Інтерв’ю

Експресивність поезії цього берлінського автора говорить часто однією мовою навіть із тією частиною аудиторії, яка не знає німецької. 21 жовтня Макс Чоллек візьме участь в поетичних читаннях з українськими авторами на Франкфуртському книжковому ярмарку. Читомо поспілкувалося з Чоллеком під час Meridian Czernowitz-2016 про творчі проекти, дізналося його думку щодо потреби у політичній заангажованості поезії, а також стан сучасної німецької літератури. Про погляд автора на Україну і зокрема на Чернівці поет розповідає не тільки під час розмови, після фестивалю він люб’язно поділився новим віршем, який ми з вдячністю наводимо в оригіналі та перекладі.

– Що поєднує авторів у колективі G13, до якого ви належите? Адже не тільки місто Берлін та приблизно однаковий вік учасників?

– Авторів та авторок G13 об’єднує в першу чергу потреба разом писати, виступати і разом обговорювати власну роботу. Так, ми раз на місяць проводимо поетичний вечір у берлінській приватній квартирі, на якому збираємося в великому колі, щоб подискутувати про наші нові тексти. Окрім того, у меншому колі ми організуємо спільний письменницький процес та літературні тури, що від 2011 року відкрили нам усі німецькомовні країни.

– Ваш колектив має свій блог  і публікує на ньому тексти не тільки для ознайомлення, але й для обговорення. Що дає цей діалог із читачем, чи багато читачів долучається до дискусії?

– Спочатку сайт був задуманий як форум, на якому учасники G13 могли б обмінюватися текстами на відстані (так би мовити, формат поетичного вечора у цифровому просторі). Досить швидко заснована в 2010 році сторінка, тим не менш, перетворилася на форум для нашої роботи, що включав ширше число читачів та читачок. Кількість коментарів сильно варіюється. Їхня якість теж. Але в будь-якому разі ми читаємо всі коментарі, які отримуємо.

Читайте також: VII Мeridian Czernowitz: менше експериментів і багато поезії

– Розкажіть про проект babelsprech. Що він мав на меті, чого вдалося досягти за два роки роботи над ним?

– Babelsprech – це проект для створення мережі молодих поетичних сцен із Швейцарії, Австрії, Південного Тіроля, Ліхтенштейна та Німеччини. Цей проект розпочався у 2013 році із зустрічі поетів та поеток у Лані, Південний Тіроль, і знайшов свій апогей із публікацією антології лірики Jetzt 3, виданої кураторами Робертом Проссером (Австрія), Міхаелем Фером (Швейцарія) та мною (Німеччина).

Під час першого етапу проекту нам вдалося розширити поле зв’язків молодих поетів та поеток до цілого німецькомовного світу, тож тепер можна справді говорити про єдину німецькомовну сцену. У 2016 році проект переходить у наступну фазу, чия мета – розгалуження контактів за межами німецькомовних країн. Україна – частина запланованої на прийдешні два роки кооперації.

– Ви перебували на Міжнародній резиденції для поетів та перекладачів поезії Meridian Czernowitz у Чернівцях кілька років тому. Що запам’яталося із цього досвіду, чи корисно це взагалі – брати участь у письменницьких резиденціях?

– Особливо згадуються мені дружній прийом і свобода творчості, які мені забезпечила стипендія. Крім того, Чернівці для мене – вкрай унікальне місце, якому я вдячний за деякі прозріння. Резиденцію я можу усім тільки порадити і шкодую, що запис у неї наразі не оголошений.

– Ваші вірші часто називаються, як міста, які їх навіяли. Чи надихнули Чернівці на створення лірики?

– Яке гарне питання. Так, частина моїх текстів працює з пейзажами та місцями, крізь які рухається ліричне Я. Мене цікавлять насильство і те, яке воно осідає в об’єктах: байдуже, в мові чи в архітектурі. Уже за першого приїзду сюди і надалі я завжди веду свої записники щодо Чернівців. Останній запис з’явився у Садгорі (нім. – Sadagora) біля Чернівців і носить ім’я міста:

Переклад з німецької Ганни Гнедкової

– Ви вивчали політологію, берете активну участь у популяризації єврейської культури та розвінчанні антисемітської пропаганди. Чи має політика впливати загалом на творчість письменника?

– Так, я вважаю, одне з можливих завдань (постмодерної) мовної чуттєвості – міркувати про сліди насильства і поневолення суб’єктів дискурсом. У цьому відношенні для мене рефлексії мови – це також рефлексії суспільного простору, який вона конституює і крізь який вона конституюється.

Я цілком певен, що є поезія, яка в строгому сенсі аполітична; моїй ліриці натомість потрібне суспільство і сучасна публіка, аби розгорнути свій потенціал. При цьому вірш – ніяка не політика, він у жодному разі не політичний, якщо бути «політичним» означає дотримуватися якоїсь визначеної позиції в захисті якогось визначеного погляду.

Читайте також: Німецький акцент: новинки белетристики та науково-популярної літератури

(Добра) лірика означає скоріше рефлексію щодо цього погляду і сумнів в обґрунтованості кожної позиції. Звідси постає певна напруга, що веде до насолоди, котра лежить у кожному вдалому вірші. Це трохи суголосне з тим, що має на увазі американській співак Том Вейтс, коли каже: «Я люблю прекрасні мелодії, що розповідають мені про жахливі речі».

– Якої літератури в сучасній Німеччині не вистачає? Які жанри превалюють?

– Сьогодні німецькомовна поезія дає на це питання так само мало відповідей, як і століття тому. Багато чого вже написано, є дуже багато авторів та авторок, а також підходів, особливо якщо взяти до уваги Швейцарію, Австрію, Південний Тіроль та Ліхтенштейн.

Крім того, у моєму рідному місті Берліні сьогодні існують об’єднання міжнародних письменників та митців, котрі залишаються в центрі уваги медіа та видавництв. Моя критика стосується, таким чином, тих структур підтримки, які встановлюють певний нормативний і поетичний гарт. До того ж відзнака одного поета чи однієї поетки десятьма преміями на рік не означає, що так буде і в подальші роки. Отже, я рекомендую почекати і тим часом писати далі!

Світлини Dirk Skiba Fotografie / dirk-skiba-fotografie.de