uncategorized

Ніколи не знати, яку роль відіграють у нашому житті інші люди, хто приймає рішення, хто смикає за мотузки. Хочеться вірити, що ми самі, а потім з’ясовується, що весь час це був хтось інший.

Гутовська-Адамчик Малгожата. Дівчата з 13-ї вулиці / Переклад з польської Божени Антоняк. – Львів: Урібно, 2014. – 240 с.

На початку цього року Читомо підготувало добірку свіжої української та перекладної літератури для підлітків. Постфактум до цього списку варто додати роман польської письменниці Малгожати Гутовської-Адамчик «Дівчата з 13-ї вулиці», торік перекладеного українською.

Малгожата Гутовська-Адамчик (пол. Ma?gorzata Gutowska-Adamczyk) сьогодні вважається в Польщі однією з найвідоміших сучасних письменниць, автором романів для підлітків. Також вона є істориком театру, сценаристом і журналістом. Виховує двох синів.

Читайте також: Перше кохання і легенда Розбійницького саду

Її книгу «Дівчата з 13-ї вулиці» визнано Книгою Року 2008 за версією польської філії Міжнародної ради з дитячої книги (IBBY). Це історія про трьох однокласниць, дуже різних, проте однакових у своїй закритості та одинокості. Одне доленосне жеребкування зводить їх трьох разом. Так після неприємного випадку під час шкільної екскурсії Зося, Клаудія та Агата змушені відбути так зване покарання – почергово читати вголос книжку для їхньої однолітки Магди, яка лежить у комі. Врешті, це стає терапією не лише для Магди, а для самих дівчат. Кімната Магди, де вона непорушно лежить і невідомо, чи чує їхні думки вголос, стає для них такою собі сповідальницею. Дівчата невимушено відкривають Магді своє підліткове життя, ведуть із нею монологи-діалоги, діляться враженнями шкільного дня, власних переживань, розповідають про наболіле, обговорюють однокласниць тощо.

Письменниця вводить своїх героїнь у текст зі всіма подробицями їхнього життя: родинних стосунків, шкільної успішності, дружніх відносин, особливостей характеру та зовнішності. Але якщо переповідати описи кожної дівчинки, то звучатиме всім знайомо та навіть нецікаво. Безсумнівно, кожен зустрічався у шкільні роки з такими типажами як відмінниця-заучка, маргіналка-емо чи легковажна-легкодоступна. Але авторці вдалося не лише яскраво відтворити всіх трьох персонажів і їхнє зовнішнє стереотипне сприйняття, а докопатися до самої серцевини – до власне причин, чому вони такі.

Дівчата не живуть на 13-ій вулиці, бо в їхньому районі їх лише 12. Ця 13-а, яка звучить у назві роману, наче умовна додаткова; в будь-якому випадку, її не існує в місті. Адже й три дівчини – Зося, Клавдія та Агата – кожна по-своєму є одинокими та маргінальними у своєму класі, у школі, навіть у сім’ї. Кожна з них вирізняється, проте жодна не має справжньої подружки, повноцінного спілкування, співчутливих батьків тощо. Дівчата витіснені суспільством на узбіччя «нормальності» та «стандартності».

Із вчорашньої сварки вона запам’ятала слова: «Ти знаєш, хто я така, про що думаю?» Це було повідомлення, якого не можна було не помітити. Агата благала уваги. За непробивним муром мовчанки, удаваної замкнутості й байдужості вона приховувала те, чим хотіла б, можливо, поділитися. «Ми в усьому різні. І все-таки, якщо придивитися ближче, то в нас є дещо спільне: кожна з нас щось приховує. І ми так мало знаємо одна про одну.

Три героїні – це так звані чисті типажі, можливо, й часами дещо гіперболізовані. Проте кожен підліток знайде в них знайомі проблеми та переживання. Видається, наче авторка  розділила на три всі найважливіші підліткові страхи, комплекси та труднощі і наділила ними своїх героїнь.

Попри безліч проблем, конфліктів та негараздів, дівчата вчаться жити по-дорослому, а отже, самостійно робити вибір, іноді наперекір батькам, вчаться відповідальності за власні вчинки та слова, вчаться радіти буденності і тому, що посилає їм доля. Також вони вчаться розрізняти порядність та підступність, чесніть та шахрайство, вчаться не піддаватися миттєвій спокусі,  думати власною головою,  довіряти і любити.

Якраз у цьому й полягає доросле життя. У тебе є вибір, вибираєш і відповідаєш за наслідки. Саме це і є свобода.

Авторка ґрунтовно виписала стосунки підлітків з батьками, з вчителями та однокласниками. І важливо, що всі ситуації представлені зі сторони дівчат, а не з моральної чи педагогічної висоти їхніх наставників. У романі немає повчань, моралізаторства, настанов. Сюжет сконструйовано настільки мудро, що правильні висновки наче самі вилазять з-поміж рядків тексту, героїні самі починають петрати, де і в чому вони провалювалися. Видається, наче й сам роман написаний підлітком, котрий не збирається вигороджувати свою школу, заступатися за батьків чи вихваляти вчителів, а пише про все, як є насправді, використовуючи відповідну лексику: «дивні старі» (тобто батьки), «класна» (класний керівник), «міс Тропік» (учителька хімії) тощо.

Читати підліткам: вартісні переклади й вітчизняна проза

Зі школи дівчата вийшли мовчки. Жодна не хотіла зізнатися в тому, що боїться цієї ситуації. Жодна не могла поділитися своїми побоюваннями. Вони не були подружками, ніколи одна одній не звірялися. Розмова й сварка в пансіоні не рахуються. Щоб довіряти одна одній, потрібно дещо більше, набагато більше. Потрібна впевненість, віра в те, що цей хтось нас не викаже, не висміюватиме наші найпотаємніші думки. Треба його знати майже як самого себе, довіряти більше, ніж собі.

У романі є багато роздумів, діалогів та описів підліткового середовища. Усі вони важливі, усі вони є частинками загального пазла підліткового життя. Сюжетною серцевиною є Магда, але вона виступає радше символом, радше засобом, завдяки якому можемо побачити, як відкриваються серця дівчат. Магда може бути ідеальним вчителем, батьком, подружкою чи хлопцем, з якими не страшно ділитися найважливішим, розповідати найпотаємніше, довіряти найінтимніше. У книжці не знайти рецепту досягнення ідеалу перфектного слухача та порадника для підлітка. У романі представлено лише проблему – чому підлітки стають такими, якими вони є: часами прикрими, відстороненими, закритими та віддаленими. І важливо ці причини почати бачити і розуміти. Адже іноді для лікування достатньо лише вислухати пацієнта.

Чи прокинулася Магда? Чи подружилися дівчата? Чи змінилося їхнє життя після звершення «покарання»? Жага отримати відповіді на ці та інші запитання тримає читача у напрузі до останньої сторінки. Проте й остання сторінка не відкриє усіх таємниць, залишивши таким чином місце для самостійного останнього подиху.

Обидві мовчали, і в цьому мовчанні щось зроджувалося, щось виростало, температура цієї мовчанки була відмінною від учорашньої.

Щодо перекладу роману українською, слід наголосити, що роботу виконано майстерно: відсутність граматичних помарок, вокабулярна органічність, природне звучання тексту. І це важливо найперше з огляду на те, що підліткова література повинна містити живу мову, зрозумілу та знайому кожному підліткові, одночасно не засмічену вульгарним сленгом, але вишукану та зразкову. І цей роман строго витриманий у стилі, а отже сучасний та молодіжний. Тож варто віддати належне перекладачеві Божені Антоняк, засновниці видавництва «Урбіно», за прекрасну адаптацію польської підліткової книжки в українську літературу.

До слова, видавництво «Урбіно» незабаром видасть українською й інші тексти автора, зокрема «110 вулиць» та «220 ліній».

Читайте також: Табуйовані теми у підлітковій літературі: важливі цитати

• усім підліткам;
• дівчатам 14+;
• викладачам, педагогам, батькам та лікарям.

• тим, кому байдуже до підліткових проблем;
• противникам молодіжних романів;
• тим, хто не вірить у віщі сни.