uncategorized

Читомо продовжує серію публікацій перекладного проекту видавництва «Вавилонська бібліотека» – це переклади літературної критики, рецензій, аналітики та інтерв’ю з письменниками за виданнями The New York Times, The New Yorker, Paris Review, The Independent та інших. Мета проекту: ввести українських читачів у контекст творчості автора та звернути увагу на найкращі зразки американської та європейської літературної критики.

Переклади виконували студенти профільних факультетів під наглядом викладачів та професійні перекладачі на громадських засадах.

Цього разу читаємо статтю Хунота Діаса про письменника Рея Бредбері.

Тільки-но вчора я говорив про нього. Я був разом з однією із членкинь Американської асоціації видавців. Ми зі співрозмовницею говорили про те, як любимо його творчість. Вона сказала, що колись була у нього вдома, а я лише зміг пробубоніти захоплено: «Він геніальний». Тоді ми ще не уявляли і не передчували того, що станеться незабаром. Правда в тому, що для мене і цілого покоління читачів, я впевнений, Бредбері завжди залишатиметься в думках.

Просто він аж надто важливий, залишив аж надто глибокий слід, його уява – надприродна, а його вплив на культуру – надто видатний і неповторний. Хоч він і вважав себе насамперед фантастом, він (та кілька інших ключових письменників) вивели наукову фантастику на зовсім інший рівень, зробивши її надбанням ширшої аудиторії, а не тільки підлітковим чтивом.

Читайте також: Виважений ризик фантастики-2017: тенденції першого півріччя

Він також став трансмедійним явищем, бо його роботи читали, ставили на сценах та показували на екранах. Наділений даром передбачення, з незмінною ненавистю до нетерпимості, Бредбері вплинув на покоління читачів і багатьох наших найвідоміших мрійників – від Стівена Кінга до Стівена Спілберга.

У юності Бредбері був моїм другом. Я вирушав із ним на Марс, до велду Південної Африки, у саме серце Американського континенту, катався з ним на кораблі Пекод і на ракетах.

Він був моєю першою літературною одержимістю, він встановив планку того, що я люблю в авторах художніх творів. Я прочитав все, що було з його творчості в бібліотеках, а це ж навіть не чверть його творчого надбання.

Я ніколи не знав його особисто, але в молодості я не раз мріяв про наше знайомство, наші розмови. Звичайно, як відданий фанат я подивився «Щось лихе насуває» тієї ж п’ятниці, як фільм вийшов у прокат; записав «451 градус за Фаренгейтом» Франсуа Трюффо на відеокасету; дивився «Розмальованого чоловіка» та «Марсіанські хроніки» по ТБ; а також був відданим глядачем «Театру Рея Бредбері».

Але жодна з постановок і близько не могла зрівнятися із силою його прози. А ще його оповідання «Все літо наче день один», мій улюблений твір, коли я був школярем. Пам’ятаю, що прочитав те оповідання ще дуже юним, коли ще погано володів англійською, коли лиш починав розуміти, що люблю історії понад усе, і що книжки стануть моїм покликанням.

Я прочитав ту коротку розповідь і, коли дійшов до останніх безжальних рядків, вони мене просто знищили. Я сидів позаду в бібліотеці на Медісон Парк, читав це оповідання і заливався слізьми. Ще ніколи жоден твір мистецтва мене так не зворушував. До цього я не усвідомлював, що я переживаю як іммігрант, не міг цього висловити, аж поки не прочитав цю історію. У кількох сторінках Бредбері відкрив мені самого себе.

Це вперше я зіткнувся із силою художньої літератури, з ефектом, якого можна досягти з її допомогою, з тим, що вона може заспокоювати, навчати, надихати і, найголовніше, перетворювати. Бредбері допоміг мені знайти стежку мого покликання. Він був і продовжує бути одним із найкращих подарунків моєї долі.

Читайте також: Як писав Рей Бредбері: про себе, оптимістично, по тисячу слів на день

Переклад за публікацією The New York Times, Loving Ray Bradbury, by Junot D?az, June 6, 2012

Переклала Ярослава Панко

Редагувала Анастасія Кушнаренко