Читомо > Видане > Не сподівайтеся позбутися Умберто Еко

Видане

Не сподівайтеся позбутися Умберто Еко

23.06.2015 0 Автор:

Італійський письменник Умберто Еко, який стверджував, що попередній його роман «Празький цвинтар» остання написана ним художня книжка, в січні цього року випустив новий роман, який швидко переклали українською (швидше, ніж російською, чим особливо пишається видавець). Окрім того цього року журналістка Ірина Славінська переклала популярну книжку Еко «Не сподівайтеся позбутись книжок», діалог з французьким есеїстом і сценаристом Жаном-Клодом Кар’єром. Тож позбутись читання книг Еко принаймні 2015-го читачам ніяк не вдасться.

Не сподівайтеся позбутися книжок

Видавництво Старого Лева, 2015

unnamed

Ця книжка – інтелектуальний діалог між Умберто Еко та режисером, сценаристом Жаном-Клодом Кар’єром про книжки, пам’ять, речі, людську глупоту та багато інших аспектів, які хвилюють обох інтелектуалів. Цю розмову вперше видали в 2009 році, але вона не втратила актуальності та привабливості сьогодні й навряд втратить її в майбутньому, доки в світі існуватимуть книжки та пристрасні читачі. Перекладачці видання Ірині Славінській вдалося зберегти легкість мови діалогів, що охоплюють значну кількість культурних фактів, смішних життєвих історій та які спонукають читачів задуматись не лише про книжки та читання, а й про те, як формується культура, адже з цього діалогу випливає, що історія культури ніколи не існувала б без маніпуляторів, дурнів і пристрасних осіб.

«Не сподівайтеся позбутися книжок» передовсім призначена для тих, хто любить читання, в кого з’являється блиск в очах від самого вигляду хорошої бібліотеки вдома в знайомих, адже Еко і Кар’єр пристрасно говорять про книжку як річ і протягом кількох розділів згадують свої колекції інкунабул і рідкісних книжок, яким можна позаздрити (Умберто Еко є власником 1200 рідкісних видань, які письменник особливо любить, а його бібліотека нараховує 50 000 книжок). Це видання для тих, хто любить історії книжок: співрозмовники розповідають, в яких обставинах вони знаходять рідкісні видання, як книжки виживають завдяки крадіям і як люди, не залучені в книжкову культуру, викидають цінні та дорогі екземпляри. До того ж, це видання для тих, кого хвилює доля паперових книжок і хто боїться, що вони можуть одного дня вимерти, в чому великі книголюби Кар’єр й Еко сумніваються, але в чому не бачать жодної трагедії, адже форма книжки завжди змінюється і не буде дивним, якщо одного дня електронна книжка повністю замінить паперову, адже так само друковані видання колись витіснили рукописи, глиняні таблички тощо.

Семків: Еко читають на пляжі і обговорюють в університетах

3 розділи цієї книжки присвячені розмові про людську глупоту та про тих чудернацьких постатей, які долучились до створення історії. Література – це не тільки джерело мудрості, а книжки пишуть не лише мудреці, а й дурні та фанатики, тому література, яка висвітлює минуле, часто є витвором фанатичних та схиблених людей, що може дезорієнтувати наївних читачів. Еко згадує, що тематика його колекції старовинних книжок – це твори, яким не можна вірити, усе, що засвідчує фальшиві чи хибні погляди на стан світу. Це одна з улюблених тем письменника, що повсякчас стає матеріалом для його романів (наприклад, «Бавдоліно» цілком сплетений з хибних міфологічних уявлень людей про світ).

Оскільки співрозмовники багато читають і сприймають безліч різноманітної інформації, вони протягом кількох розділів розмірковують над особливостями пам’яті та фільтрацією знання на приватному рівні та на рівні культури. Людина не може й не мусить пам’ятати все. Нікому не треба знати імена всіх учасників битви при Ватерлоо, важливіше навчитись критично ставитись до інформації, відсіювати непотрібне й не сприймати на віру будь-які факти. Ті самі процеси відбуваються і з культурою. Еко говорить, що функція культури – не лише зберігати пам’ять, але й знищувати, звільняти місце. В Еко й Кар’єра немає певності, що в стародавніх спалених бібліотеках направду зберігалася важлива література, адже люди, звичні до того, що книжки можуть легко згоріти, поміщали важливі екземпляри в більш надійні місця. Тож ми можемо уявляти, що книжки, які згоріли в Олександрійській бібліотеці, – насправді література для розваги. Те, що культура могла дозволити собі відсіяти.

eco

 

Номер нуль

Фоліо, 2015

unnamed (1)У новому романі Еко «Номер нуль», який вийшов у видавництві «Фоліо» у перекладі Юлії Григоренко, не йдеться про типові для автора середньовіччя, таємничі ордени чи міфічний світ, до яких встигли призвичаїтись читачі Еко (у новому романі письменник не йде далі ХХ століття). Проте, так само, як і в інших своїх книжках, автор пише про авантюри, змову та розслідування (діяльність мафії, обставини смерті Муссоліні).

Роман розповідає про роботу над нульовим випуском газети «Завтра», яка насправді ані завтра, ані в подальшому майбутньому так і не буде видана. Видавець «Завтра» позиціонує її як зразок незалежної журналістики, якій апріорі не дадуть можливості функціонувати, зате спонсору газети це дозволить потрапити у вище політичне та фінансове середовище. На словах це красивий і благородний проект. Але коли робота над газетою починається, видавець окреслює коло читачів цього «незалежного видання» і виявляється, що це дуже обмежені немолоді люди, які нічого не читають, не так багато знають і чиє мислення та мовлення цілком формується пресою. Автори цієї газети замість аналітики и розслідувань пишуть плітки, подають неточні чи вигадані новини, а видання починає все більше нагадувати жовту пресу. До того ж автори «Завтра» (невдахи, які колись кинули навчання й працювали на непрестижних роботах) пишуть про події, які давно минули й роблять сумнівні сенсації з того, що вже давно стало історією.

В результаті маємо іронічний погляд на журналістику, читачів газет і загалом завтрашній день. Ці потенційно незалежні журналісти дуже залежать від свого спонсора і не можуть написати нічого викривального про ті сфери діяльності, в які він може бути залучений. Вони з захопленням вигадують брудні новини і рівень їхнього письма не дуже відрізняється від рівня бульварної преси. До того ж цей опис функціонування газети може викликати в українських читачів стійкі паралелі з російськими медіа. Тож новий роман орієнтовано як на тих читачів, які полюбляють стежити за розслідуванням і захоплено читають гостросюжетні книжки та газетні історії, так і на тих, хто прагне читати поміж рядків, фільтрувати інформацію та знаходити підтексти, як в літературі, так і в житті (розподіл аудиторії, що є досить типовим для Еко).

Разом з тим автор роману робить зі своїми читачами те саме, що змушує редактор газети робити своїх авторів. Ми залишаємось зануреними у світ речей, що минають або вже минули. В «Номері нуль» повно реалій 90-их рр. ХХ ст., що давно неактуальні для сучасності, як картотеки з інформацією або непопулярні прогнози для мобільних телефонів, які тільки починали входити в побут. Цей роман дивно читати, бо він описує речі двадцятирічної давнини, хоча автор і читач знають, як все це зміниться до 2015 року. І разом з тим змови й таємниці залишаються тими самими. Здається, Еко показує, що історія та люди не змінились від часу, зображуваного в «Імені троянди» до часу, зображеного в «Номері нуль». Це ті самі авантюристи, яких тягне до загадок та розслідувань, які не позбулись своїх ілюзій. І світ навколо них змінився технічно, але не суттєво.

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe