uncategorized

Останнім часом світова практика вимальовує певну тактику написання дитячих історії: простих, не заглушених пафосом вищих матерії та нереальних світів, без влізання у нетрі мегапригод та авантюр. Натомість тексти природно витікають із навколишньої повсякденності, із простих життєвих подій, із звичайного людського ритму. Проте в цьому й криється особливість – саме із начебто рутинного побуту пролізають життєві істини, що у непрямий і ненав’язливий спосіб тонко і щиро пробують донести дітям запахи справжнього життя, повільно та детально, граючись, вводять їх у дорослий світ.

В українській літературі такими без перебільшення світочами вже можна назвати Мар’яну і Тараса Прохаськів. На чільне місце поряд із ними заслуговує Катерина Бабкіна, котра цього «Гарбузового року» дебютувала як дитяча письменниця. Її книжка, опублікована у Видавництві Старого Лева (якому варто подякувати за величезне задоволення від тримання в руках якісної книжки), вже встигла потрапити до довгого списку премії Дитяча Книга року ВВС-2014. Додам, що ще до своєї появи, стала однією із «дуже очікуваних книжок осені 2014» за версією «Української правди».

Тож про що вирішила розповісти найменшим Катерина Бабкіна?

Якщо коротко, сюжет складається із декількох літніх епізодів на фоні завершення дитячих канікул. Історії відбуваються у пейзажі літньо-осіннього міського саду. Герої виглядають цікавими уже із самого переліку: Гарбуз, Цуцик, Велосипед, Гойдалка, Помідори, Порічки, Хлопчик і Дівчинка та інші.

Якщо по суті, то дитяча повість «Гарбузовий рік» насправді про дорослі речі. Точніше – про сам процес – процес дорослішання, виростання, процес розвитку та змін. І щонайголовніше, оскільки змін та постійного руху не уникнути в житті – про ставлення до них, від котрого власне все й залежить.

«Всі мешканці саду принишкли, бо знали, що воно таке – вирости […] Виросла колись Дівчинка […] Виріс на лінивого пса колишній Цуцик […] Виросли груші та яблуні […] Виростали, червоніючи, Помідорчики й зникали з куща один за одним […] Врешті, невдовзі виросте й Гарбуз, осіннього вечора його заберуть у дім і зроблять із нього кашу: ніхто не знає, може, воно й приємно, але – трошки боязко. Іншими словами, виростання означало зміни, розлуку, невідомість».

У тексті повісті немає страху (хіба його несвідоме клітинне передчуття), немає глибокого суму та трагічного жалю за втраченим минулим, за дитинством (хіба ледь похмурі штрихи переломних моментів виростання Цуцика на лінивого Пса), немає пекучого болю від змін (натомість маємо ритуально-святкове перетворення Гарбуза на запашну солодку кашу), врешті, немає апокаліптичного песимізму щодо майбутнього (на останній сторінці книжки Грак саджає найкращу гарбузову насінину, полетівши, «наздоганяючи літо»).

Молода, але вже доволі відома письменниця Катерина Бабкіна у невеликих оповіданнях зуміла яскраво представити багато життєвих тем, лаконічно, чітко та водночас вичерпно їх проілюструвати конкретними ситуаціями, кумедними випадками.

Романтика. Подія наче проста та буденна – діти збирають порічки. Але акценти уміло розставлені – спершу хлопчик заходить за дівчинкою, гукаючи її з вікна, потім дарує їй яблуко, потім інтригує запрошенням показати/не-показати щось цікаве. Важливо зауважити, це все відбувається ранесенько, коли люди ще сплять. А опісля, назбиравши порічок і посідавши на траві, дивлячись на сад, дівчинка підсумовує їхній ранок – це романтика.

«Оце все романтика… сад, ранок, порічки, гойдалка, сонце, груші, яблуні, айстри, літо, гарбуз і ти! […]  І ще те, що всі ще сплять, і нас тут тільки двоє».

Гумор. Майже кожна розмова містить якийсь жарт, легкість висловлення думки щодо іншого героя, простоту та щирість спілкування. Всі ситуації у повісті сприймаються з гумором. Наприклад, трактування Цуцика про супермаркет:

«Це такі великі скляні двері з написами, тебе біля них прив’язують… Іноді там є й інші пси, теж прив’язані. І потім всі попри тебе в ці двері заходять, а виходять із них – м-м-м-м! – з сосисками та курячими стегенцями!»

Серйозне. Зокрема це історія про Рената в інвалідному візку. Авторка не вдається до занудних прийомів пояснення стану таких людей, виокремлення їх з метою показати, що вони такі, як усі тощо. А лише представляє інший кут зору – Ренат схожий на метелика, і цим особливий. Так, він не такий як інші, але йому й не треба таким бути.

Природа. Поєднання міського та сільського, цивілізації та природи на прикладі існування саду в місті. Дитина таким чином не отримає того стереотипу, що місто погане, а село добре, що природа – це щось дике та відлюдне, зрештою – недоступне. У казці герої живуть у міському саду, відчуваючи повну гармонію зі всім оточуючим – з людьми, з тваринами та рослинами, з гойдалкою і навіть з велосипедом.

«У місті своє життя, у саду – своє. А якщо сад у місті, й ми всі разом у цьому саду – то це ще більше життя, ще повніше, ще краще…» 

Родина. Під кінець історії дуже вдало та несподівано обіграється відома пісенька про всіх родичів гарбузових. Фінальний та підсумковий акорд, що наголошує на найважливішому – на стосунках (людських, людини з природою, поміж рослинами та тваринами тощо).

«Ми ж любимо одне одного, Цицука, дерева, свій сад, квіти й овочі в ньому. Птахів, бджіл і дощові краплинки. Цінуємо дні, проведені разом. Дбаємо про всіх і про гарбуз зокрема. Так і належить родичам […] Родина, що живе в радості і любові».

Писати листи. Уважно читаючи повість, можна помітити й так звані побічні партії, що час від часу прикрашають та доповнюють головні події. Вартісною є одна з таких – про писання листів: коли дівчинка домовляється з хлопчиком про листування після їхнього повернення додому. Звісно, йдеться про паперові листи. І тут приховане продовження теми романтики.

Герої повісті колоритні, особливі та характерні. Гарбуз – мудрий, виважений, розсудливий. Цуцик – простий, наївний, допитливий та смішний. Грак – гордовитий, коментатор, цікавий до всіх навколо. Одне слово, такі як люди бувають. Вони всі різні, часто навіть з протилежними рисами характеру, проте дуже вдало доповнюють одне одного, переваги одних компенсують недоліки інших.

Читати вголос. Кожна дитяча книжка тестується на якість методом читання вголос. Бо саме таким чином діти будуть вперше знайомитися з текстом. І ця повість такий тест пройшла на відмінно. У повісті багато діалогів: недовгих, цікавих та дотепних. Читаючи вголос, герої наче оживають – їхні розмови напрочуд жваві та справжні, легкі і щирі.

Як зізнається авторка, повість написана за один день, вона наче вилилася з неї. І під час читання це насправді неможливо не відчути – цілісність тексту, легкість сприймання.

Але дитяча книжка буде неповноцінною без малюнків. Тому на завершення варто згадати ілюстратора повісті Юлію Пилипчатіну, візуальна естетика котрої надзвичайно тонко та влучно доповнює текст, а можливо й приводить до нього. Зображення пречудово синхронізуються із текстом своєю простотою та легкістю, водночас наповнюючи уяву характерними та чіткими образами і не перевантажуючи сприйняття зайвими деталями. Така відмінна гармонійність тексту та ілюстрації додає дитячій книжці величезні шанси на успіх.

• великим і малим філософам; 
• діткам-метеликам;
• любителям Гарбузової каші;
• тим, хто не знає, що таке романтика.

• прихильникам карколомних сюжетів і пригод;
• шанувальникам Голлівудських фільмів;
• тим, хто не вірить в реінкарнації.