Читомо > Новини > Оксана Думанська: «Читач повинен і пореготати!»

Новини

Оксана Думанська: «Читач повинен і пореготати!»

11.01.2013 2 Автор:

Оксана Думанська незмінно надихає своєю різноплановістю, дотепними текстами і життєствердними сюжетними поворотами. Нещодавно авторка поділилася з нами досвідом «народження» героїв та історій, розповіла про уникання творчих пасток, літературне взорування, а також про книжкові новинки і майбутні сюрпризи…

— Коли краще заявити про себе в літературі: замолоду чи вже у зрілому віці, як це було у Вас?
— У кожного свій час. Якихось категоричних висновків не можу висловити, проте безсумнівне одне: молодий автор більш вразливий тим, що перший успіх може його переконати в його ж бездоганності. У нього бракує звичайного, людського досвіду, і він тоді починає бігати по колу, весь час витискаючи із себе слова й речення, а цілісного тексту — нема. А коли ти вже чогось в цьому житті скуштував, то і на успіх, і на невдачу реагуєш однаково, як учив давній філософ: і це мине. Тому немає потреби метушитися.

— Багато знайомих у Ваших творах впізнають себе. Або не впізнають, але все одно там є. А що для твору «корисніше» — вигадані чи реальні історії?
— Навколишнє, звичайно, проникає у твір — і якимись схожими образами, проте все написане, окрім біографічних романів, — плід моєї уяви: персонаж складається з багатьох рис і прикмет, помічених не в одній особі. Але якщо він на когось схожий, то це, по-перше, випадковість, а по-друге, свідчення, що він таки «живий», не сконструйований з неприпасованих добре деталей. Що ж до сюжету, то можна вигадати дуже правдоподібний, і в його правдивість усі повірять, а можна узяти реальний і почути: ну ти й навигадувала! Все залежить від того, як казав Хемінґвей, «як правильно розставити слова»…

— Які пастки можуть чекати на автора, який взявся за біографічний нарис про персоналію? Особливо, якщо особисто з нею не знайомий?
— Бажання дофантазувати там, де немає фактів. А потім вони «випливають» із листів чи спогадів, коли йдеться про людину, якої вже немає серед нас. Таке трапилося у першому великому нарисі про Софію Караффу-Корбут, коли автор барвисто змалював шлях її батька в еміграцію: втечу з-під конвою, нелегальне пересування до Львова тощо. А потім знайшлися підтвердження, що він емігрував ще до Жовтневого перевороту — за десять років! Я ж, довіряючи авторові, сама повторила цю версію. Добре, що випадково віднайшлися документи — паспорт, довідки, і моя книга про художницю вже позбавлена цієї вигадки. Ретельність — ось основний закон такої праці.

— Ви «керували» створенням колективної монографії «Іван Тиктор: талан і талант». Чим цікаво і чим проблемно очолювати творчий колектив?
— Ви правильно взяли в лапки це слово, бо там не було керівництва, а спільна праця усіх викладачів кафедри, що полишили свої наукові зацікавлення на деякий час і взялися за глибокий аналіз Тикторових видавничих проектів. Мені було цікаво читати матеріали своїх колег, оскільки сама раніше про це знала обмаль.

— Чи є для Вас різниця, для якого читача писати: дорослого чи дитини?
— То якийсь некерований процес: задуми обертаються у голові — і раптом один набирає уже видимих рис. Починаєш обмірковувати, вигадувати діалоги, а тут у помешканні з’являється рудий кіт на ім’я Річард… Все! Народився Хитрун! Відсунув інші плани на потім… І голова уже в якійсь лихоманці, і не встигаєш клацати клавішами — так думка побігла вперед. Щось приблизно було зі мною й тоді, коли вдома перечитувала кримінальну хроніку з «Діла» — і зразу собі уявила персонажів-антиподів.

 З юною читачкою і Хитруном

— Ваш Ґеньо Муркоцький — антигерой чи герой для сучасного читача?
— Він просто «прикольний чувак», як сказав мені один читач-підліток. Отак собі вигулькнув із минулого, щоб із газетних шпальт не пропали цікавинки. Це розважального типу книга, куди я втиснула й сучасні інтенції: конфлікт студента з викладачем, графоманство газетяра, пошуки української ідентичності в часах іліад та одісей. Або так звані «качки», якими газетярі розважали своїх читачів: оповідь про народження рекламіста серед підданих цісаря… Читач повинен і пореготати!

 У товаристві львівських батярів

— У рецензії на Ваш твір Андрій Кокотюха зауважив, що львівський балак Ґеня дещо звужує коло читачів…
— От мені цікаво, яким це чином Андрій Кокотюха відгукнувся на книгу? Невже обійшлося без інспірації? Нинішні письменники мало читають один одного… Я йому вдячна за увагу. Та ні, скільки там того балаку? І є пояснення слів. Як на мене, то це навіть пізнавально — прочитати роман з таким живим мовленням, властивим минулим часам. «З’єдинені Держави» — хіба так важко сприймати тодішню назву Сполучених Штатів Америки? Коло моїх читачів, гадаю, збережеться.

— А як народженій на Сумщині свого часу давався львівський балак?
— Як перша любов… Я не намагалася ним спілкуватися, але хапала кожне слово, як жарину.

— Як працювалося з давніми архівами для текстів художніх і нехудожніх?
— Смаковито. Інколи забувалася, чого прийшла, і читала критичні статті на книжкові новинки, особливо Михайла Рудницького. Нам зараз бракує такого критичного слова в сучлітпроцесі.

— Чим, на Вашу думку, викликаний інтерес саме до Львова? І наскільки вдячним героєм може бути місто взагалі?..
— Я скажу банальну річ — люблю Львів. Це я вдячна, що можу таке місто взяти собі в герої.

— У чиєму виконанні Львів-герой твору найбільше Вам до вподоби?
— Роман Андріяшик — «Полтва».

— Ваше свіженьке творіння — «Українська місіс Деллоуей». Чим зумовлена потреба з когось взорувати? І чому саме з Вірджинії Вульф? Адже протиставляти себе майстрині потоку свідомості непросто…
— Та я й не намагалася — це така «принада», якщо точніше — виправдання перед загалом. Мені давно хотілося написати роман «одного дня», щоб героїнею була жінка з мого близького середовища. Я читала Вулф, а уявляла все протилежне часу, персонажам, виявам життя (як-от розрита вулиця під Оперним), клопотам, проблемам… І це мене мордувало з рік. Бо в одних перли дрібні, а в інших юшка рідка. І подумалося про таку антитезу: Львів — Лондон, Кларисса — Лариса, там приїздить Клариссин приятель з колонії, а Ларисин приїде з Європи чи Америки… І так все й пішло. Я не мавпувала, але писала довгими реченнями, розділеними крапками з комами, з вставними та вставленими конструкціями, щоб синтаксично підтримати відчуття потоку притомності, коли думка виштовхує іншу із глибин підсвідомості, переривається і знову починається. Мені навіть один приятель зауважив, що цей роман сприймуть за таке собі «естетствування», проте цим мене не залякав.

— Винаходити нові жанри (на зразок «небанального детектива» чи «роману-колажу») — вимоги сучасного літпроцесу чи інтелектуальні вправи?
— Такі собі вибрики, надмір іронії, надбаної за свої довгі роки… От Ви це визначили точніше: і вимоги, і вправи, щоб не згубитися в книжковому обширі.

— Ще якісь Ваші новинки вийшли у світ нещодавно?
— «Три Грації» — збірка оповідок. Нас три авторки — Люба Долик, Оксана Кришталева і я. Не коментуватиму, бо ми рівноправні.

 

 З майбутніх «Бабусиних віршів»

А ще «Видавнича компанія АРС» перевидала (як подарунок до Миколая) мій роман-колаж «Дитя епохи», а зараз готує нову серію «… всі родичі гарбузові…». Перші книги «Бабусині вірші» (мої) та «Матусині вірші» (авторка — Катерина Міхаліцина) вже верстаються…

— Чула про книгарню Думанських, вона має до Вас якийсь стосунок, якщо не секрет?
— Не секрет! Мережа книгарень Думанських належить Оксані Михайлівні Думанській та її чоловікові Ігореві. Вони мені не родичі. Ми знайомі, оскільки до них часто дзвонять і схвально кажуть про книги. Тоді Оксана Михайлівна відповідає, що книги пише Оксана Іванівна Думанська. Ось так!

Розмовляла Галя Листвак

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Комментарі читачів:

  1. Ольга
    11.01.2013 в 4:12 pm

    Які класні анонси бабусиних і матусиних віршів! :)

  2. Юлія Поліщук
    11.01.2013 в 6:51 pm

    Галино, цікаве інтерв`ю!
    Та з пані Оксаною, як я бачу, одне задоволення запитувати, бо відповіді дуже живі і цікаві. Враження ніби підслухала живу розмову! Пані Оксано – мої вітання,Ви – Молодець!!! Натхнення Вам на нові книжки, а я вже коли приїду до Львову точно пошукаю в книгарнях “щось” Ваше, особливо гумористичний жанр заінтригував. Отже це інтерв`ю – класна реклама:)!!!
    З повагою до обох – пані Оксани і Галі, щиро!
    Юля


Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe