Зарубіжна проза та поезія

Бакман Ф. Моя бабуся просить їй вибачити / Фредрік Бакман ; пер. з англ. Ольги Захарченко. – Київ: КНИГОЛАВ, 2017. – 416 с. – (Серія «Полиця бестселер»). ISBN 978-966-97639-6-9

Ельзі – сім, і вона не така, як інші. Її Бабуні – сімдесят сім, і вона неймовірно шалена – якщо вважати шаленством, приміром, стояння-на-балконі-й-обстрілювання-перехожих-із-рушниці-для-пейнтболу. А ще бабуся для Ельзи найкращий – і єдиний – друг. Щоночі Ельза ховається від світу в бабусиних історіях про Країну-Спросоння та Королівство Міамас, де ніхто не мусить бути «нормальним». Та коли Бабуня помирає й залишається жити лише в листах, написаних до тих, перед ким вона відчувала провину, – ось тоді й починається найбільша Ельзина пригода…

Ціна: 200 грн. Придбати книжку можна за лінком.

Ельзі сім років, скоро буде вісім. Вона розуміє, що не дуже відповідає своєму віку. Ельза знає, що вона інакша, не схожа на своїх ровесників. Директор її школи каже, що їй не слід «вибиватися з шеренги», і тоді вона зможе «краще порозумітися з однолітками». Інші дорослі зауважують, що вона «занадто доросла, як на свій вік». Та Ельза знає, що, іншими словами, це означає «страшенно зарозуміла, як на свій вік», бо так їй кажуть лише тоді, коли вона виправляє чиюсь вимову слова «дежавю» або критикує невміння пояснити різницю між «рахую» та «вважаю». Тож цим розумакам тільки й лишається відбутися ущипливим зауваженням «занадто доросла, як на свій вік» із натягнутою посмішкою, адресованою її батькам. Так, ніби Ельза якась розумово відстала, ніби вона раптом викрила їх, виявившись не такою тупою, як належить бути у сім років. Ось тому в неї зовсім немає друзів, крім Бабуні. Бо всі інші семилітки в її школі тупі настільки, наскільки потрібно для семирічного віку.

А от Ельза не така.

 Не треба зважати на те, що там думають усякі дурні, каже їй Бабуня. Бо всі найкращі люди — інакші: подивися лишень на супергероїв. А якби суперздібності були нормою, то їх би мали всі.

 Бабуні сімдесят сім років, скоро буде сімдесят вісім. Вона також не відповідає своєму віку. Будь-хто скаже, що вона стара, дивлячись на її обличчя, схоже на пожмакану газету – таку, як ото запихають у мокрий черевик, але ніхто не звинувачує Бабуню в надмірній дорослості. «Зухвала», — кажуть іноді люди Ельзиній мамі, занепокоєні або розлючені, коли Мама зітхаючи питає, скільки вона має заплатити за вчинену Бабунею шкоду. Або коли від диму Бабуниної цигарки в лікарні спрацьовує пожежна сигналізація, і Бабуня починає сікти та рубати на всі боки, обурюючись, до чого ж «усі стараються сьогодні дотримуватися цієї чортової політкоректності!», — у відповідь на прохання охоронців загасити цигарку.