uncategorized

У Вільнюсі на кожному кроці – книгарні. Це взагалі місто книгарень, кав’ярень і галерей. Провівши там буквально кілька днів, я притягла додому цілу купу книжок. У своєму блогу на «Читомо» хочу показати одну з них – «Рукавичку».

З ілюстраціями литовського молодого художника Маріуса Завадскіса (MariusZavadskis). До речі, на полицях з дитячими книжками у литовських книгарнях ви знайдете переклади всіх ключових світових новинок, а також світову дитячу класику, багато з якої українці досі в очі не бачили в українському перекладі. В цьому моменті я сумно і протяжно зітхаю.

Але вернімось до «Рукавчики». Книжка побачила світ у литовському видавництві Versus Aureus в 2013 році. За форматом книжка невелика. Якщо прикласти руку до намальованої на обкладинці рукавчики, то вона ідеально вписується у цю деталь гардеробу, ну просто «мій розмір-заверніть!».

Тобто, розмір книжки співмірний з розміром рукавички для дорослої людини. Що мене привабило? Найперше, звичайно ж, обкладинка. А точніше – самашедша лиса, що хитро визирає з червоної рукавички. Автор ілюстрацій – молодий литовський художник, що мешкає у Вільнюсі. Про себе він заявив не так давно – в 2010 році.

Малює ілюстрації до дитячих книжок та ділових видань, плакати, захоплюється графічним дизайном та скульптурою. Випускник вільнюської Академії витончених мистецтв. Його роботи можна роздивитися на сайті.

Тексту в книзі майже немає. На кожній сторінці буквально по два-три слова. Мешканці литовської рукавички трохи відрізняються від мешканців української. Наприклад, у нас в рукавички жила жабка, а у них жабки немає, натомість є муха. Перекласти коректно десяток литовських слів у гулі у мене не вийшло, але малюнки і без слів успішно розповідають історію.

Отже, посеред зимового лісу якийсь собі дід губить красиву червону рукавчику. Найперше сюди заселяється муха, яка чудово собі ганяє чаї та смакує тістечка, хоча надворі зима і муха мала б десь тихо усихати на підвіконні. Але вона зависає у рукавичці і їй тепло і радісно на душі, судячи з картинок (тексту, як я вже казала – три слова). Далі до неї заселяється вухаста миша.

Слідом –фіолетовий заєць з барабаном. Заєць взагалі цінний кадр – вміє строчити на швейній машинці. Ну просто тобі кіт Матроскін.

Перегортаємо сторінку – і на порозі рукавички з’являється моя улюблениця – не обтяжена інтелектом, судячи з виразу морди, радісна лиса.

На хвості в неї модна фіолетова сумка (в тон до зайця), забита петардами (чи хлопушками). На наступній сторінці вона вже їх пуляє просто у рукавичці і вираз її морди в цей час сповнений захвату і вселенського щастя.

Заєць, миша і муха стоять поруч. В шоці. Далі в рукавичку заселяється зелений кабан, судячи з усього з українським корінням. Бо в нове помешкання ця тварина приносить борщовий набір – буряки, моркву, цибулю, перець солодкий і гострий, горошок, картоплю і навіщось патисон. І відразу береться варити для своїх співмешканців борщ, натхненно зводячи на лобі під час цього процесу свої рожеві брови. Борщ вдався на славу. Всі поїли і всім хочеться свята душі. І тут дуже так вчасно і доречно в рукавичку постукав ведмідь з грамофоном.

Всі танцюють (особлива увага на зайця і – так, так – на лисицю). Танцюють довго. Всю ніч. А, може, й не одну. Зрештою їх лякає півень своїм кукуріку (могли б і його запросити на вечірку, між іншим). Звірі тікають. Аж тут виявляється, що вже давно весна…Здивований дід знаходить у лісі свою загублену рукавичку.

Загалом, звичайна собі історія про Рукавичку. Правда, малюнки дозволяють понавигадувати по ходу оповідки щось своє.

Ось я, наприклад, на малюнку, де муха попиває чай, чітко бачу тарілку з рахат-лукумом, а не цукром – рафінадом. Тому легко можу вам розповісти, як ця комаха летіла аж з Туреччини, але по дорозі, у Литві, її наздогнала зима. Так само можу розповісти, звідки прийшов кабан з мішком овочів, навіщо зайцю швейна машинка, а лисиці – петарди. Та ви теж зможете це розповісти.

Отже, книжка хороша, мені подобається. Радо поставлю її на поличці поряд з «Рукавичкою» в оформленні творчої майстерні «Аґрафка».

П.С. Хочу принагідно подякувати продавчині в книгарні на центральній вулиці Вільнюса, яка разом зі мною шукала потрібні мені книжки за 15 хвилин до закриття крамниці, пропонувала ті, які, вважала, можуть бути цікавими мені, збирала і ставила на місце те, що попадало з полиць і, зрештою, пригостила нас домашніми яблуками з власного саду. Воістину, перебувати у литовських книгарнях – суцільне задоволення.