Читомо > Видане > «Відьма» Томаса Олде Хьовелта: Народ прагнув крові й хотів голосувати

Видане

«Відьма» Томаса Олде Хьовелта: Народ прагнув крові й хотів голосувати

19.03.2018 0 Автор:

Томас Олде Хьовелт. Відьма / пер. з англ. Олега Грицаєнка. – Київ: КМ-Букс, 2018. – 512 с.

На сьогодні література жахів перебуває у своєрідній стагнації: образи маніяків з ножами, пилками й навіть ножицями уже років з двадцять вважаються в кращому разі — класикою, а в гіршому — пережованим і вторинним матеріалом. Навіть найуспішніший горор-фільм минулого року — «Воно» — це екранізація книжки, написаного ще у 1986-му. Аби врятуватися від виродження, жанру терміново потрібно вливання нової крові. За переосмислення класичних принципів жаху взявся молодий нідерландський письменник Томас Олде Хьовелт у романі «Відьма».

На перший погляд сюжет видається доволі простим і передбачуваним. Колись давно в маленькому американському поселенні закатували й повісили відьму, Катаріну ван Вайлер. Відтоді вона вряди-годи виринає в різних кутках Блек-Спрінґа, блукає ним і залякує людей. Ось уже кілька сотень років над містом тяжіє її прокляття: раз оселившись, виїхати звідси неможливо, та й говорити з чужинцями про відьму категорично заборонено. Очі та рот Катаріни міцно зашиті, але з рота долинає тихий шепіт, від якого зриває дах кожному, хто його почує. Містяни обрали добровільну ізоляцію, щоб уникнути кари злостивої чаклунки. Будь-які попередні спроби порушити встановлені правила закінчувалися масовими смертями й катаклізмами.

Якимось чином мешканцям Блек-Спрінґа вдавалося понад двісті років зберігати статус кво, однак надворі двадцять перше століття — епоха комп’ютерів, смартфонів та повсюдного Фейсбуку. Здавалося б, у наш час щось приховати неможливо взагалі. Власне, у цьому й полягає головне новаторство автора: замість відкочувати свою історію в часі хоча б у 50-ті, він мужньо витримує виклик доби й намагається поєднати давнє прокляття відьми й сучасні технології, продемонструвавши їхню взаємодію.

00ea82_4d21484259164cd8bfa0030fc4485955_mv2

По суті, містяни опиняються під ковпаком Відьмоконтролю: телефони прослуховуються, Інтернет запити — перевіряються, на кожному розі стоять камери, які чітко відстежують кожен крок як відьми, так і мешканців. Особливо мешканців. А головне, всіх це влаштовує. Вони, так би мовити, поступилися частиною своїх свобод заради безпеки. Єдині, хто бунтує проти такого орвелівського режиму, — це підлітки, яким не подобається жити, «наче в довбаній Москві». І, як це часто трапляється, саме їхні дії запустили маховик Армагеддону.

Слід відразу зазначити, що наявність ґаджетів — гарна ідея, однак розкрита вона лише частково. Відчутно, що автор пише про Фейсбук та Твіттер не тому, що хоче детально дослідити, як мода на селфі може вплинути на лиховісні прокляття, а щоб підкреслити сучасність описаних подій. Прагнення підлітків зрозуміти й науково обґрунтувати існування привида також нікуди не веде — Макс Кідрук у романі «Не озирайся і мовчи» реалізував це значно краще.

За словами самого автора, у голландській літературі практично немає традиції жаху — нідерландці надто прагматичні, а найпопулярнішим горор-письменником у цій північноєвропейській країні є Стівен Кінг. Олде Хьовелт  навіть не приховує, що веде діалог з королем жаху, а оскільки він і сам — спеціаліст з американської літератури, не дивно, що йому так вправно вдається оперувати канонами, архетипами та кліше американської моторошної прози.

BLUE_LINE

Можна з певністю стверджувати, що практично вся американська література такого штибу переживає постсалемський синдом, а Олде Хьовелт апелює саме до цієї чорної сторінки в історії Сполучених Штатів.

BLUE_LINE

Маленьке містечко, налякані люди, садистичні порядки… 1692 рік, 2013-ий — не змінилося майже нічого.

Цікаво, що до українського читача дійшла зовсім не та «Відьма», яку читали в Амстердамі чи Утрехті. Коли агенти Олде Хьовелта продали англомовні права на книжку по обидва боки Атлантики, автору довелося суттєво оновити власний текст, адаптувавши його до американських реалій. У післямові автор м’яко оминає причини змін, але насправді вони більш ніж очевидні. Всім керує маркетинг. Не варто забувати, що в Америці практично неможливо продати твір не про Америку. Навіть культовий Гаррі Поттер з’являвся на прилавках книгарень Сполучених Штатів у вельми специфічній американізованій версії.

Читайте також: «Малі великі справи»: Мартін Лютер Кінг їде до Вашингтона

Варто ще згадати становище, в яке потрапили екранізації скандинавських детективів. Шалена популярність на батьківщині «Дівчини з татуюванням дракона» та серіалу про детектива Воландера зовсім не давала їм виходу на американський ринок. Там вони з’явилися тільки після адаптованих екранізацій. Навіть якщо зберігалося місце дії, невловимим чином змінювався тон оповіді й манера знімання, а персонажів грали вже свої зоряно-смугасті актори. За світове реноме доводилося платити втратою ідентичності.

Така сама пригода спіткала й «Відьму». Голландське містечко Бек стало колонією голландських мисливців Нью-Бек, а персонажі роману отримали нові, звичніші для заокеанського вуха імена. За менталітетом герої лишилися практичними, флегматичними голландцями. Це навіть не сильно вибивається з історичного контексту: зрештою, Нью-Йорк був колись Новим Амстердамом. Однак формальна зміна сетингу підклала Олде Хьовелту свиню. Описуючи американські реалії, письменник грає на одному полі зі Стівеном Кінгом — і зазнає нищівної поразки. В його Америку майже неможливо повірити. Уже від перших сторінок книжки віє європейською атмосферою. У цьому сенсі «Відьма» нагадує арт-хаус, що з усіх сил пнеться виглядати мейнстримом: наче і вибухів додали, і кілька жартиків вставили, але шила в мішку не сховаєш.   

olde_heuvelt_thomas_-_author_photo_3_david_samwel_bol._-_rognee

Та не всі зміни завдали шкоди. У новій редакції Томас Олде Хьовелт переставив акценти з містики на реалізм, чим додав книжці суттєвої глибини. Як би це парадоксально не звучало, але цю фантастичну історію рятує реалізм. Потворність у романі не від відьми, а від людей. Автор майстерно грається з поняттями масової істерії, фобій, нетерпимості та жорстокості, а головне, він демонструє, як насправді мало потрібно сучасній цивілізованій людині, щоб знову стати кровожерливим середньовічним невігласом. У післямові до нової версії «Відьми» автор вперто відмовляється розповідати, чим завершився нідерландський варіант роману, і його можна зрозуміти: екстатична оргія людської ненависті — набагато потужніший образ за розчахнуте пекло, що вінчало історію раніше.

Читайте також: «Не озирайся і мовчи»: «кінговість» і самобутність Кідрука

У другій частині роман «Відьма» стає суголосним «Випробуванню» Артура Міллера. Написана у 1953 році п’єса про Салемський процес набула шаленої популярності тому, що засобами езопової мови розповідала про істерію маккартизму й полювання на відьом в Америці 1950-их.  Олде Хьовелт також лишається гостро актуальним, адже імпліцитно та експліцитно проводить паралелі з сучасними тоталітарними режимами — уже згадуваною Росією та країнами, де панує шаріат.

Поява «Відьми» на українському книжковому ринку — подія неабияка. Не часто наші видавці тішать читачів європейським горором. Звісно, роман не без недоліків: експозиція затягнута, низка сюжетних ліній не отримують логічного завершення, а в другій половині історії аж надто старанно цитується «Кладовище домашніх тварин». Але приємно, що окрім беззаперечної класики, з’являються українською і свіженькі жахастики з Європи, які не тільки налякають, а й змусять замислитися.

 

napys1

  • Фанатам класичного горору від Стівена Кінга й Едгара Аллана По

 

napys2

  • Тим, хто боїться людської жорстокості

 

Автори: Анатолій Пітик, Катерина Грицайчук

 

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe