Читомо > Майстер-клас > Три історії про першу книжку: Марина Макущенко, Богдан Образ, Світлана Привалова

Майстер-клас

Три історії про першу книжку: Марина Макущенко, Богдан Образ, Світлана Привалова

14.07.2015 0 Автор:

Перша, нехай навіть ідеально написана книжка, не завжди може «вистрелити» – надто багато залежить від видавця, правильного маркетингового позиціювання та навіть оформлення видання. Ми поговорили про кинжкові дебюти з трьома різними авторами і попросили їх поради майбутнім письменникам: як знайти видавництво, на що слід звертати увагу і чому книжка може так змінитися?

m_makushenko

З часом ім’я дасть ті права, які не забезпечує правова угода

Марина Макущенко, журналістка ТСН:

У книзі описуються стосунки нейрохірурга й тележурналістки, представників так званого покоління Y — самодостатніх, зарозумілих, але емоційно незрілих для того, щоб зробити такий відповідальний крок, як створення родини. Це суто жіночий роман, для тих, хто мріє про велике кохання. Я спробувала показати, що велике може бути в буденному, щире — в непоказному, а для того, щоб знайти «ідеального» чоловіка, потрібно самій вдосконалюватися. Цей роман не відірваний від кола моїх професійних інтересів. Це такий собі трейлер моєї кандидатської дисертації. Я досліджую інфотейнмент в українському телепросторі. Трохи більше року тому я зробила паузу в практичній журналістиці на користь теоретичної. Поки вивчала вплив інфотейнменту на глядачів, написала про його ймовірні наслідки для журналіста.

Подумки, коли я писала книгу, я орієнтувалася на коло знайомих зі сходу України. В результаті я отримала російськомовний роман про сенс життя, вагу престижу і про кохання. Аналіз книжкового ринку привів мене до лідера в цьому сегменті – «Клубу сімейного дозвілля». На їхньому сайті є інструкція для авторів. Я просто відправила рукопис і синопсис. За місяць вони мені зателефонували. Умови запропонували стандартні: аванс плюс відсоток від продажів. Ми швидко уклали угоду.

Те, що текст залишився майже незмінним — основна причина того, що книжка з ними таки була видана. З іншого боку, наші з видавництвом уявлення про те, що таке «покращення» — це дещо різні поняття. Зрозуміла я це після тривалої та безплідної боротьби за назву та оформлення книжки. Творча робота і співпраця — це не про наші стосунки. Мене поставили перед фактом назви та обкладинки, а всі запропоновані мною компромісні варіанти були проігноровані.

v_pechali

Макущенко М. «И в радости, и в печали» – Харків: «Клуб сімейного дозвілля», 2015

З позитивного досвіду: «КСД» дотримуються офіційних процедур, таких як підписання договору та виплата авансу. В тих питаннях, де творчість не була задіяна — у нас не було конфліктів.

Мій приклад говорить про те, що видатися можна, навіть не маючи зв’язків у письменницькому середовищі та грошей на книжку. У мене не було жодного літературного бекґраунду. Видавництву просто сподобався текст. Як не наступити вдруге на ті самі граблі щодо форми книги? Для себе я зробила висновок один: працювати і рухатись вперед. З часом ім’я дасть ті права, які не забезпечує правова угода.

 

b_obraz

Уявляйте собі негативні сценарії щодо публікації вашого рукопису

Богдан Образ, секретар асоціації медичної і благодійної допомоги «Франція-Україна» (Association Aide M?dicale & Caritative France-Ukrainе): 

Роман «Київ-Париж. У пошуках застиглого часу» – це моя перша видана книжка. А писати почав я ще з 2007 року. Тоді, під впливом нового відкриття – сучасної української літератури, – я написав невеликий твір, обсягом менше 50 сторінок «Кохання у Великому місті. Big city love». Скорочену версію виклав в інтернет. Тоді я відчайдушно намагався видати свій твір книжкою: надсилав у видавництва рукописи, розмовляв з видавцями під час книжкових виставок. Однак видавати текст такого обсягу було ризиковано, мені пропонували видання в альманахах власним коштом. У 2008 році я вступив у бізнес-школу в Парижі і мав наполегливе бажання написати щось краще, змістовніше і видати книжкою.

Книжка «Київ-Париж. У пошуках застиглого часу» – це роман передусім про любов, про стереотипи стосунків на тлі двох міст Парижа і Києва. Головний герой, блукаючи певним кварталом чи вулицями Парижа, пригадує ті місця, де він свого часу блукав у Києві, описуючи паралелі й розбіжності. Це все створено у формі путівника. А між тим є розповіді про різні типи відносин, а також порівняння між способом життя, між системою освіти, між особливостями харчуванням, між політичним сьогоденням, між українками і француженками, між Францією і Україною загалом. Моя книжка не автобіографічна, однак є чимало власних роздумів і переживань. Велику роль у написанні книжки зіграли кияни та парижани, з якими я постійно спілкувався.

Наприкінці 2000-х років ставали популярними прогулянки по Києву, відвідини маловідомих і секретних місць. Тоді ж відбувалася руйнація міста, химерна забудова історичного центру, втрата цінної архітектурної спадщини. Чимало емблематичних закладів (книгарень, галерей, кав’ярень) зачиняли чи перепрофілювали. Таким чином я хотів зберегти ці спогади, зафіксувавши їх описами на сторінках книжки.

Закінчивши книжку (13/12/2011) я почав розсилати рукопис у різні видавництва. Одразу у вічі впало повідомлення на сайті «Нора-Друк» – як надіслати рукопис. За три місяці у Парижі під час книжкового салону завдяки українському книжковому клубу відбулася зустріч між читачами, видавцями і письменниками. Тоді я підійшов до пані Елеонори Сімонової і запитав, чи отримала вона рукопис. На моє приємне здивування пані Елеонора відповіла мені: «Ви Богдан Образ? Так, звичайно! Нам дуже сподобався роман і ми видамо вашу книжку».

Мені потрібно було суттєво скоротити текст і зробити чимало виправлень. Спершу я був незгоден, відчував себе немов скульптор, якому наказали відрубати кінцівки створеній скульптурі. Однак згодом усвідомив, наскільки легше і цікавіше читається після редакторського коригування. Зокрема було вирізано декілька невеликих розділів, видалено декілька вульгарних фраз, змінено ті заклади чи будинки, які закрили чи зруйнували. У відредагований версії менше згадуються політичні реалії.

kyivparis

Образ Богдан (БОБ). Київ – Париж (У пошуках застиглого часу). Роман. – К.: Нора-Друк, 2015. – 320 с. Серія: Читацький клуб

Процес видання затягнувся на три роки. Це можна пояснити трьома причинами:

  1. Моя тривала відсутність в Україні і постійна зайнятість, бракувало часу аби перечитати і відредагувати текст.
  2. Постійні зміни у Києві: знесення будинків, закриття книгарень, зміна кафе, а також створення нових скульптур і мистецьких закладів. Постійно доводилося щось міняти у тексті.
  3. Події Майдану.

Але, незважаючи на довгий процес видання книжки, працювати з видавництвом «Нора-Друк» дуже приємно, до того ж, це неабияка честь. Видавництво дуже допомогло з презентацією книжки: автограф-сесії, презентації на Книжковому Арсеналі і книгарнях «Є» і «Буква», виступи на радіо і телебаченні, і навіть тур у Черкаси.

Майбутнім письменникам я раджу визначитися, чи справді вони хочуть, щоб їх твір вийшов книжкою. Адже чимало творів краще сприймаються читачами блозі або в невеликому електронному форматі. Але якщо ви певні, що це має бути книжка, – надсилайте рукописи, зустрічайтесь з письменниками й видавцями на книжкових форумах, пишіть авторські колонки чи блоги. Уявляйте собі негативні сценарії щодо публікації вашого рукопису, це дозволить отримати приємні несподіванки.

s_privalova

Усе має бути логічно

Світлана Привалова, викладач Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат наук із соціальних комунікацій:

У книзі – повість і сім оповідань. Це скоріше повість-портрет, як у тургенівській прозі. У нього був акцент не на сюжет, а на ідейні переживання героїв. Так і тут, основний наголос на те, що сьогодні турбує нас. Дія відбувається в Києві. Герої ходять тими самими вулицями, до тих самих кінотеатрів, кав’ярень, які ви можете вгадати. Це діє за «принципом наближення інтересів» – ти читаєш ніби про себе, тому книжка стає тобі близькою. Крім того, вона має настрій і може навіть розсмішити.

Писала я першочергово для себе. І не задля того, щоб вписати себе у літературний процес. Це якраз той випадок, що пишеться тоді, коли ти не можеш не писати. Видання книги – це просто логічне завершення творчого процесу.

З видавництвом я познайомилась за тих обставин, що «Талком» видаватиме підручник із журналістики університету, де я викладаю. На той момент ідеї, розпорошені в главах, лягли в один моноліт, рукопис був готовий, тому з видавництвом все теж було логічно, вони ніби самі прийшли мені в руки. Коли я почула голос керівника, то зрозуміла, що це моя людина і мені тут сподобається. А коли познайомилася з творчим колективом, більше питань взагалі не виникало. Вийшло домовитися без проблем.

rasskajy

Привалова Светлана «Расскажи: несколько историй о нас» – К.: «Талком», 2015

Надрукований текст, який ми бачимо зараз, абсолютно не відрізняється від оригіналу. Редакторська правка була, але тільки в плані помилок. Для мене було принципово, щоб у стилістичному плані все було дотримано. Наприклад, назва одного оповідання «Звонил Бог». Не «бок», як пожартував один мій знайомий. Редактор зауважила, чи варто так називати. Але я наполягла на своєму, авторському варіанті, тому що це моє рішення. Якщо б назва була іншою, змінилися б акценти в тексті.

Варіант обкладинки теж мій. Вона була намальована давно, ще до того, як книжка була реалізована. Коли я почала писати, я думала, що якщо книжка колись буде видана, вона виглядатиме саме так. У тексті відсутні такі позиції, які сьогодні актуальні для популярної літератури. Тут немає вбивств, сексу, тому і на обкладинці немає ніяких яскравих малюнків або графіки, щоб привернути увагу. Ви або читаєте або не читаєте.

Ми самі створюємо проблеми в голові. Нам тільки здається, що до літератури потрібно «підходити з чистими руками» і це щось таке, до чого не можна доторкнутись. Але можна спробувати. Все набагато легше, ніж здається.

Тим, хто тільки намірився видаватися, я б порадила не форсувати події. Усе має бути логічно та вчасно. У японському бойовому мистецтві є розуміння шляху. Якщо ви розумієте і точно йдете цим шляхом, не розпорошуєтесь на те, щоб слухати людей справа або зліва, відчуваєте в собі сили, точно знаєте чим займаєтесь і це вам до душі, – це воно. Головне – робити все щиро. Якщо вдається, тоді не буде відчуття того, що ви не в тому місці, не в той час і що вас слухають якось не так.

Фото: Facebook

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe