Фетиш

Розпочинати мали о шостій, але вже за 15 хвилин  до початку зала гула, як бджолиний вулик, і знайти вільне місце було неможливо.

Організатор зустрічі Бачкай востаннє перевіряв, чи наповнено сифон свіжою газводою, чи всім присутнім подано своєчасно чорну каву.

Жонгораді запізнювався. Вже було чверть на сьому, коли він, заспаний, бадьоро подолав три східці до трибуни.

Гримнули оплески.

Бачкай допоміг гостеві зняти пальто і попросив хвилинку уваги:
– Дорогі товариші, друзі, – розпочав він урочисто. – Від імені усіх присутніх дозвольте привітати вельмишановного товариша Жонгораді і попросити його поділитися з нами читацькими думками, а також відповісти на численні запитання, які, безперечно, будуть…

Читайте також: Квітневі дотепи про коньяк, смерть і одруківки від українських видавців

250 письменників завмерли. З надією та повагою прикіпіли поглядом до заслуженого, популярного читача Жонгораді.

– Вибачаюся за запізнення. Я, шановне товариство, вже мав одну зустріч із письменниками. Отже, як я – дитина простих селян – став читачем? Ще у початкових класах вчителі звернули увагу на мої читацькі здібності. І першим кроком було вивчення алфавіту. Вимушене недосипання, копітка робота над собою принесли жадані плоди. Тепер мені варто одним оком глипнути на книжку і вже знаю, чи вона заслуговує, чи не заслуговує на мою увагу.

Одинадцятирічного мене заполонила громадська бібліотека. Потім були успіхи й поразки. Але я знав, що в мені відчувають гостру потребу наші письменники. Не прийміть останні слова за пихатість чи зазнайство. Справді, без мене література втратила б свій сенс. Віра в це надихає мене, додає сил… Будуть запитання?

Читайте також: Чоботар без чобіт на підніжці останнього вагона потяга епохи Ґутенберґа

У залі счиняється буря оплесків. Градом посивалися запитання.

– Як довго виношуєте думку, що читати?

– Коли як. Трапляється, роками готуюся, так би мовити, сконцентровуюся над твором, а іноді побачу у вітрині книжку, – просто заходжу, купую і тут же, біля прилавку, починаю читати. Таке читання полюбляю називати «імпровізованим».

– Які у вас плани на майбутнє?

– Досить скромні. Складаю гроші на придбання чергового тому із серії «Дешева бібліотечка».

– Крім читання. Ще чимось цікавитесь?

– Так. За сумісництвом ремонтую авторучки. Як бачите, у моїх інтересах, щоб поети, гумористи і романтисти писали якнайбільше.

Протягом двох годин читач відповідав на запитання письменників. Зустріч проходила в теплій, дружній обстановці, в атмосфері цілковитого взаєморозуміння. Заключне слово виголосив Бачкай.

– Від імені всіх присутніх щиро дякуємо вельмишановному товаришу Жонгораді за надзвичайно цікаву бесіду. Ми прощаємось з усіма любим, популярним читачем. Слава йому…

Жонгораді низько вклонився, одягнув пальто, але ще довго не міг вирватися з тісного кола письменників, охочих мати від нього автограф.

Переклали з угорської В. Вароді та О. Матяцко.
Друг читача. – 1970. – №14 (31 березня). – С. 7.

Ідея оформлення Вікторії Черняхівської