Читомо > Видане > Український художній репортаж: Донбас, Лаос, Стрий, Китай

Видане

Український художній репортаж: Донбас, Лаос, Стрий, Китай

05.03.2014 0 Автор:

Veni, vidi, scripsi: Світ у масштабі українського репортажу. – Київ: Темпора, 2013.

Донбас, Лаос, Стрий, Китай – така географія збірки, про яку хочеться сказати «нарешті!». Нарешті всі, хто не пропускав жодного перекладу європейської репортажистики, що з’являлися в Україні останніми роками, зможуть оцінити й майстерність українських письменників та журналістів у цьому жанрі.

У 2012 році видавництво «Темпора» започаткувало конкурс художнього репортажу «Самовидець». Це логічний крок, адже останнім часом саме «Темпора» взяла курс на видання літератури нон-фікшн, переважно польської школи репортажу (Ришард Капусцінський, Маріуш Щигел, Яцек Гуґо-Бадер, Вітольд Шабловський). Українські переклади зарубіжної репортажистики також виходили у видавництвах «Грані-Т» (як-от «Ґоттленд» Маріуша Щигела) та «Піраміда» (три книги фінської журналістки Анни-Лєни Лаурен про Росію, Північний Кавказ та демократичні революції у Грузії, Україні та Киргизії).

Сорок чотири тексти претендували на статус художнього репортажу. За рішенням журі (Андрій Бондар, Антон Санченко, Тетяна Трофименко) збірку «Veni, vidi, scripsi» складають десять найкращих. До репортажів не ставилися надто строгі вимоги – як буває у подібних дебютах, коли і автори, і судді, і організатори лише випробовують свої сили, заточують пера та гострять жала критики. З одного боку, художній репортаж мав відповідати мінімальним вимогам жанру, а з другого, саме статус художності дозволяв порушити усі вимоги. Звісно – порушити талановито. Отже, до книги увійшли чотири тексти про далекі краї: Лаос, Китай, США та Близький Схід. Решта шість репортажів про Україну.

Переможець – репортаж «Україна. Масштаб 1:1» письменника та журналіста Олега Криштопи (до речі, вже опублікований окремою книжкою в повному обсязі). «Нечіткий портрет України в молодості», як охарактеризував свій текст автор. Одещина, Донбас, Гуцульщина – така географія цього тексту. Маючи досвід журналістських розслідувань, Криштопа створює іронічно-патетичний триптих про край світу та плач світу, де багно, іржа та недоля є основними фарбами. Репортаж часто переривається міркуваннями-медитаціями на одвічну тему пошуку ідентичності: «Де ж Україна починається і де вона закінчується? Хто вона, і хто, отже, я такий?».

Можливо, саме тому, що цей репортаж прагне бути чимось більшим за репортаж, він отримав перше місце. Втім, колір медалі не важливий. Натомість важливо, чи не переходить автор межу репортерської неупередженості і чи пам’ятає про те, що автору все ж таки краще любити своїх героїв, коли порівнює мешканців Сніжного з тарганами? Звісно, на закиди про те, що в репортажі часом надто згущені фарби, кожен може відповісти, як колись вперто відказав  Ришард Капусцінський журналістам під час обговорення книги «Імперія»: «А я побачив Радянський Союз  таким».

Текст Дениса Казанського тематично доповнює репортаж Криштопи. Він також серед переможців (третє місце) і так само оповідає про Донбас. Тут, можливо, менше художнього, але більше репортажу.

«В Єнакієвому дві біди – викиди та Янукович» – так починається «Санітарна зона». Казанський знає, про що пише, замість сліз пропонує іронію, хоча реальність міста Єнакієве, за яким закріпився вже неминучий епітет «батьківщина гаранта», – це «інфернальний металургійний завод та кілька шахт в агонії».

Українська репортажистика. Денис Казанський

Фото з архіву автора

Єнакієве показане як типове місто Донбасу, де всі риси шахтарсько-індустріального поселення доведені до екстремуму та до абсурду. Це екологічна та урбаністична катастрофа, що перетворилася на засіб ідентифікації для мешканців: «Мовляв, дивися, слабак, як ми тут живемо, труїмося, ти б відразу в якусь столицю втік, а ми здохнемо, але не кинемо свою руду». Порівняння із класичним фільмом «Метрополіс» Фріца Ланга завершує репортаж сильним і влучним акордом. Так вмирання в отруйних випарах колись потужного індустріального міста може стати символом соціальної та культурної ситуації сучасності.

Репортаж Наталії Гуменюк (срібна медаль) «Як звучить пустеля там, де починається вода» – це збірка емоційних нотаток з Йорданії, Єгипту, Ірану, Тунісу. Аналітичні статті авторки, що тлумачать українському читачеві події в країнах Близького Сходу, виходять в таких виданнях як «Українська правда», «Український Тиждень», «Esquire». Натомість цей текст написаний дуже щемко та особисто. Його наповнює любов та вдячність до людей, які зустрілися, з якими довелося говорити чи мовчати: тегеранська єврейка, яка 30 років жила в еміграції, хіп-хоп виконавець, який не показує обличчя, туніський кібер-дисидент та звичайні селяни з долини Ніла. «За ці місяці я зустрілася з понад сотнею людей. Сто означає, що сто разів дивувалася, надихалася, вражалася… сто разів щось відчувала. Відчувала настільки різне, наскільки різними були всі ці люди. А ще сто разів лишала кожному шматок себе», – завершує текст Наталя Гуменюк.

Українська репортажистика. Наталка Гуменюк

Фото з архіву автора

Серед репортажів конкурсу «Самовидець» трапляються і «корабельні щоденники», що не вийшли за межі добре написаних мандрівних нотаток. Можемо натрапити й на медитації на теми перетину кордонів, пошуку власного коріння. Цікаво, що аж три тексти розповідають про подорож автора на прабатьківщину: Олег Криштопа їде в Донецьк, звідки походить його дід, Олег Коцарев шукає знов-таки дідову вулицю у слобідському селі Глушкове, Олександр Гаврош спостерігає Стрий і намагається уявити юність свого батька. Мені згадується «Карта Родины» Петра Вайля – збірка подорожніх нотаток-есеїв, однією з тем якої є також паломництво до прародинних земель. У ній дуже тісно й майстерно переплетені «особисте та вічне», як написав Вайль у передмові, особисте й геополітичне.

Українським репортажам хотілося б довіряти так само, як віриш Вайлеві, коли він починає есей словами: «В Ашхабаде было чисто, тихо и спокойно, как бывает при диктатуре». Ненав’язлива мудрість та здатність бачити вглиб, а також – вміння не писати про те, як з тобою нічого не сталося. Так само віриш і Капустінському, коли він вигадує пустелю Арал-Кум, Аральські піски, вони ж – знищене радянськими експериментами Аральське море в Середній Азії.

Втім, і майже канонізованих авторів часом ловиш на тому ж, на чому й деякі українські репортажі зі збірки: на ходінні хвостиком за гідом, на сумлінному записуванні байок екскурсоводів. То де ж випита разом горілка, чи від таких репортажів читач втратить сон (як казали Вітольд Шабловський та Маріуш Щигел у підготованому Літакцентом опитуванні «Яким має бути ідеальний український репортаж?»)? Не всім слід їздити автостопом серед зими колимською трасою, як робив Яцек Гуґо-Бадер для «Колимських щоденників». Достатньо й вивчити зусібіч певну ситуацію, щиро спробувати зрозуміти її героїв та пояснити читачеві, як у випадку репортажів з Північного Кавказу, Киргизії чи України шведської журналістки Анни-Лєни Лаурен. І перший підхід, і другий викликають повагу.

Українська репортажистика. Олег Коцарев

Фото Тетяни Давиденко

Хай там як, але збірка «Veni, vidi, scripsi: Світ у масштабі українського репортажу» пропонує чимало тем та точок зору, і це розмаїття коротких текстів гарантує – нерозрізаних сторінок не лишиться. Якість репортажів є, швидше, питанням часу. А оскільки темою цьогорічного конкурсу є робота, труд і праця, можна сподіватися на появу цілісної книжки. Дослідити, де, як і чому працюють українці є гарним стимулом для писання таких репортажів, які б читалися в Україні та перекладалися на європейські мови.

Читати:

  • фанам нон-фікшн;
  • авторам тревел-блогів;
  • любителям потриндіти, як бідово в нашій державі;
  • мешканцям Єнакієва;

Не читати:

  •  неврівноваженим особам із високими художніми запитами;
  • тим хто очікує побачити Маріуща Щигела по-українськи;
  • ідеалістам і патріотам;
  • мешканцям Сніжного

Чільне фото: sayforward.com

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe