Читомо > Казкарка > Добірки > 5 знаменитих книжок Джулії Дональдсон перекладено українською

Видане

5 знаменитих книжок Джулії Дональдсон перекладено українською

16.02.2017 0 Автор:

Кожна книжка Джулії Дональдсон — ціла подія у світі дитячої літератури: дотепні історії з глибоким терапевтичним сенсом, довершена, вивірена до дрібниць віршова форма, англійський гумор зі схильністю до абсурду, а ще й до того чудові ілюстрації, які доповнюють, але не затьмарюють текст.

Усе це про видання, співавторкою яких є Дональсон (співавторкою, бо успіх книжок-картинок справедливо ділять письменник і художник). Яскраві книжки охоче перекладають, вірші Дональдсон зазвучали десятками мов, і деякі з них стали класикою вже не тільки англійської, а й, наприклад, німецької літератури (це про «Ґруффало»). Поки що рано говорити, яку популярність здобудуть ці тексти в Україні — це залежить від кількох чинників. Про один із них — якість перекладів на українську мову — пропоную поговорити.

У другій половині 2016 року в молодому видавництві «Читаріум» вийшло аж п’ять книжок Джулії Дональдсон у перекладі українською мовою. Це «Ґруффало» — мабуть, найвідоміший текст цієї авторки, «Ґруффалятко» — продовження першої книжки, «Де моя мама?» — історія про пошуки мавпеняткової мами, «Равлик і кит» — казка про відважного равлика, який обплив світ на спині кита і врятував свого великого друга від смерті, і «Печерний розмалюк» — історія про малюка, який мав чудову фантазію і хист прикрашати світ.

454

Читайте також: «Ґруффало»: перехитрити свій страх

«Ґруффало» — історія про хоробре мишенятко, яке хитрістю не далося в лапи звірів-хижаків, а потім зустріло в лісі вигаданого ним же монстра Ґруффало, та зуміло обдурити і його. Книжка з’явилася друком майже двадцять років тому, і одразу стала успішною, а її герої, передовсім харизматичний монстр, якого намалював Аксель Шеффлер, перетворилися на персонажів міфологічних (у сучасній культурі це означає — комерційно вигідних).

Через п’ять років Джулія Дональдсон написала сиквел історії: про те, як Ґруффалова дитина вирушила в ліс на пошуки тієї миші, яка так налякала колись її тата, а мишка, яка зрештою таки знайшлася, змогла обдурити Ґруффалятко.

Історію про Ґруффало можна легко прочитати як терапевтичну: вона про силу слабкого й малого, який може перемогти будь-якого монстра, навіть того, якого сам і вигадає, якщо матиме достатньо сміливості.

Натомість із Ґруффалятком усе складніше: дитина може асоціювати себе і з допитливою та сміливою донечкою монстра, і з мишеням (як у першій книжці), тож поразка будь-кого з них може розчарувати малого читача. Поразки, зрештою, зазнає Ґруффалятко, яке так і не отримує жодної нагороди за виняткову сміливість і допитливість (а це загальновизнані «позитивні» риси для дитини), натомість мусить вертатися в тісний світ послуху через якусь мишу, яка спромоглася його обдурити.

451

Здається, Джулія Дональдсон дбала про те, щоб іще раз написати ту саму історію, яку вона вже виклала в попередній книжці. Але вийшла історія навпаки: про те, що навіть якщо ти хоробрий і завзятий — сиди вдома, і ніяких монстрів! Чи не тому, що сиквели пишуться для дорослих?

Книжку про Ґруффалятко (як і книжку про Ґруффало) переклав поет Віктор Морозов. Текст у ній коротший і простіший, ніж у першій історії. Десь поділися симетричні фрази, чіткий ритмічний малюнок, загалом текст втратив «густину» (саме від неспроможності передати ці нюанси постраждав перший український переклад).

Цього разу текст Морозова значно ближчий до оригіналу, і разом із тим звучить природно й рівно (якщо не брати до уваги кількох слів, яких немає в лексиконі малюків, наприклад, «скрушно», «непроханий гість»).

Є у книжці кілька чудових знахідок: перш за все дуже виразна й колоритна назва мишеняти, яке в уяві Ґруффала перетворилося на монстра, — Мишара. Це справді яскравий образ. А ще Морозов додав другій книжці про Ґруффала симетричності щодо першої: звірі, яких зустрічає мале Ґруффалятко, годують його байками про ті самі страви, якими колись їх самих лякало мишеня. В оригіналі страви, якими нібито ласує Мишара, зовсім інші, але вигадка українського перекладача, думаю, тільки прикрасила текст.

Щодо втрат, то крім наскрізного слова «terrible» Морозов чомусь пропустив важливу мантру Ґруффалятка — «I’m not scared», яку повторено тричі і яка виразно характеризує рішучість і сміливість малюка. Крім того, в українському тексті немає виділення діалогів курсивом, який полегшує читання вголос.

450

Читайте також: Знамениті диковиська заговорять українською

Віктор Морозов переклав для «Читаріуму» ще одну книжку Джулії Дональдсон — «Де моя мама?» (художник — той самий Аксель Шеффлер). Це казка про те, як метелик допомагає мавпочці знайти в лісі маму і весь час натрапляє не на тих тварин. Історія легко прочитується як терапевтична для дво-п’ятирічних малюків, для яких страх загубити маму є одним із найсерйозніших.

Крім того, в ній перераховано кількох найвідоміших звірів, які живуть у джунглях, і описано їхні ознаки, тобто казка ця ще й інформативна.

Історію присмачено чудовим англійським гумором абсурдних ситуацій, який зможуть сприйняти навіть найменші діти.

Думаю, переклад цього тексту можна вважати доволі вдалим. Найголовніша його перевага в тому, що текст легко читати і легко сприймати на слух. Морозов придумав гарний український варіант назви книжки (в оригіналі — «Monkey Puzzle»), з якої одразу зрозуміло, про що історія.

Текст перекладу близький до оригіналу, та все ж неминуче втратив деякі — не ключові — деталі, зокрема в описах тварин. Відповідно, в пізнавальному плані українська історія дещо слабша за англійську. Є навіть момент, коли без малюнка сенс перекладного тексту важко збагнути (коли метелик пояснює, що його діти не схожі на нього самого).

Серед недоліків перекладу — кілька фраз, які не входять до кола дитячого слововжитку («бракує мені тями», «не треба з мене глузувати»), а ще використання слова «ненька», якого не почуєш у повсякденній мові, до того ж воно має неоднозначні конотації.

452

Серію книжок Джулії Дональдсон, у яких описано різних тварин, продовжує «Печерний розмалюк». Це казка про дитя печерних людей (на малюнках Емілі Ґраветт чомусь зображено немовля, хоча судячи зі змісту тексту, дитині має бути роки три-чотири), яке любило розмальовувати стіни хаток-печер і додавати зображеним тваринам невластиві їм риси (тут виникає нагода поговорити з дитиною про те, як насправді мають виглядати різні звірі). Крім того, печерний малюк боїться ведмедя й опановує всій страх за допомогою мистецтва.

Українською мовою історію виклав Володимир Чернишенко — перекладач і популяризатор доробку Кіплінга й кількох інших англійських письменників. Він придумав для казки яскраву назву — «Печерний розмалюк» (в оригіналі це просто «Cave Baby») і написав бадьорий експресивний текст, який гарно відповідає духові оригіналу.

Чернишенко сміливо й до місця використав сленгові слівця («гульня», «бридня», «купа справ»), передав привіт Чуковському («Ой барвисто, ой ігристо, ой трубисто все кругом…») і чудово охарактеризував батьків малюка: «Татусь весь час хоробрий, а в мами купа справ». За одну цю фразу я готова пробачити перекладачеві й постійні збіги приголосних у віршовому тексті, і кроля, на якого він чомусь перетворив дикого зайця, і невиразний початок історії. Чернишенко написав сміливий текст про сміливого малюка, який не боявся нестандартно творити.

453

«Равлик і кит» — поки що остання книжка Дональдсон, яку зараз можна прочитати українською. Вона вже не для малюків, а для молодших школярів, які зможуть читати її самостійно. Історія в книжці довша, вона і про мандри в далекі світи, і про сміливість бути не таким як усі, і про дружбу й порятунок.

Малюнки Акселя Шеффлера тут теж інакші, ніж у книжках про Ґруффало й мавпочку — менш детальні й більш просторі, уважніші до нюансів кольору. Мова письменниці складніша й вишуканіша, багата на алітерації — саме це одна з «фішок» тексту.

Відсутність алітерацій і стала найболючішою втратою для українського перекладу книжки, авторка якого — письменниця й дослідниця дитячої літератури Оксана Лущевська. Поема, майже пісня про красу світу і красу дружби, перетворилася на оповідь. Але, можливо, це єдина втрата перекладу, який змістово дуже близький до оригіналу і разом із тим не втрачає власного «вільного дихання».

Текст Лущевської гарний сам по собі, він не відсилає до тексту Дональдсон якимись змістовими «провисаннями» чи відсутністю важливих деталей.

Перекладачка в деяких місцях упевнено відходить від «букви» оригіналу, вміло зберігаючи суть.

Лексика українського тексту в міру складна, як і в оригіналі. Шкода лише, що для дітей, які щойно навчилися читати й будуть освоювати книжку самостійно, не зберегли красивого виділення окремим шрифтом деяких слів.

Суперпопулярні у світі книжки Джулії Дональдсон прийшли завойовувати серця українських дітей — будемо сподіватися, кампанія виявиться успішною, адже письменниці допомагають чудові професіонали-перекладачі.

napys1

  • дітям, які люблять цікаві історії й гарні ілюстрації;
  • батькам уголос — тим, які бояться, що книжка знову стане улюбленою, її доведеться перечитувати по три рази щодня і вона вам набридне: не набридне!

napys2

  • дітям, які добре знають англійську: читайте в оригіналі.
Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe