Читомо > Видане > «Джинсові» викрадачі, або навіщо тікати з СРСР

Видане

«Джинсові» викрадачі, або навіщо тікати з СРСР

16.02.2015 0 Автор:

Турашвілі Д. Покоління джинс. Втекти з СРСР : роман / Турашвілі Дато ; пер. з груз. Г. Арабулі. – Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2014. – 240 с. : іл.

Кожен кат
любить червоне вино,
нагріте до 36°.

(Василь Стус)

Розмову про цей роман хочеться почати зі статті у Вікіпедії та про совкову викривальщину. Вже більш як два десятки років тому імперія впала, але боротьба з її міфами триває. Тож, інколи до нас долинає повчальний, дидактично-настановчий холодний голос совєтського рупору. От, він як раз і лунає в російськомовній статті Вікі «Попытка угона самолета ТУ-134 в ноябре 1983 года», в якій йдеться про захоплення пасажирського літака грузинською молоддю, що закінчився штурмом з боку радянської влади, смертями мирного населення та стратою «терористів». У ній ви побачите повний набір, починаючи від картонного фактажу, закінчуючи посиланнями на екранізацію «Бандити».

А ще тут жодного людського обличчя – самі вороги соціалізму, золота молодь, пияки, наркомани. Справжнісінький шабаш, яким керує священик, що за легендою і є головним натхненником бандитів-викрадачів. Також сам матеріал прописаний максимально детально та переконливо, щоб у пересічного читача не закралось жодної підозри щодо можливої викривленості інформації. Але, якщо перейти на аналогічну статтю англомовної Вікіпедії – не побачимо негативно маркованих слів, розлогих описів та риторики осуду й зневаги. Наприклад, «золота молодь» насправді виявляється дітьми грузинської інтелігенції, а ярлик «бандити» – це лише наліпка, що прилипла до молодих людей з легкої руки Шеварднадзе.

«Радянські новини я зазвичай слухаю на «Голосі Америки», так простіше дізнатись правду», – цитата, взята з роману Турашвілі якнайкраще пасує цьому випадку.

Роман «Покоління джинс. Втекти з СРСР» – якраз про трагедію з викраденням літака 1983 року в Грузії – очима грузина. Йдеться про сімох молодих людей, що планують втекти літаком із Радянського Союзу в Туреччину, а згодом і в Америку. Зрештою цей план зазнає фіаско. В результаті «бандити» засуджуються, а радянські війська, як завше, виходять сухими з води, в героїзованому ореолі.

vtekty_z_sssr

Турашвілі на противагу міфу намагається витворити альтернативну версію цієї історії, в якій діють не імена з папірців, а живі люди. І цьому значно допомагають ілюстрації, адже у книжці – фотографії головних героїв. Автор почергово знайомить читача з кожним із них, розкриває їх характери та додає «живих» деталей. Цікаво, що й другорядні персонажі колоритні та самодостатні й не губляться в тіні головних героїв: донька ченця, що присвятила своє життя збереженню пам’яті про свого батька, гебешник, що потай читає Біблію, батьки, які до останнього вірять в те, що їх діти лишились живими. Всі ці лінії та ниточки зводяться воєдино, але попри такий хід, страждає сюжетна динаміка.

Сюжетна фрагментність задає композиції нелінійності, адже роман починається кінцем, розділи радше нагадують побите дзеркало, яке варто зібрати воєдино . До цього наприкінці виринає пасаж-легенда, який оповідає про криваві ігри Шеварднадзе. Себто навіть розвінчування міфів можливе також через міф, але вже із протилежною полярністю.

Відтак складається враження, що ця книга більше інтуїтивна, аніж фактологічна. Вона будується на відчуттях, передчуттях, символьних рефренах. Як-от, ключовий образ джинсів, що відчитується як атрибут свободи. І примітно, що кожен із героїв, навіть ченець, носить джинси в знак внутрішньої непокори та протесту.

«…бо на землі могили ти був вільним, і ця земля була єдиним місцем у радянській Грузії, де радянська влада не мала сили». З одного боку залізна рука СРСР дуже боляче затискає кожного і вириває з м’ясом того, хто чинить бодай-який супротив. Та з іншого боку, пригнічує мотивація героїв роману. Вона більше романтична, аніж практична. В перших розділах імперія зла виступає десь на маргінесах – ми апріорно знаємо, що СРСР ще щось абсолютно нехороше. Але коли з’являються, власне, представники цієї системи – ми не бачимо шаблонних негідників, лиходіїв тощо. Наприклад, міліціонери  зображені в достатньо прийнятних тонах і не викликають гострої антипатії. Тож, все не настільки критично як би могло бути, тож план втечі – щось рефлективне та абсурдне:

«– Сядемо на американській військовій баз в Туреччині (…) Як литовці, пам’ятаєш, минулого року так було – американці зустріли їх, неначе героїв».

Це вже згодом, наприкінці, залізна машина з кривавим написом СРСР на капоті безпосередньо входить у сюжет штурмом, процесом і стратою. І ось тоді стає зрозумілим, чому саме варто тікати з СРСР, ось тоді в дію входить антична трагедійність, християнська моральність та кафкіанська абсурдність. І саме так читач розуміє всю неможливість вільного життя в межах системи, яка за зручних обставин готова одним махом притиснути і свободу, і віру.

Книга репрезентує не лише боротьбу Радянського союзу проти свободи духу, а й проти релігії. Адже пси режиму зуміли витягнути з цієї історії максимум фактажу на свою користь, і висвітили священика як терориста №1, який і підбурив молодь до захоплення літака. Але вони не врахували, що завжди лишається дещо вище, лишається любов, надія і духовна міць. Автор дуже тонко розповідає про дружбу між героями, про кохання і легенду між простими людьми про те, що «бандити» вижили й переховуються від влади.

Ця книга, безперечно, є дуже важливою, але так сталось, що великого резонансу вона не викликала. Маючи статус бестселера у Грузії, «Покоління джинс. Втекти з СРСР» не надто сколихнула Україну. Можливо, відповідь криється в недостатньо активній промоції або в суто формальних речах. Адже книга не надто приваблює ані обкладинкою, ані перекладом. Ба більше, оформлення в стилі гостросюжетних російських детективів навпаки може відлякати або розчарувати, адже зміст аж ніяк не відповідає «упаковці». Також є питання щодо жанрового визначення цього твору. Адже «Покоління джинс. Втекти з СРСР» – за своїми обсягами та композицією дуже подібна до новелістичної повісті або ж до історичних замальовок, навіть кіношного сценарію.

Роман Дато Турашвілі «Покоління джинс. Втекти з СРСР» – це невеличкий, але все-таки імпульс, який зможе хоча б на йоту здвинути брилу неправди, що поросла міфами, легендами та припущеннями. Найголовніше, що автор відкидає одностороннє засудження злочину. Турашвілі вустами героїв говорить про відповідальність, яку несуть обидві сторони:

«Батьки і члени родин викрадачів літака, друзі і близькі ніколи не казали, що Гега та його друзі невинні, що не мали відповідати за те, що скоїли. (…)

Та разом з тим:

Розстріл тих, хто нікого не вбив, такий само злочини, як і викрадення літака, а може й гірше».

Архівні фото викрадачів:

napys1

  • кожному, хто потребує правди;
  • тим, хто не знає про справу викрадення літака в 1983 році;
  • тим, хто прагне позбутися радянських міфів;
  • любителям грузинського вина й гір;
  • якщо в радянський час ви носили джинси.

napys1

  • якщо ви очікуєте чогось детективного;
  • любителям епічності та розлогості;
  • якщо ви впевнені, що в Осетії і Абхазії була братовбивча війна;
  • якщо ви сумуєте за дешевою ковбасою.
Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe