Новини

Відома менш як за рік свого існування, творча майстерня «Аґрафка» сьогодні представить одну із своїх крайніх книжкових робіт – поетичну збірку Віслави Шимборської «Може, це все». А для тих, хто досі не здогадувався, що «українські книжкові дизайнери є!» ©, розкаже, власне, і про себе. Станеться це о 20:00 у львівській галереї «Коралі», що на Менцинського, 5. І звісно, у рамках Форуму видавців.

Але перед зустріччю попередньо розкажемо, що «Аґрафка» – це проект художників Андрія Лесіва та Романи Романишин, яких уже давно знають за кращими обкладинками українських видань. Причому не лише в Україні: нещодавно «Аґрафка» повернулися із Кракова, де вели роботу над уже згаданим українсько-польським проектом. Докладніше про нього читайте у коротенькому інтерв’ю, а ще більш докладно і на власні очі (руки) – на презентації.

– Привіт, Романо, привіт, Андрію) Розкажіть, як сталося, що ви стали оформлювати видання Віслави Шимборської?

– Привіт) Віслава Шимборська є однією з наших улюблених поетес. Ми завжди хотіли оформити її збірку. А перебування у Кракові – то найкращі умови для оформлення поезій краків’янки Шимборської.

– Чи складно далася робота над поезіями нобелевської лауреатки? Скільки вона тривала?

– Ілюстрування поезій Віслави Шимборської є надскладним завданням. Власне, пошук відповідної художньої стилістики та концепції став найтривалішим етапом роботи. Ми напрацювали гори візуального матеріалу – від колажу до літографії, назбиралася грубезна тека проб, але ми відчували, що маємо знайти щось інше, вивести якусь формулу, яка б існувала паралельно до насичених символами текстів. І візуальний ряд мусив закручуватися у якусь власну історію. Також на естетику дуже вплинула обкладинка збірки Віслави Шимборської, яку вона сама й оформила. Загалом робота від ідеї збірки, пошуку якісного перекладу до першого дня в друкарні тривала близько чотирьох місяців.

– А з чого постав «ігровий» образний ряд?

– У поезії Шимборської завжди присутня гра – словом або символом. Прості повсякденні речі, наприклад цибулю, вона перетворює у мікрокосмос, будуючи з цього цілу філософію. Ми зрозуміли, що мотив гри потрібно трансформувати в ілюстраціях. За «образ» каменя ми зачепилися з поезії «Розмова з каменем», бо цей вірш є знаковим. Відразу ж пригадалася відома усім гра «камінь-ножиці-папір». Для цієї гри є притаманне поняття відносності, яке так часто зустрічаємо і у творчості Шимборської: ножиці розрізають папір, проте розбиваються каменем; папір накриває камінь, проте його нищать ножиці і т.п. Уся іронія в тому, що кожен з трьох гравців перемагає одного і одночасно зазнає поразки від другого.

– Як ви розмежували між собою ролі? Чи подружня співпраця не потребує розподілу творчих функцій?

– Звісно, для ефективної роботи функції бажано розділити: хтось малює, інший фотографує, макетує і таке інше. В нас ці ролі часто змінюються і змішуються.

– А чому видання має такий надміру ексклюзивний тираж? Ми чули купу схвальних відгуків, багато хто хотів би придбати збірку в Україні. Це можна буде зробити?

– Цей проект здійснений в рамках стипендії міністра культури Польщі. Це мав бути електронний проект книги, адаптований до тиражованого видання, яке можна було б здійснити в перспективі. Друк двадцяти примірників – це наша власна ініціатива, і ми дуже тішимося, що нам це вдалося і що були відповідні умови. Стосовно тиражованого видання, то тут вже виникають питання авторських прав, угод з видавництвом, відповідного фінансування і т.п. Це дуже складний процес, що потребує часу. Проте ми зараз, власне, працюємо над пошуком можливості видання цієї книги і сподіваємося, що все вдасться.

– Ви також створювали арткниги – зокрема, «Листи до Середи», що, мабуть, не могла бути створена у видавництві. Проте «Може, це все» також хочеться назвати арткнигою, попри її «виданість». Де ж тоді межа між арткнигою та книгою_як_мистецтвом?

– Насправді ця межа дуже хитка. І все залежить від якогось конкретного прикладу. Будь-яку арткнигу можливо розтиражувати технічними засобами і вона не повинна від того втратити мистецьку вартість. Проте звісно, що арткниги, які існують в малих тиражах особливо цінуються. «Може, це все», напевно, балансує на межі.

– А як оцінює пані Віслава вашу роботу? Чи впливала вона на вибір художників для роботи над проектом?

– Як тільки ми приїхали до Кракова, то одразу почали шукати можливості зустрітися з пані Віславою. Проте зробити це дуже і дуже складно. Куратор нашого проекту повідомив секретаря Шимборської про нашу роботу. Сконтактуватися вдалося аж наприкінці нашого перебування в Польщі. На презентацію була запрошена пані Віслава та її особистий секретар. Проте сама авторка на той час була закордоном, тому на презентацію прийшов особистий секретар. Ми передали через нього примірник для пані Віслави. За кілька днів ми отримали теплого листа з подякою, де вона дуже позитивно відгукнулася про нашу роботу.

– Для кого з українських авторів ви би хотіли створити гідне оформлення? Маєте до когось тяжіння, або, може, уже працюєте над чимось подібним?

– Якщо говорити про поезію, то хотіли б попрацювати з творчістю Миколи Воробйова. Також хочемо ілюструвати чудові дитячі вірші Вінграновського, які пам’ятаємо з дитинства, та збірку поезії для дітей «Гойда раз, гойда два» Вітя Вітька. Зараз працюємо над арткнигою для дітей в єдиному екземплярі, проте текст там не буде відігравати основної ролі.

17 вересня о 20:00,  галерея «Коралі» (Львів, вул. Менцинського, 5)