uncategorized

Іноземці про українських політв’язнів : Спогади / Упор. Олена Голуб; переди. Євгена Сверстюка. – К.: Смолоскип, 2013. – 736 с.

Я залишив слова, слова, слова!

Всього мене цілком не знищить вам!

Я в серці маю те, що не вмирає!

(Юрій Андрухович)

Кожна сторінка цієї книжки – це людина в чорноті камери, відчайдушне очікування на листа від рідних, тяжка робота тіла і душі, це єднання і супротив. Коли безпідставне позбавлення побачення із рідними викликає страйк і голодування ув’язнених; коли за непокору злочинному режиму притомну людину «мурують» в стінах психлікарні; коли українські вірші таємно переписуються вірменами, росіянами, євреями – таких історій тут, у книжці, кілька десятків, але в них переплітаються сотні імен, тисячі життів. І тяжко уявити, що спогади „Іноземці про українських політв’язнів” могли бути більш актуальними, аніж сьогодні, коли Україна знову потерпає від залізних імперських щелеп.

25 в’язнів-іноземців, 46 свідчень проти царства зла і 46 історій про людяність і сердечність… Книга зібрала спогади людей різних національностей і різних професій. Серед оповідачів є євреї, росіяни, вірмени, естонці, італієць, австрієць та литовець, ув’язнені – громадські та політичні діячі, юристи, викладачі, письменники, фізики, біологи… Це люди, спогади яких зберігають унікальні історії Євгена Сверстюка, Василя Стуса, В’ячеслава Чорновола, Івана Світличного, Василя Овсієнка та багатьох інших українських діячів, які лишили свій відбиток не лише в житті України, а у представників інших народів.

Книга демонструє унікальне явище – такий собі «Новий Вавилон», що об’єднав різні національності, що нібито не можуть знайти спільної мови. І як не паралоксально, саме арешт посприяв знаходженню цієї спільної мови, унікального обміну інтелектуальним, духовним та чуттєвими досвідами інших культур та цінностей – в нелюдських умовах ув’язнення.

Імперська політика ввела поняття «дружби народів» заради створення своєрідної ієрархії націй, заради сортування та відокремлення «гірших» від «кращих». Тут йдеться мова про створення міфу, який згладжував відмінності між націями, випинаючи наверх старшого брата. Та не було враховано те, що інтелігенти духу зуміють виступити над системою. «Іноземці про українських політв’язнів» – одне із найважливіших тому свідчень. Зокрема, євреї своїми свідченнями і спогадами надламують міф про український антисемітизм і єврейське українофільство.

Олена Голуб, упорядниця

Автори-іноземці писали з любов’ю, багато хто – навіть з пієтетом до ураїнських в’язнів сумління. В цьому пересвідчитесь, коли читатимете пережите і описане австрійцем Францом Ґробауером про митрополита Андрея Шептицького, росіянином Анатолієм Радигіном про шляхетну жінку, зв’язкову УПА Катерину Зарицьку, вірменина ми Паруй ром Айрікяном і Разміком Маркосяном про Василя Стуса, євреєм Яковом Сусленським про Євгена Сверстюка, Віталія Калиниченка і Віталія Синиговського. Яків Сусленський також відкриває своє бачення єврейсько-українських взаємин політв’язнів у зонах і тюрмах большевицького ГУЛАГу, значення українців у боротьбі за статус політв’язня. Неоціненним в книзі є вибране зі спогадів Михайла Хейфеца, літературознавця із Санкт-Петербурга, про українців. Хейфец не володів українською мовою, але інтуіцією літератора відчув у Василеві Стусові геніального поета.

Гостра проблема поділу народів яскраво перегукується із сьогоднішньою «дискусією» Сходу і Заходу та з проблемою невіддільності України від Росії. Ця тема відкривається із перших сторінок, в передмові Сверстюка і розкриває проблему територіальної претензійності росіян до українців, неприйняття нашої незалежності:

«Для них великодержавні вартості стоять вище. …за естонцями, латишами, литовця навіть визнають право на незалежність. Тільки не за українцями, бо не можуть уявити Росії без України».[7 с.] (Передмова Сверстюка)

Також «Іноземці…» – це книга про боротьбу із комплексом меншовартості за власне «Я», про самоідентифікацію, що відбувається на міжнаціональному рівні, але гальмується внутрішньо-національно. Зокрема, у спогадах письменника та історика єврейського походження МихайлаХейфеца про Василя Овсієнка йдеться про мовну проблему в радянському Києві, де українська мова була несолідним маркером.

« – Ми втратили своє обличчя, повагу до себе як народу, ми самі намагаємося розмовляти чужою мовою, це обіцяє переваги, а для чого нам тут рідна мова? Сільська…».

Після прочитання лишається гостре враження присутності оповідачів, які намагається через текст передати те, що не вмирає і не нищиться. І сьогодні, коли з наших вуст все частіше злітає «вічна пам’ять», коли таке слово як «гідність» втратило свою абстрактність і набуло нового звучання; в час поминальних свічок і рішучості – нам потрібні подібні острівці пам’яті. Книга спогадів «Іноземці про українських політв’язнів» – це пам’ятка про те, що жодна подія, пережита нами, не зникне безслідно. І враховуючи те, що термін «політичний в’язень» для сучасності – це не вирізка з історичних хронік, подібні memento не раз будуть нас знаходити.

• Ровесникам радянських політв’язнів;
• Молоді;
• Віктору Медведчуку, щоб нагадати про Стуса;
  • Історикам;
  • Тим, хто засумував за усіма радощами НКВД.

• Дмітрію Кісєльову;
• Невиправним віруючим у бандєровцов.