uncategorized

Параджанов С. Колажі. Графіка. Твори декоративного мистецтва /
Упор. З. Саркісян. К.: Дух і літера, 2008. – 53 с – ISBN: 978-966-376050-4.

У 2008 році, майже два роки тому, до України приїхала виставка художніх робіт Сергія Параджанова. Проходила вона у Національному художньому музеї у Києві, якому Єреванський музей Параджанова довірив частину свого зібрання і тим самим відкрив для багатьох киян, як тоді казали, «незнаного» Сергія Йосиповича.

Побачити привезене аж з Вірменії параджанівське збіжжя вдалося не всім, а роботи майстра все ж надто дорогоцінні, аби ними розкидуватися по різних куточках землі, хай навіть один із цих куточків – друга батьківщина Параджанова. Однак лишити про нього згадку хотілося: спершу свідомим музейникам та видавцям, а як результат –читачам і глядачам.

Отже, завдяки видавництву «Дух і літера», така згадка все ж існує – цього ж року був виданий альбом робіт Сергія Параджанова «Колажі. Графіка. Твори декоративного мистецтва».

Незнаний Параджанов

Параджанов Сергій, або Саркіс Говсепі Параджанян (1924-1990), – не просто кінорежисер, а ще й артист – artist (у цей момент слова «художник», «artist» та «артист» нервово перезирнулися і зрозуміли, що вони – одне й те саме). Він – автор надзвичайних кінофільмів, зокрема екранізації повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків», художник, декоратор, гример. А окрім того – колажист в усьому: Параджанов не просто створював колажі як самостійні змістові одиниці, але й використовував улюблену техніку колажування у кіно, малюванні та костюмуванні.

Молитва про Овнатаняна (1966)

Техніка колажу та відповідний різновид мистецтва зародився у першому десятилітті ХХ сторіччя, а вже у 60-х, із поширенням дадаїзму, інфікувала усю Європу. Так сталося, що Параджанов став одним із найпереконливіших та визначних колажистів України. Ним і лишається (хто підхопив колаж сьогодні? Любомир Баник, Гриця Ерде, Юрко Іздрик – з’являються вони переважно на заході, а справжніх імен – одиниці).

Відточувати свої монтажні навики Параджанову довелося за ґратами. У 1973 році Маестро був заарештований і засуджений до п’ятирічного ув’язнення за гомосексуалізм, хоча в обвинувальному вироку були статті і «за спекуляцію», і «за український націоналізм». «Жертвою насильства» став нещасний член КПРС пан Воробйов. Згодом політв’язні дякували Сергію Йосиповичу за реалізацію власних літературних метафор відносно комуністичної влади.

Автопортрет у Стамбулі (1989)

Займатись у тюрмі особливо не було чим, і колажування стало основним і тривалим дозвіллям Параджанова. Тут він зробив близько 800 колажів з усього, що траплялося під руку: фольги та етикеток, дротів і скляних друзок, газет і листів. До речі, основою для одного із колажів Параджанова став лист Федеріко Фелліні, який підтримував свого заморського колегу під час ув’язнення дружніми депешами.

Загалом, звільнення Сергія Параджанова вимагала творча інтеліґенція з усього світу, адже до того, як стати гомосексуалом, спекулянтом та українським націоналістом, Сергій Йосипович, на щастя, встиг стати режисером і сказати своє слово у кіно. З тих пір його не полишали зарубіжні колеги і прихильники.

Альбомністьм

Створювати альбом дуже невдячна справа: окрім нечисленної аудиторії поціновувачів, видавець наштовхується на витратність – тут бажана достойна поліграфія, а також (о, горе українського книговидання) серйозне оформлення.

Не обійшлося без природніх, як на сьогодні, огріхів. Скажімо, обкладинка. Необхідність суперу в цьому випадку пояснити складно – сама обкладинка трохи не така сама тендітна за щільністю, як і те, що її покриває. Можна зняти супер, і подивитися на майже голу обкладинку: складається враження, що сам Параджанов залишив на ній місце, аби доклеїти туди чільний колаж. Знехтувавши подвоєністю «обкладинка-суперобкладинка», що і в альбомі вглядає не більш, як тавтологія, можна було б ущільнити і створити бодай псевдопалітурку. Адже нутрощі видання не просто хочеться розглядати, але і давати роздивитися іншим. Але це – смерть альбому.

Книга складається із фотопередмови та вступної статті (автор – режисер Роман Ширман), а також, власне, альбому-зібрання колажів, малюнків, зображень авторських ляльок і навіть костюмів.

Параджанов імітує власний похорон. Фото Завена Саркіясяна

Упорядник видання – Завен Саркіясян, незмінний директор Музею Параджанова та його друг Маестро. Художні твори він впорядковує тематично. Спершу показує «класичні» колажі із ремінісценціями на відомі твори живопису (саме через них автора колись звинувачували трохи не у вандалізмі), потім пропонує «особисту» серію, де героями є рідні Параджанова, а далі – вся його біографія: від подій, людей та побуту до світогляду (релігійного, творчого, національного тощо).

Я продав дачу (1985)

Альбом затягує не менше, ніж пригодницький роман або милий жовтуватій публіці особистий щоденник. «У колажах Параджанова більше кінематографу, ніж у багатьох справжніх кінофільмах», – пише напередодні другої частини альбому Роман Ширман.

Варіація на тему Пінтурікйо та Рафаеля (1989)

Серед майже 40 робіт Параджанова немає тих, які були б без назви. Кожна підписана, що абсолютно не баналізує, а тільки примножує їхній зміст.

Третя частини альбому – подяки та реклами. Прикро, що за видання не надто ошатного альбому доводиться дякувати аж стільком, а до того ж – такою кількстю реклами. Але, зрештою, колажі Сергія Параджанова не затримають вас на перегляді комерційних сторінок.

За надання альбому дякуємо Могилянській книгарні (Контрактова площа, 4).