uncategorized

Bandy Sholtes. Остров Sziget или труселя Iggy Поп. – К.: Люта справа, 2016. – 344с.

Роман Bandy Sholtes’a «Остров Sziget или труселя Iggy Попа» – приємний осінній подарунок від видавництва «Люта справа», адже з його виходом українська література здобула відразу кілька символічних перемог: по-перше, нову, по-справжньому cмішну книжку, по-друге, російськомовний текст про «своє» – і «закартографований» Ужгород, який не часто доводиться фіксувати на літературній мапі новинок.

Головне, що вперше за довгий час з’явився твір про життя – без спроб його імітувати, прогнозувати, моделювати у лабораторних умовах вордівського файлу, а просто проживати. Понад 300 сторінок радості про один із найбільших музичних фестивалів східної Європи Sziget, де автор побував 14 разів, а також фантасмагоричний світ уяви, інтенсивних відчуттів та думок про насущне.

Роман складається з п’яти частин та безлічі менших розділів, які відділяють і розмежовують історії, окремі ситуації чи ті міркування оповідача, що ними йому важливо поділитися. Чи є цей хаотичний набір пережитих досвідів романом – питання. На перший погляд здається, що всі історії можна було би читати окремо, вибірково, що книжка – це такий собі недбало зліплений у фотошопі колаж. Але це не так.

Текст має свою структуру, в якій можна прослідкувати явні внутрішні зв’язки між героями, місцями, паролями та отримати ключі до зв’язків невидимих чи менш очевидних. Кожен елемент тут відкриває доступ до розуміння наступного. У романі є чотири типи розділів: власне фестивальні (сігетські) епізоди; ужгородські ситуації переважно з юності героя; листи; роздуми.

На обкладинці зазначено, що роман є «напівфестивальним», тобто читачу постійно необхідно пам’ятати, що всі сюжети взяті з досвіду перебування автора на острові свободи – Sziget (а фестиваль проходить саме на острові, посеред Дунаю). Або ж вони були передумовами чи наслідками фестивалю, змінювали героя на проміжному етапі – от вам і ознаки роману-дорослішання.

Простір роману – нестабільний, тобто ані пору, ані місце дії до кінця збагнути неможливо. Текст написаний за законами специфічного фестивального часу (із ранками, вечорами і періодами між тим) та невизначеної і химерної території спогадів. Так, поруч можуть стояти історії, які трапилися в різні роки і стосуються достоту відмінних ситуацій. Головним персонажем та оповідачем водночас є сам автор – власне Bandy Sholtes, який разом із численними героями – друзями (серед яких найчастіше згадуються Марсель і Катя), товаришами, випадковими знайомими, персонажами, які проходять повз, існує на сторінках книжки та створює ось ці незвичайні ситуації, сам потрапляє в них.

«Остров Sziget или труселя Iggy Попа» – це роман про подорож, яка не має точно визначеного напрямку і мети, навіть якщо вона мала би полягати в тому, аби сходити в магазин, у гості, поїхати у Будапешт, на Sziget чи за місто. Автор мислить життя як подорож, адже у ній приймаються рішення, протягом неї герої роблять ті чи інші відкриття, виводять власну філософію мандрівки. Та головним залишається сам процес.

Читайте також: Альтернативні путівники Україною: різнобічне дослідження простору

У романі є дві складові, й надзвичайно важливо їх розділити. Перша – це острів Sziget: реальний світ, рай тривалістю в сім днів, а також життя у «міжрайний» період протягом року. Другий, «трусєля Iggy Попа» – комплекс вигаданих (переважно головним героєм Bandy та його другом Марселем) сюжетів про Ozzy Ozborne, Jimi Hendrix, Iggy Pop та інших, які з’являлись на фестивалях та продовжували жити за їхніми межами. Найбільше історій тут усе ж про Jim’і Morrison’а, яий на сторінках книжки оживає і є абсолютно реальним і «дієвим» героєм сігетських буднів.

Балансуючи між правдою і вигадкою, автор знаходить прекрасну універсальну відправну точку – власне фестиваль

Адже він – ідеальне місце для розрядки та водночас підзарядки, яке обрав для себе оповідач; це скупчення енергій, що дають потужний внутрішній поштовх для активностей, пошуків свободи, отримування насолоди. Тут і ознаки карнавалу (буквально за Бахтіним): «Потому что ты днем и ночью окружён десятками тысяч людей, а вместе вы окружены большой водой, как трипующие робинзоны и пятницы, и тебе с ними некуда деться, кроме как веселится и ржать под дюжинами сцен, дискотек и баров»; і прикмети раю зі своїми правилами і кодексом поведінки (за версією Bandy Sholtes’а): «Провести целых семь дней на Siget-е нелегко. Я бы даже сказал – пиз*ец трудно». А оформлення книжки дає додаткову інформацію, яку варто проглянути наприкінці та отримати візуальне підтвердження окремих історій із цього рукотворного раю: на зворотному боці обкладинки, на початку та наприкінці, є фотографії з особистого архіву автора. Саме в такий спосіб унаочнюється фігура Марселя, намети, мапа фестивалю, зовнішній вигляд нашого оповідача. 

У тексті неодмінно привертає увагу те, що Sziget – зона алкоголю, тютюну, наркотиків і красивих жінок, і кожен із цих пунктів автор досить повно і ретельно характеризує. До прикладу, більшості жінок на своєму шляху Bandy співає дифірамби і майже ніколи не повторюється. Бо найбільше його ваблять, дивують своїм виглядом, словами та вчинками саме сігетські красуні. Часто героєві не вдається їх зрозуміти, або ж вони залишаються лише прекрасним недосяжним образом, яким він захоплюється, а втім, з кимось із них він навіть кохається – про що також із охотою інформує своїх читачів. «Она была из тех sziget-ских женщин, которым я не переставал удивляться годами. Случайно оказываешься рядом с ними, останавливаешься, замираешь и смотришь, не веря своим глазам – неужели такие существуют? Неужели они живые и тоже пьют пиво, как и ты? И главное – неужели есть мужчины, которым они разрешают себя трогать?»

Загальна атмосфера розслабленості в романі зумовлена ще й тим, що герої багато часу відводять саме на вживання алкоголю. Так, найулюбленіший напій головного героя – вино: «Однажды зимой мы напились вина с моим тогдашним другом – венгром Лочием. Выпили на улице домашнего не очень вкусного вина и не знали, куда податься». Варто було би статистично підрахувати – скільки разів протягом книжки герої п’ють або приймають рішення про необхідність випити, це може бути цікаво.

Листи – не прив’язані до загальної оповіді елементи роману. Вони переважно не мають адресата та й адресант у них вказаний вибірково (здебільшого це сам автор, який ставить «Б» й по тому). Виключно з листів складається третя частина роману – у ній наш герой, який щороку їздить у санаторій, розповідає про свої будні, лікування, те, як йому там живеться і ведеться. Санаторій – елемент, без якого неможливо було б уявити книжку тим, хто добре знає автора, адже це окремий важливий «розділ» у його житті: щороку Bandy так само, як і на Sziget, їздить «на лікування» і привозить звідти цілий оберемок вражень, історій і нових колоритних персонажів: «Пью сероводородную воду и фитоневкусный чай, принимаю зловонные ванны и black озокерит, хожу на массаж, хаваю по режиму, дышу горным воздухом – всё как у нормальных буржуйских ипохондриков. Только место это не Баден-Баден, а Синяк».

У романі листи виконують функцію таких собі інтермедій: виникають з нізвідки, звітують про попередню добу чи декілька днів, виводять закони природи і життя, діляться авторськими спостереженнями, сиплять не прив’язаними до контексту «цитатами вечора», що їх вдалося вичепити із потоку буденності і які неодмінно потішать читача своєю влучністю й іронічністю.

Попри те, що Sziget – саме музичний фестиваль, ми не знаємо напевне, як герої потрапляють на концерти і чи взагалі їх відвідують. Однак з причин, чому книга саме про цей фестиваль, у повсякчас присутньому на сторінках роману компоненті – музиці: «Когда начинаешь балдеть от музыки лет в тринадцать, мозги твои чисты, как ногти фотомодели, и работают, как выспавшийся трудоголик. И потому все в кайф». Вона грає сама по собі, герої слухають її на платівках, касетах, концертах чи просто влаштовують колективне/індивідуальне прослуховування, що виглядає як певний звичний, але по-своєму і сакральний обряд.

Музика – той пласт культури, якому приділяється чи не найбільше уваги, адже навіть розподіл на «свій-чужий» герой робить через музику, вододіл часто пролягає саме по ній (так, у одному з епізодів Bandy готовий взяти до себе на ночівлю незнайому людину, керуючись принципом «якщо мені подобається його улюблена група – я не заперечую»). Бажання стати частиною цієї культури, говорити з середини неї проявляється в книжці і через постійну присутність конкретних пісень та виконавців, численні розмови про них, вигадані історії, спроби створювати власну музику: зокрема, Bandy та Марсель написали пісню, яку вони навіть виконували публічно. Хоча письменник і не сформував окремий плей-лист до роману – той повсякчас змінюється протягом тексту, разом із іменами, композиціями, мотивами.

«Остров Sziget или труселя Iggy Попа» є абсолютно відкритим до читача текстом, у якому автор розчахує всі можливі двері, пускає за лаштунки, розкриває секрети, розповідає про всі сфери життя, абсолютно нічого не соромлячись

Прикладів біографічних творів у сучасній українській літературі – тьма, більшість авторів середини 2000-х намагались відкрито писати про себе, однак це мало кому вдавалось через спроби (не)свідомо схитрувати, прикрасити і вигідно доповнити власний образ. І саме у гуморі та легкості, чесності із собою, героями та читачами – сила тексту Bandy Sholtes’а.

І наостанок – п’ять випадкових цитат із роману «Остров Sziget или труселя Iggy Попа» для того, аби ви вже напевно захотіли його прочитати:

• А когда приезжаешь домой с подорванным здоровьем, бессонницей, бардаком в делах, квартире и голове, понимаешь, что фестиваль не может иметь результата. Фестиваль начинается, продолжается и заканчивается. Тебе там очень хорошо, как в невероятном сне, но после окончания надо двигаться дальше и все. Просто на нервной системе твоей остается своеобразный психоделический шрам в хорошем смысле слова.
• Если сравнивать алкогольные напитки с печатными изданиями, то: Пиво – это субботняя газета на два дня, а водка – это нетолстая книга на две ночи.
• Томи снимал одну комнату, а во второй жили рабочие и владелец квартиры, старый алкоголик дядя Иштван. Он целыми днями лежал на кровати, курил сигареты «Simfonia” (да, есть такие сигареты, «Симфония”), смотрел телевизор, а вечером уходил бухать.
• В Венгрии вдоль полей, автотрасс и железной дороги растёт конопля… В один из таких вечеров я доехал из Будапешта до Ниредьхазы, и решил вдоль железной дороги вернуться с вокзала на несколько сот метров назад и сорвать двухметровый конопляный куст, росший возле путей.
• Как говорит мой друг Олекса – на х*я нам эти стрессы?

Читайте також: У східному напрямку: 5 українських книжок, які надихають на подорожі

• усім, хто хоч раз їздив на будь-який фестиваль;
• хто бував/не бував, але хоче на Sziget;
• меломанам, нонконформістам, пофігістам.

• тим, хто живе за правилами ЗОЖ (здорового способу життя) та пропагує їх;
• людям, не готовим сміятися;
• закомплексованим і скутим.