автор опрацював при написанні «Степового пірата».

Фактологічна манера викладу нон-фікшн матеріалу доповнена власними рефлексіями автора ніяким чином не відлякує. Відповідно «Степовий пірат»  читається легко і приємно. Та це заслуга не тільки Лубєнського, а й перекладача Оксани Пендерецької, яка зробила все можливе, щоб донести до українського читача думку автора.

• всім хто цікавиться історією;
• анархістам;
• революціонерам-початківцям;
• для загального розвитку.

• історикам-снобам;
• тим, хто боїться ставити під сумнів завчені істини;
• комуністам;
• емоційним та схильним до переживань.