Новини

16 вересня у рамках Форуму видавців у Львові та водночас, ніби автономно від нього, відбувся уже третій «ВІП» – вечір іронічної поезії «від братів Капранових та гоп-компанії». Захід вже давно анонсувався у львівських медіа і обіцяв стати однією з найочікуваніших мистецьких подій.

Так і сталося: незважаючи на таку епатажну назву, публіка зібралася зовсім не-VIP. Як не дивно, у залі театру «Воскресіння» стояли, сиділи на стільцях і підлозі люди, які, здавалося б, за інших обставин ніколи не зібралися б разом – бабусі (очевидно, колишні філологи) і представники молодого покоління абсолютно неформальної зовнішності.

Вечір почався традиційно зі світової музичної класики – під гітару заспівали Джо Дассена у вільному перекладі на мотив «Ти ж мене підманула». І тільки після такого розігріву публіки Сергій Пантюк, модератор заходу, оголосив «перше коло вечора». Право першим іронізувати справедливо дістав львівський автор Назар Федорак. «Поезія, ніби алкоголь. Є слабоалкогольні напої чи сильніші. Так і вірші – слабоіронічні та більш сильні. То ж почну з легшого», – сказав автор і зачитав свого «Замість тестаменту».

Далі публіці не дали розслабитися і заінтригували пропозицією «провести першу у світі розвіртуалізацію». Виявилося, що наступний автор, Михайло Карповий, живе у Німеччині і «просуває там німецьку ядерну фізику». Та це зовсім не заважає йому стібатися з себе, своїх колег зокрема та українців взагалі. Тож його вірші теж увійшли до збірки «ВІП» і, на радість публіки, були зачитані братами Капрановими. Та очевидно радість була недостатньою, бо на сцену вийшов Сергій Пантюк: «Так, чи це ми так читаємо, чи це ви якісь сонні, та зазвичай на цьому етапі зал уже рве від емоцій. Напевно треба щось ядрьоне. І це ядрьоне я бачу вже сидить і гортає книжку». Цим анонсованим «ядрьоним» виявився Юрко Винничук. Він зачитав свої вірші, що вже давно стали класичними, а потім зі словами «от побачите, чого зараз в школі вчуть» оголосив молоду поетесу, надію жанру, Марту Брижан. Зовсім молода дівчина очевидно є надзвичайно спостережливою та гострою на язик – усіма доступними словами вона висміяла образ чоловіка-невдахи-митця-алкоголіка, якого ще чомусь ніби і не любить, але терпить дуже іронічна дружина.

Після такого дебюту настав час музичної хвилинки – брати Капранови виконали «кобзарський дніпропетровський реп», який, за словами модератора, розучували всю ніч, бо автор і виконавець Максим Паненко не зміг вчасно приїхати. «Далі виступить такий собі чувак, непогана людина – Сергій Пантюк, тобто я. Ех, нелегка доля модератора, ніхто тебе не представить так, як ти себе сам», – оголосив наступного виконавця Сергій Пантюк. Зачитав кілька віршів, потім спитав чи є у залі філологи, і коли таких виявилося достатньо, спеціально для них зачитав філологічний жарт «Чітка чечітка» та кілька іронічних хоку із циклу «Ностальгія за Японією». «Я хоч і пишу хоку, та я не хокуїст, а танкіст», – завбачливо запевнив автор і поступився місцем на сцені гості із сонячної Латвії, Мілені Макаровій. Виступ одразу підняв міжнародний статус вечора, та все ж контрастував із заходом загалом. Вірші, як власні, так і перекладні, були хоч ніби й іронічні, та все ж із зовсім іншої «опери». Тоді й розумієш, що таке іронія по-українськи – відвертий гумор, безбожний насміх, для якого нема заборонених тем, а ВІП – новий старий його формат.

Іноземну поетесу публіка провела бурхливими оплесками, та ще привітніше зустріла Андрія Лобка з його «трагічними, а не іронічними віршами». Від цих «трагічних» віршів зі сміху покотилася вся зала. Що ж поробиш, кожен переживає горе, як може! Крім того, модератору довелося вимітати автора зі сцени у прямому значенні цього слова.

Натомість вийшли брати Капранови. «Хочемо сказати , що ми насправді вірші не пишемо. Це робить наше третє Я. Ми вже його і просили, і сварили, а потім вирішили надрукувати – хай йому буде соромно!» Третє Я виявилося справді безсоромним. Чого лише вартий вірш «Присвята Оксані Забужко» на гендерну тему. І нарешті черга вийти до публіки дійшла і до Юрка Позаяка. «Існує два типи нових віршів. Перший, коли вони справді нещодавно написані; другий – коли нове покоління не знає старих віршів. Підемо іншим шляхом», – сказав гуру жанру і зачитав стару добру класику. Його виступ, а заразом і перше коло вечора, закінчилося знаменитою «Думою про слоника».

Друге коло вечора було не менш іронічним, ніж перше. Були і жахливчики від Пантюка, і українські рубаї від Капранових, і коломийки. Укінці вечора Юрко Позаяк прочитав невеличку лекцію про французького математика Кено. Той написав 10 сонетів, кожен рядок яких є завершеним цілим. Таким чином рядки можна переставляти, комбінувати і щоразу отримувати новий сонет. Підраховано, що таких комбінацій може бути 100 тис. мільярдів, а щоб всі їх прочитати знадобиться 200 млн. років. На щастя, українських читачів, Позаяк зміг перекласти всі сонети, не загубивши цю конструктивну особливість. Тож наприкінці вечора, а точніше глибокої ночі, Капранови і Позаяк зайнялися грою із сонетами в «переставлялку». І хоч митці обрали лише три сонети та врешті-решт вечір закінчився, здавалося, публіка готова була їх слухати 200 мільйонів років.