Фетиш

Кіно як носій інтертекстуальних зв’язків може бути сповненим цитат, запозичень, ремінісценцій не лише з інших творів кіномистецтва, але й також з творів світової літератури. Та чи інша книга може з’явитись у фільмі не тільки у вигляді цитати або алюзії, але й як засіб творення образу героя, як те, що відокремлює його він “інших”.

Зважаючи на ці міркування, Читомо зробило невелику добірку книг, що згадуються у фільмах. Розглянути, чому в них постають саме ці книги, не є нашим завданням, адже такі “згадування” є лише одним з художніх засобів твору, і така претензія перетворила б цей матеріал на низку кіно-рецензій. Однак така добірка, можливо, так само слугуватиме джерелом назв і натхнення до перегляду і прочитання – текстів, змістів, зв’язків.

.

“Столиця болю” Поля Елюара

“Альфавіль”, реж. Ж.-Л. Годар, 1965

.

.

.

.Фільм-антиутопія Жана-Люка Годара сповнений цитат і ремінісценцій, як і багато інших фільмів режисера. З літератури дослідники знаходять у стрічці “Альфавіль” згадування і рядки з творів Паскаля, Борхеса, Маркузе, Шопенгавера тощо.

В одному з епізодів героїня Анни Каріни читає уривки поезій Поля Елюара зі збірки “Столиця болю” і не може пригадати слів, які видалили з її пам’яті, або ліпше сказати поступово заміщували новими, які “відповідали новим ідеям”..

“Мы живем в забвении наших метаморфоз,

но это эхо накатывается весь день напролёт,

это эхо вне времени, вне тревоги и ласки..

мы близки или далеки от нашего сознания” 

– Здесь есть слова, которые я не понимаю… “сознание”.

 .
В іншому епізоді, за кадром вона так само читає Елюара, але рядки у вірші належать різним його поезіям..

.

.“Музика для хамелеонів” Трумена Капоте

“Все про мою матір”, реж. Педро Альмодовар, 1999

.

.

.

.

На початку фільму Мануела дарує синові на день народження авторську збірку творів Трумена Капоте “Музика для хамелеонів”.

Про цей епізод Педро Альмодовар згадує в одному з інтерв’ю:

“Я багато обмірковував невеликі сцени, що розігрували між матір’ю і сином. Саме над ними доводилось найбільше працювати. Адже, оскільки Естебан швидко помирає, тут все було важливим.

Мені дуже подобається те, що я зняв, але я переписував ці сцени десятки разів. Зате було зрозуміло, що це частково автобіографічний момент, що мати повинна читати своєму сину якийсь твір про творчість, коли він лежить у ліжку. Неважливо, буде це Трумен Капоте чи хтось інший. Це особиста примха, але мене чіпляє те, що мати відкриває таке чітке і фундаментальне уявлення про творчість дитині, яка сама буде творцем. Мануела пояснює, в чому полягає природа творчості і робить це словами Трумена Капоте.” [1]

.

“Через багато років” Олдоса Хакслі

“Самотній чоловік”, реж. Том Форд, 2009

.

.

.

.

.У фільмі “Самотній чоловік” неодноразово згадується роман англійського письменника Олдоса Хакслі “Через багато років” – своєрідне висміювання людської одержимості вічною молодістю, жагою безсмертя. Цікавим є також момент, коли після обговорення роману на лекції відбувається розмова головного героя зі студентом про дію мескаліна, що також відсилає глядачів до знаменитого есе Хакслі “Двері сприйняття”, де письменник описує свій досвід вживання цього наркотику..

.

“Ізабель” Андре Жіда

“Мрійники”, реж. Бернардо Бертолуччі, 2003

.

.

.

.

“Мрійники” Бертолуччі зіткані з різноманітних алюзій і цитат, де студенти, почасти активісти травневих подій 68-го року, самі вдаються до гри, уявляючи себе героями улюблених кінострічок. Захоплені революційним настроєм й ідеями, що витали тогочасними вулицями Парижа, вони перетворюють своє життя і живуть власними мріями, насолоджуючись свободою і юністю. Не дивно, що саме книжку Андре Жіда, що має таку саму назву, як і ім’я героїні, читає Ізабель в одному з епізодів фільму.

.

Поезія Р. М. Рільке

“Інша жінка”, реж. Вудді Аллен, 1988 

.

.

.

.

Відвідуючи батька, Маріон, героїня фільму “Інша жінка”, знаходить улюблену книжку своєї матері – збірку поезій Рільке і цитує кілька рядків з “Архаїчного торса Аполлона”: “..просвітлена в глибинах невідомих промінням. Ти своє життя зміни” (пер. Д. Павличка).

Поезії Рільке неодноразово фігурують у фільмах Вудді Аллена. В інтерв’ю С. Бьоркману на питання, чи Рільке його улюблений поет, режисер відповідає: “Так, я дуже люблю Рільке. Мені подобається, як він мислить. <…> Його цікавили ті самі екзистенційні проблеми, що і мене. Це філософська поезія, саме це мене і приваблює. Не можна сказати, що Рільке – мій найулюбленіший поет, але він, безумовно, належить до тих, чию поезію я дуже ціную. Найважливішим поетом для мене був і лишається Йєтс. Він і дотепер мене вражає.” [2] Окрім цього, він згадує Т. С. Еліота і Е. Дікінсон. Певно, Вудді Аллен – це режисер, який чи не найбільше любить говорити про літературу. До речі, про 5 улюблених книжок майстра можна почитати в добірці від The Guardian.

1. Стросс Ф. Интервью с Педро Альмодоваром / Пер. М. Климовой.  – Спб.: Издательский Дом “Азбука-классика”, 2008. – с. 2007. – с. 246

2. Вудди Аллен: Интервью: Беседы со Стигом Бьоркманом / Пер. с англ. О. Серебряной. – Спб.: Издательский Дом “Азбука-классика”, 2008. – с. 249