uncategorized

Пагутяк Г. Маґнат. — К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2014. — 256 ст.

У сучасній високій українській літературі є лише кілька авторів, які послідовно працюють в руслі містики. Одним з таких письменників є Галина Пагутяк, що й підтвердив її новий роман «Маґнат». Текст читається так вкрадливо й пошепки, ніби оповідь зашіптується читачеві на вухо, до того ж – у напівтемній кімнаті, де блимає однісінька свічка.

Роман розповідає про останні дні життя й смерть політика, дипломата та літератора Яна Щасного Гербурта, що жив у Речі Посполитій у XVI-XVII ст. З реальною біографією та діяльністю Щасного можна ознайомитися, наприклад, у Вікіпедії.

Проте, книга проявляє нам його особистість під іншим, людянішим і об’ємнішим кутом. Вона про те, що лишається після маґната, діяльність якого стихла, статки зменшилися настільки, що після його смерті вдова, фактично, змушена продати кілька сіл, що належали до їхніх володінь. Про те, яка слава зостається після кількарічного ув’язнення Щасного за те, що він виступив на боці опозиції проти короля. Про те, що пліткує про Яна Щасного його оточення, а особливо малоосвічені чи неписьменні шляхтичі та селяни, які в кожному друкареві, ким він також був, бачать чорнокнижника.

Оповідь ведеться від імені збанкрутілого волинського шляхтича Северина Никловського, якого пограбували й він звертається за прихистком до Щасного. Невдовзі Щасний помирає,  на руках у Никловського. Це, безумовно, додає інтриги, проте трохи відгонить банальністю, оскільки українська література грішить на смерті на самому початку книги. Смерть завжди потребує, щоб у ній розібралися,  надає, так би мовити, детективний ґрунт.

Хоча, кілька наявних у сюжеті натяків на можливий кримінальний розвиток подій Пагутяк не розвиває. Їй йдеться про інше. Не послідовність дій і кульмінаційна структура книги їй важлива, а висвітлення інших аспектів дійсності й контекстів, у яких жив Щасний.

За традицією тих часів на похорони шляхтичів знаходили людину, яка виконувала роль небіжчика. Людина йшла за похоронною процесією, вбрана в одяг померлого. Щоб покращити своє фінансове становище, на таку роль погодився й головний герой, оскільки був дуже подібний до Щасного. Весь роман триває від ночі смерті маґната до дня його погребіння, яке проводять через кілька місяців після бальзамування та після пишних приготувань.

Власне, сцена з похоронами і є закінченням роману, бо саме в цій сюжетній точці Северин Никловський досягає розуміння своєї подальшої долі. Якогось історичного підсумку, опису культурних здобутків самого Щасного у підсумку ми не бачимо, глобального осягнення значення цієї історичної особи ми не відчуваємо. Читач має орієнтуватися в історичних контекстах, Пагутяк занадто заглиблена в реалії Щасного, щоб зі сторони, з чітким розподілом виокремити й підкреслити значущість маґната.

Однією з надідей тексту і є уподібнення однієї людини до іншої, знаходження себе в комусь іншому, вміння роздивитися світ очима іншої людини, увібрати в себе усі її страхи й сподівання.

Щасний цікавився створенням вічної людини, намагався намовити монахів, щоб ті створили аналог Голема у православ’ї. Головний герой зустрічається зі Щасним у снах, йому здається, що шляхтич перетворився то в муху, то у світлу постать на горизонті зимового поля, люди стверджують, що душа маґната стала птахом. То, можливо, Щасний став не якоюсь із цих тварин, а й дійсно його душа переселилася в тіло головного героя?

Зрештою, Никловський після матеріальних втрат знаходить шлях до себе, до визначення своїх життєвих пріоритетів. Але на цей шлях він пристає завдяки максимальному зближенню з рушіями мотивації Щасного, з його переконаннями й прагненнями.

Особливістю загалом цілісного полотна роману є авторські коментарі, пояснення історичних контекстів, тодішніх реалій тощо. Пагутяк часто обриває оповідь такими вставками, що збиває темпоритм читання.

Очевидно, що вклинення реального автора твору в художній текст було свідомим кроком. Адже, судячи з тлумачень й, часто, оціночних суджень, – письменниця сама глибоко перейнята перипетіями твору, історичним антуражем, а особливо – самою постаттю Щасного.

До того ж, Щасний не постає в творі беззаперечно позитивним, праведним, чистим персонажем. У сухому залишку в його особистості, в його закоренілих мотиваціях і прагненнях відчувається дух боротьби, послідовне дотримання своїх переконань, за які він і поплатився. Він – людина, яка прагне очищення, але ніяк не вловлює.

Інші герої книги, крім Щасного та Никловського, – другорядні й не прописанні настільки глибинно й яскраво. Але кожен з них або додає розуміння образів головних героїв і дозволяє ширше окреслити їхній життєвий шлях (так, наприклад, завдяки вдові Щасного чи історіям монахів при монастирі розкриваються інтимні та релігійні аспекти життя маґната), або підказують, як рухатися, як внутрішньо розвиватися, де знайти відповіді серед цього життєвого роздоріжжя (так, наприклад, причинна жінка неподалік в далекій зимовій хаті чи помічник Никловського дають йому напрямок для знаходження себе).

Пагутяк вміє писати акцентовано. Це коли плавна сцена раптово набуває символіки, коли серед розмислів виникає дія, діалог, сюжет, який усе змінює, спонукає й далі стежити за перебігом книги, коли в потрібний момент з’являється новий персонаж чи елемент, який роз’яснює або наповнює. Присутня певна детективність, але без сухого вистеження причетного, наявна містичність, короткотривалий саспенс, які ведуть за собою, породжуючи додаткові смисли і не даючи однозначних висновків. Темпоритм оповіді витриманий майстерно.

Також варто зауважити про те, що Пагутяк легко вдалося написання книги від чоловічого імені. Зазвичай у спробах однієї статі писати від імені іншої все ж проглядається справжня стать автора. Якби автором був якийсь умовний Геннадій Пагутяк чи Григорій Пагутяк)) – чоловічність цього твору лишилася б на такому ж високому рівні.

• любителям української історії;
• містикам, готам, езотерикам;
• галичанам;
• династійним, інтелектуальним аристократам.

• любителям кіношного читва;
• людям з клінічною гіперактивністю;
• працівникам крематоріїв.

У матеріалі використані фрагменти зображень сучасного стану замку Гербрута,

що у Добромилі Львівської області з wikimapia