uncategorized

Юрій Винничук. Цензор снів. – Харків: Фоліо, 2016. – 319 с.

Про історію можна говорити багатьма способами, але всім хочеться представляти її так, ніби вона – прекрасний Доріан Грей (і тим часом носаком черевика запихати за лаштунки його викривлений портрет). У новому романі Юрія Винничука «Цензор снів» є і Доріан Грей, і його портрет, себто Стефан Шуберт і Андрій Попель. Хоча насправді ми не ризикнемо сказати наперед, хто з цих двох буде вам більше до вподоби.

Події «Цензора снів» розгортаються у Львові на перетині польського, німецького і радянського панування (міжвоєнний, воєнний і трохи повоєнний час). Хто в цьому романі цензор, ми знаємо від самого початку. Але щоб зрозуміти, що він цензурує і чому його цензорство таке важливе, що автор виніс це слово в заголовок, – от тут доведеться потерпіти до самого кінця роману. Зрештою, і без цензорської інтриги вдосталь пригод на дві сюжетні лінії, кожна з яких представлена своїм героєм і своїм регістром оповіді, високим і низьким. Почнімо з низького (себто низового).

Взагалі здається, що Винничук має намір охопити собою все нерозкрите українське «низове» життя. Хто в нас асоціюється з описами кельнерів і смаколиків на столах у каварнях? Винничук! Хто так багато й цікаво пише про повій і любощі? Винничук! Хто описав всеможливих злодіїв, усі в’язниці й види страти? Винничук!

У новому романі письменника ми знову бачимо всю палітру низового життя і авантюри, які воно передбачає. Львівські казино, розборки між їхніми власниками, вивезення награбованого єврейського золота за кордон. Ну і не без повій, які намагаються надурити своїх клієнтів. Низове життя передбачає низового персонажа, крутія, який встряє в усі халепи й пригоди. Цю лінію представляє Андрій Попель (він же Андреас Поппель, він же, у майбутньому, цензор).

Читайте про Винничука-містифікатора

На початку роману це молодик, який не справляє враження ані дуже розумного, ані дуже придатного бути героєм роману. У нього є завдатки до хитрості й крутійста, але крутійствувати доводиться не в найкращий для цього час (хоча по Андрію не скажеш, що його німецький режим лякає більше чи менше, ніж радянський, йому всі режими абсолютно однакові). У передвоєнний період Андрій починає співпрацювати з німцями й здавати євреїв. Чому? Та достоту, як Ейхман. Не від вродженого зла. Він просто не бачив іншого виходу: йому треба було назад свою хату. Йому кажуть: 5 єврейських родин – і хата твоя. І він що? І він знаходить їх і здає. Ні, не на смерть, Андрій наївно вірить, що євреїв повезуть до Палестини.

adonisad.blogspot.com

У нього немає злості до цих людей. Більше того, він навмисне обирає найменш корисних для суспільства і себе самого. Йому не хочеться здавати лікаря, бо до лікаря він і сам ходить. І красуню Меласю він теж не здає. Ба більше, він не здає навіть її чоловіка, хоча в такий спосіб міг би підібратись до жінки. І тим не менш ось він, людина частково винна в Голокості. Пам’ятаєте, як Ханна Арендт розповідала, що зло не демонічне, а банальне? Оце достоту опис Андрія Попеля і всього зробленого ним.

Але в романі є не тільки «низовий» крутій Андрій, а ще й, сказати б «високий», Стефан Шуберт, який ніби теж не без гріха, але, на відміну від Андрія, фігура більш романтизована, ідеалізована і навіть піднесена – достатньо піднесена, щоб сказати: ось він, герой історії (в обох значеннях цього слова). При цьому доля Стефана не сильно розходиться з долею Андрія. Обидва сиділи у в’язниці, обидва були замішані в якихось оборудках, обидва мріяли про недоступних жінок, мали рятувати їх і співпрацювати з німцями.

Читайте також: Винничук про амурів і батярів у масовій культурі Галичини

Але Стефан як з картинки, а Андрій – його вивернена копія. Можна навіть сказати, що двома сюжетними лініями цих персонажів представлені два типи роману. Лінія Андрія Попеля – типовий крутійський роман. Як і всі крутії, Андрій виправдовує свої погані вчинки необхідністю виживати і щирим бажанням добре жити. І всю його лінію перед нашими очима розвертається такий собі «Декамерон» (і в злодійських його оповіданнях, і в еротичних).

Інша лінія, лінія Стефана, – це еволюція жанру крутійського роману до роману пригодницького. Про Андрія не скажеш однозначно, чи він поганий, чи хороший, бо він головний персонаж своєї історії. У частині Стефана все значно простіше. Це його, Стефана, підставили, і змусили сидіти у в’язниці за вбивство, яке він не скоював. Це йому, Стефану, щастить на найкращих жінок цього світу і він уникає потреби вибирати між ними тільки тому, що одна з цих жінок трагічно гине. Це він, Стефан, героїчно рятує кохання свого життя, її родину, країну і ще бозна кого. Це він однозначний Герой з великої літери, який терпить перипетії долі й завжди виходить сухим із води. Ну бо такі закони жанру.

Читайте також: Нотатки аптекаря у переддень великої катастрофи

Загалом ці двоє складають дивовижну пару. В їхньому дуалізмі нашвидкоруч пригадуєш і Каїна з Авелем (Андрій мав завдання переслідувати Стефана), і Джекіла та Гайда, і Доріана Грея з його портретом. Не будемо спойлерити і розкривати, чому ця парочка, що віддзеркалює один одного, поділила між собою рівно навпіл щастя-долю і сторінки роману. Чому одному і баронеса, і героїчні вчинки, а іншому довелося за всіх режимів вирощувати свині й намагатися проживати повне щасливе життя в не найкращих для цього умовах.

Але можемо сказати, що опис цих двох багато що свідчить про нашу історію і способи її репрезентації. Очевидно, що героїчний і прекрасний Стефан значно привабливіший персонаж. Ми хочемо, щоб наша історія була історією Стефана. Красивою і підчищеною. А всі прикрі моменти увібрав у себе хтось інший. І бажано, щоб цей інший провів життя, скажімо, на горищі, подалі від людських очей. Разом із портретом Доріана Грея.

• читачам крутійських і авантюрних романів;
• шанувальникам стилю Винничука;
• якщо низове бароко крутіше за високе;
• з легкою ностальгією за красивою довоєнною Галичиною.

• якщо ви так і не опанували львівську говірку;
• якщо ви чекаєте на десятки сторінок опису роботи цензорів;
• якщо ОУНівець ніколи не міг товаришувати з радянським донощиком.