Місця

Релігійний чи політичний тиск часто ставав причиною того, що книги були заховані впродовж історії – неважливо, в таємних закутках чи приватних колекціях. Їх потайки писали, переписували, переховували та зашифровували, щоб уберегти найцінніше – знання. А тепер, в час інформаційної свободи, нам не залишається нічого іншого, окрім спроб знайти та зберегти ці книжкові скарби. Читомо відшукало координати місць, де літературні артефакти були заховані протягом століть.

Печера рукописів

У 1900 році на краю пустелі Гобі, що в Китаї, даоський монах Ван Юаньлу – неофіційний хранитель печерного храму Дуньхуан – відвідав Печеру тисячі Будд та віднайшов таємні двері до бібліотеки, яка була захована від світу більш ніж на тисячу років.

Печера Дуньхуан

Знайдені манускрипти датували VI – XI століттям, однак місцева влада не вбачала в них ніякої цінності. Новини про таємничу бібліотеку швидко розповсюдились та дійшли до угорського дослідника Аурелія Стейна, який і вмовив Вана Юаньлу дозволити йому перевезти рукописи до Британського музею. Так разом зі Стейном свій тисячолітній прилисток покинули всі найцінніші сувої вкупі з найдавнішою друкованою книгою в світі – «Діамантовою сутрою» (868 р.). Вслід за Стейном печеру відвідали й наукові делегації з Росії, Франції та Японії – і, очевидно, повернулись не з пустими руками. Тож доки китайська влада намагалась зрозуміти всю цінність колекції, її п’яту частину давно розпродали, а можливість віднайти та повернути рукописи дорівнювала нулю.

«Діамантова сутра»

Досі достеменно не відомі причини, через які таку масштабну колекцію заховали серед кам’яних ущелин. Стейн переконував, що ці рукописи стали непотрібними, однак були занадто цінними, щоб просто їх позбутися. Поль Пелліо, очільник французької наукової експедиції, заперечував. Він був певен, що печеру запечатали на початку 11 століття, коли Дуньхуан страждав від завоювань імперії Сі Ся. Третім варіантом стало припущення, що бібліотеку намагалися вберегти від вторгнення Ісламських Караханідів, яке так ніколи й не сталося.

Які б причини не переслідували тих, хто запечатав печеру, але вони зуміли вберегти та зібрати в одному місці тисячі манускриптів. Тепер ці документи доступні для загалу – завдяки ініціативі Британської бібліотеки, яка оцифрувала їх в 1994 році. Тепер сучасні інтернет-юзери без проблем можуть вивчати світову зоряну мапу тих часів, прочитати молитву, написану на івриті купцем на його шляху з Вавилону до Китаю, дослідити картину християнського святого в образі бодгісаттви, ознайомитися з договором продажу дівчинки-рабині або ж просто погортати книгу з тюркськими рунами.

Читайте також: Таємниче походження пунктуації

Під охороною Святого Престолу

Існування іншої таємної бібліотеки стало справжнім джерелом натхнення для створення десятків теорій змов. Мова йде, звісно, про бібліотеку Ватикану. Цей архів офіційно заснував папа Павло V в 1610 році, і до кінця XIX століття він залишався закритим для відвідувачів. Секретні папери, що їх папи зберігали в своїй бібліотеці, налічують понад 1000 років. Усі любителі історичних блокбастерів знають, що саме секрети Ватиканської бібліотеки надихнули письменника Дена Брауна на написання його другого роману «Ангели та Демони».

Трейлер фільму «Ангели та Демони» (за романом Дена Брауна)

Заборонений плід солодкий. Чимало відчайдухів намагались проникнути до секретних архівів – усі як один зупинялися перед непохитною стіною зі швейцарських гвардійців, особистих охоронців Ватикану та надсучасної автоматичної системи захисту. Доступ до манливих книжкових полиць відкривали лише сім раз за всю історію архіву.

Вперше це сталося в 1881 році за ініціативи папи Лева XIII, а востаннє – у 2012 році в рамках виставки у Капітолійському музеї в Римі. Така нечувана щедрість має свої доволі приземлені підстави – хоча б трохи розвіяти той мільйон чуток, що крутиться навколо книжкових секретів Ватикану. За всі роки про цю бібліотеку пліткували всі, кому не ліньки. Серед найнеймовірніших припущень панують думки про те, що Ватикан ховає координати затонулої Атлантиди, приховує генеалогічне дерево Ісуса Христа та мапу, яка приведе шукачів до загубленого золота інків.

Скарби Ватиканської бібліотеки дійсно монументальні. До більш реальних можна віднести рукописи Леонардо да Вінчі (які досі не бачив ніхто, крім втаємничених – вважається, що вони можуть підірвати престиж церкви), судові протоколи справи Галілео Галілея, скарги Мікеланджело Буонаротті на невчасну оплату його праці над Сікстинською капеллою та тисячу п’ятсот двадцять один указ папи Лева Х про відречення Мартіна Лютера від Церкви. У 2013 році у бібліотеці почали оцифровувати документи, а завершити оцифрування планують до 2022 року.

Не обійшлося і без масонів. Багато дослідників стверджують, що саме цей над таємний світовий уряд працював над повним засекреченням таємниць бібліотеки. Правду можна дізнатись, тільки увійшовши до цього сакрального сховку. А це можуть здійснити лише найкращі вчені планети з бездоганною репутацією. А от наскільки бездоганна ця репутація – вирішують лише влада Ватикану.

Читайте також: Наукова бібліотека при університеті у Львові: 3 пожежі, грабіж і найбагатша колекція

Крізь стіну до зірок

Не озброєні охоронці, а роки забуття оберігали безцінну книжкову колекцію у Фустаті, що є містом-попередником сучасного Каїру. Її знайшов та описав у своєму щоденнику румунський мандрівник єврейського походження Якоб Сапір у 1874 році… і нікого не зацікавив цим відкриттям. Лише 22 роки потому за долю втрачених манускриптів взялися дві шотландки – Агнес Льюїс та Маргарет Гібсон – і розповіли про них професору Кембриджського університету Соломону Шехтеру (який пізніше став одним із найвідоміших дослідників сховища).

Наукова експедиція вирушила до синагоги Бен-Езри, точніше, до однієї із її стін. Саме в ній колись сховали майже 280 000 рукописів. Тепер цей сховок називають «Каїрська гениза», що на івриті означає «схованка» або «архів». Згідно з єврейськими законами тих часів, жоден клаптик паперу не можна викинути чи знищити, якщо там згадано ім’я Бога. Такі записи зберігали в районі синагоги або кладовища, поки громада не поховає їх.

Протягом тисячоліття, з кінця IX по кінець XIX століття, єврейська громада Фустату зберігала свої тексти в генизі Бен-Езри. Оскільки євреї Середньовіччя навряд чи взагалі писали хоч щось – чи то особисті листи, чи списки закупів – не згадуючи про свого Бога, нині ми маємо безпрецедентний архів, що зберігає життя цілої єврейської епохи та не має аналогів у всьому світі. В матеріалах «Каїрської генизи» можна знайти все, що світ хотів би знати та чого ще не знає про євреїв Близького Сходу та Середземномор’я.

Серед численних сувоїв найціннішими артефактами є документи Єврейсько-Хазарського листування, Кембриджський документ, Київський лист, стародавні фрагменти Корану та священних текстів юдаїзму, а також Книгу премудрості Ісуса, сина Сираха. Основа частка рукописів – ділові папери та договори купців і лихварів, в них згадується майже 35 тисяч осіб з Єгипту, Палестини, Сирії, Франції, Іспанії, Тунісу, Марокко, Індії та багатьох інших країні. Окремі записи стали доказами неочікуваної толерантності єврейських купців до християн та мусульман, з якими ті вели справи.

Довгий шлях «Каїрської генези» закінчився в бібліотеках провідних європейських університетів. Зокрема, в бібліотеці Манчестерського університету нині зберігають 11 тисяч рукописів, а бібліотеки Оксфорда та Кембриджа вперше в історії скооперувалися та зібрали потрібні кошти для збереження колекції в її первісному вигляді. Як і бібліотеку Печери тисячі Будд, частину єврейських рукописів можна знайти в електронному форматі на сайті бібліотеки Манчестерського університету.

Читайте також: Катажина Сласка: У Польщі оцифровано близько 2 мільйонів видань

Два в одному

У 2013 році чергова лекція професора Еріка Кваккела в Лейденському університеті, що в Нідерландах, закінчилася сенсаційним літературним відкриттям. У палітурці середньовічної книги, датованої 1577 роком, віднайшли 132 клаптики паперу – листи, нотатки та квитанції від невідомого раніше суду в Рейнському регіоні. Одним із можливих пояснень цієї знахідки є той факт, що в Середньовіччі непотрібні папери часто давали життя іншим рукописам – перероблювалися в палітурки, обкладинки та нові сторінки. Коли наставав час творити нову книгу, майстер діставав купу вже непотрібних паперів та складав з них картонну палітурку, завчасно змочуючи їх водою чи клейкою речовиною.

Ерік Кваккел

Такий вбивчий процес не залишав «непотрібним» рукописам жодного шансу на виживання, і те, що ці 132 шматки паперу з колись знеціненими написами дійшли до наших днів та залишились «живими» – справжнє книжкове чудо. Багато середньовічних манускриптів, важливих та великого розміру, рідко потрапляють до сучасних дослідників в такому ж хорошому стані, як ці записки. Вони просто сховались в іншій, більш важливій в той час книзі, мирно спочиваючи в її палітурці та чекаючи свого зіркового часу.

Професор Кваккел переконаний у ще одній унікальності цієї колекції: такі дріб’язкові нотатки як списки закупів, накази слугам та короткі телеграми майже ніколи не потрапляють до рук дослідників. А це саме та безцінна побутова інформація про середньовічне суспільство, яку нам не подарує жоден науковий трактат з тих часів.

Так лекція, що не передбачала нічого видатного, дала поштовх до перевірки ранніх середньовічних книг з бібліотеки Лейденського університету на… наявність інших книг. Адже факт існування вже знайденої колекції є беззаперечним доказом того, що десь на полицях ховається її продовження. В жовтні 2015 року професор Кваккел озброївся рентгенівськими променями, щоб дослідити палітурки всіх доступних йому середньовічних книг. Свій проект Кваккел веде під назвою «Приховані середньовічні бібліотеки» та описує весь процес на сторінках свого блогу.

Чільна світлина habrahabr