Читомо > Видане > Триголовий гопник і його священні гоповідання

Видане

Триголовий гопник і його священні гоповідання

11.11.2014 0 Автор:

Павло Коробчук. Священна книга гоповідань. – Харків: Фоліо, 2014. – 218 с.

Молодий київський поет (а віднедавна й прозаїк) Павло Коробчук, судячи з усього, провів свої польові дослідження в нетрях спальних районів, де вистежував гопників, які у визначені години дня та ночі вилізають зі своїх квартир, завалених пляшками з-під пива та спортивними штанями. Власне, нова книжка Коробчука «Священна книга гоповідань» описує труди та дні у середовищі гопників, яких чимало проживає на пострадянських просторах.

Тема гопників та жлобства видається останнім часом особливо актуальною. Варто згадати хоча б «Жлобологію» Антіна Мухарського, антологію прози про гопників «Гопак» та виставки «жлоб-арту», які відбуваються в різноманітних галереях (особливо поінформовані згадають і раніші «Пісьма братану» Жені Галяса).

Видається, така популярність теми є маркером того, що ми потребуємо іронічного перегляду процесів, які відбуваються всередині нашого суспільства. В такий спосіб відбувається вихід за межі герметичної мистецько-інтелігентської проблематики й намагання актуалізувати проблеми, які йдуть з «дна» суспільства. Тож не дивно, що після масиву есеїв та образотворчих полотен Коробчук порушує питання гопників в художній літературі.

s89677877

У кожному з оповідань цієї книжки автор розповідає кримінальні, побутові та любовні пригоди трьох братів Іванів, трьох гопників, яких Бог наділив трьома кремезними тілами, але дав лише один мозок на всіх. Його гопники не лише займаються дрібним гопівським промислом на районі, але й «активно» беруть участь в політичному житті країни, висуваються в депутати, старіють та ностальгують за своїми молодими роками, перетворюються в сивобородих дідогопників, які займаються колекціонуванням різноманітного мотлоху.

Якщо вірити Коробчуку, у гопників є свої скупі, але сильні почуття до найближчих родичів та не менш сильне почуття обов’язку. Якщо гопники закохуються, то в цьому нетиповому для себе стані можуть коїти дива не гірші за Ісусові: померти заради коханої, щоб потім у визначений час пробудитись від вічного сну та перелякати працівників моргу.

gop

 

Попри те, що в книзі повно смішних ситуацій, вони є іронічними та гротескними, покликаними викликали відразу й спонукати до думки: «А що тут, власне, смішного?!» Автор постійно провокує читачів до суперечливих почуттів як до трьох Іванів, так і до всіх епізодичних персонажів. Вони не є однозначно позитивними чи негативними, реальними чи вигаданими, смішними чи трагічними. Вони всі, як та бабця, яку гопники хотіли вмовити переписати на них квартиру. З одного боку, постать старої бабці, яку хочуть розвести автоматично викликає в читачів співчуття. З іншого боку, стара щоденно п’є пиво, грає з гопами в карти, а в молодості й тілом промишляла, за що, власне, й купила трикімнатну квартиру. І тут образ бабці викликає огиду. До того ж, не так через її характеристику, як тому, що ми вже встигли їй поспівчувати. Стає огидно і за неї, і за стереотипний образ кожної хорошої та беззахисної бабці, і за себе, і за весь світоустрій.

Попри ненав’язливість сюжету та велику кількість жаргонізмів Коробчук намагається філософувати на тему феномену гопників. Очевидно, це робиться з великою кількістю іронії та стьобу:

gopnik2

Гопник у Коробчука – як ембріон ненародженого немовляти, в гопника був потенціал відбутись, але щось загальмувало його на одному з початкових етапів розвитку. Тому вони нагадують не субкультуру, а окремий вид. Якщо добре придивитись, можна припустити, що гопники в цій книзі є рудиментом прадавньої потвори, про яку всі читали в дитинстві в казках чи «Міфах давньої Греції» Миколи Куна. Три брати Івани є по-суті єдиною типовою міфологічною істотою, триголовим драконом чи Змієм Гориничем. «Три Івани. Один мозок на всіх», – повсякчас повторюється в оповіданнях. Тож перед читачами архетипна казкова потвора, створіння, якому, за законами жанру, не щастить і щастити не має. Тож Івани хоч і залишаються живими й мінімально ушкодженими, але в їх капосних витівках їм ніколи не везе.

Однак з триголовим драконом не так все просто. Якщо є чудовисько, має бути й лицар, який його переможе. В казках часто зустрічається образ трьох братів, які борються зі світовим злом. Можна припустити, що Івани в Коробчука – амбівалентний образ: вони самі виступають і драконом, якого треба перемогти, і тими героями, які цього дракона переможуть. Тобто в книзі розгортається боротьба трьох братів зі своїм внутрішнім гопівством.

gopnik3

Книжка містить 11 оповідань. Враховуючи, що їх потенційний читачем може стати гопник, кожне з оповідань поділене на невеликі розділи, а речення в тексті є не надто ускладненими (не як Забужко пише). Незрозуміло тільки, що робити цьому читачу-гопнику з урбаністично-поетичним пасажами, які сюжету не стосуються, але в тексті виринають. Після прочитання цієї книжки кожен гопник може звинуватити автора в політичній некоректності щодо всіх представників свого виду, класу чи касти та піти боротись за свої права як мінімум на освіту.

P.S. Стережіться свого внутрішнього гопника!

napys1

  • Пацанчікам з сємкамі
  • Мешканцям київської Троєщини та львівського Сихова
  • Адептам специфічної районної філософії
  • Любителям стьобу та трешу

napys2

  • Сформованим та начитаним
  • Не зацікавленим в соціальних проблемах
  • Якщо ваш внутрішній гопник вам не загрожує
  • Прихильникам Забужко.

gopnik4

До речі, у нас ви зможете прочитати гоповідання «Чьо».

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

code

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe