Читомо > Фетиш > Книго-по-читання

Фетиш

Книго-по-читання

22.11.2009 0 Автор:

У книзі про Леонардо да Вінчі «Воскреслі боги» Дмитра Мережковського є цікавий сюжет: всякі запопадливі людці постійно крутяться довкола великого митця і винахідника Леонардо й радять йому видати свою книжку. Натомість самі лиш те роблять, що розбивають античні статуї, бо вважають їх язичницькими предметами культу. Ось так приблизно виглядають всі ті форми, які можуть існувати в благоговінні перед книгою: з одного боку, книги прагнуть шанувати, з іншого, – знищувати.

Офіційно й ні любителі книжок створили багато церемоніалів. Подекуди це вшанування піднесене й натхненне, у решті випадків – узвичаєне. Тому феномен особливого вшанування книги має принаймні кілька підходів: коли до книги ставляться не просто як до прошитого стосика паперу, коли книгу спрадві створюють і коли нею насолоджуються як предметом духовного  наповнення.


Церемоніали створення

Створення книги – тривалий процес. Рукописні книги – величезна праця багатьох майстрів, і хоч на зміну перу з чорнилом прийшов друк, цей процес не став менш трудомістким і клопітким. Варто лише уявити, наскільки уважно й бережливо підходили до рукописної книги її творці, як одразу стає зрозумілим священний зміст цього дійства. Навіть виготовлення чорнила і предметів писання збуджує в уяві картини чаклувань.

У давнину навіть опанування письменністю набувало незвичайного значення. Чого варті єгипетські стели, розписані ієрогліфами. Листи давніх народів також мали священний зміст, адже вони складалися з цікавої символіки. До прикладу:

Пр. 1: «Вогненне письмо» батаків.

nnn99

Пр. 2: Предметне письмо народів йоруба.

nnn9

Пр. 3: Перуанське кіпу (вузликове письмо).

nnn8

Пр. 4: Австралійська паличка гінця.

nnn7

Пр. 5: Прохання індіанських племен конгресу США.

nnn6

Ці предмети комунікації відображають складну систему давнього людського мислення. Вони показують таку собі художню комунікацію примітивних племен. Інакше кажучи, щоб створити такі послання, люди мали збудити в своїй уяві незвичні образи, пов’язані з їхньою причетністю до того чи того тотему.

До речі, перші китайські книги були дуже громіздкими, оскільки складалися з довгих бамбукових пластинок. Їх транспортували на великих возах, що також мало церемоніальний характер: транспортувати метрові зв’язки пластинок у чіткому порядку, щоб не переплутати послідовності було не просто.

Церемоніали в бібліотеках

Ознакою гідного ставлення до книг є створення бібліотек. Тут теж не обходилося без церемоній. Бібліотеки давніх єгиптян були призначені тільки для царів і жерців. А в Давньому Римі книги читали навіть у лазнях – там були спеціальні кімнати, де книги не псувалися підо впливом води і пари.

Для деяких багатіїв бібліотека ставала ідеєю фікс. Американський магнат сталеливарної промисловості Ендрю Карнегі під кінець життя витратив близько двох третин своїх великих статків на розвиток публічних бібліотек. Він заснував 3000 книгозбірень в англомовних країнах (з них 1800 у США), вірячи в прогресивне майбутнє англійських народів і поширення їхнього виняткового знання саме через бібліотеки. Це відбувалося на початку ХХ століття.

У царській Росії та на початках Радянського Союзу існували славнозвісні хати-читальні, у яких відбувалися читання вголос, бесіди, лекції, доповіді, політичні інформації, виступи художньої самодіяльності. Ці установи сприяли ліквідації неписьменності селян та поширенню серед них сільськогосподарських знань та загальної освіти. Тепер просвітницька робота бібліотек найчастіше обмежується видачею книжок.

Цікаво, що наприкінці 80 – на початку 90-х років ХІХ століття бібліотечні установи на селі активно допомагали організовувати так звані читання «при чарівному ліхтарі з туманними образками».

Це були такі собі лекції, що супроводжувалися ілюстраціями за допомогою спеціального лампового проектора, в який вставляли малюнки на склі або папері для демонстрування їх на стіні чи спеціально обладнаній білій завісі. Можливо, тому, читання для селян набувало містично-загадкового характеру.

Про  те,  як  відбувалися  перші  читання  з  ліхтарем  у  Красносіллі, маємо витяг зі звіту завідувача Красносільської школи Антона Олександровича Усачова від 12 грудня 1889 року. Ось як він про це розповідає:


«13 февраля 1889 года получен был мною волшебный фонарь с картинками и двумя чтениями, а 14 – 18 числа были устроены чтения. Первые чтения были специально для детей 14 февраля на котором присутствовали ученики земской и церковно-приходской школ, а также неучащиеся дети, всего 150 человек. Оно детям очень понравилось и от них нельзя было отбиться во время следующих чтений. Остальные чтения были для взрослых. Слушателями были пожилые и молодые люди … На каждом чтении присутствовало до 200 человек, но больше, чем могло слушать чтения уходило домой, потому что войти ещё хоть одному человеку не было никакой возможности. Давка и духота каждый раз была невыносимая; от громадного скопления углекислоты лампа в фонаре тухла, потому приходилось продолжать чтения при открытых дверях.

Фонарь был получен с двумя чтениями «Начало Руси» и «Владимир Святой», «Нашествие татар» и «Михаил Тверской». Народу очень понравились как чтения, так и картинки. Мало того: не одна сотня крестьян-слушателей теперь может рассказать, кто были наши предки, о религии славян, откуда взялась религия, при ком и где крестили славян и прочее.

Из второй книги «Татарская неволя» они могут сказать в общих чертах какое несчастье тяготило Русь более 200 лет. Многие говорили, что нужно сложиться и возвратить земству деньги, а фонарь оставить за собой. 29 февраля фонарь был отправлен в Иванковци, но и после того толпа валила к школе, думая увидеть и услышать то, о чем так много и хорошо говорят в селе.

Прочтя первую книжку, я спрашивал слушателей, не утомительно-ли для них, на что мне отвечали, что такое чтение готовы слушать хоть всю ночь. Получив такой ответ, после пятиминутного отдыха, я продолжил чтение. Слушатели мои даже высказывались, что если-бы устраивать чтения и без фонаря, то они всегда с великою охотою приходили бы слушать. Из наблюдений своих вывод могу сделать такой: результаты чтений получились самые удовлетворительные, даже хорошие; чтения и картинки народу нравятся.

Второй раз фонарь пробыл во ввереном мне училище  с 27 ноября по 6 декабря. В этот промежуток времени было устроено пять чтений. Первое – для детей учащихся и неучащихся, всех их было до 200 человек. Остальные чтения были для взрослых, которых во все вечера насчитывалось по 560 человек. Картинки были по Священной истории Ветхого и Нового Завета, но при них не было чтений (это громадное неудобство); поэтому законоучитель земской школы и законоучитель церковно-приходской школы, как более компетентны по Закону Божию, по общему нашему согласию, взяли на себя обязаность и труд объяснить картинки.

Каждое чтение начиналось с портрета его императорского величества государя императора, причем хор учеников пел русский народный гимн, а оканчивалось общим пением всеми присутствующими молитвы за царя «Отечество спаси, Господи, люди твоя» Слушатели довольные и с благодарностями начальству, заботящимуся о них, расходились по домам».

У бібліотеках також були кінопокази. Так багато селян вперше в житті відчули магію кінематографа.

Згодом радянська влада використовувала хати-читальні як осередки ідеологічної освіти, проте багато населення по всій країні назавжди запам’ятали свято кінематографа або читання при «чарівному ліхтарі».

«Гори, гори ясно!»

Проте не все так  гарно було в історії книги і не буде новиною те, що книги палили. У ХV столітті це називалося «багаттями марнославства»: під вогонь ішло все – і музичні інструменти, і живописні полотна, і красиві костюми, ну, й книжки, звісно. Те, що книжка перетворилася із предмета обожнювання на предмет ненависті, – свідчення високої освіченості провідників доби. І знову спадає на думку ситуація з Леонардо: одні створюють, інші руйнують.

Отже, 233,8° C (451° F) – і вперед: про Середньовіччя, навіть і говорити соромно; німецькі нацисти палили Фройда, Гайнріха Манна, Маркса; китайські комуністи спочатку спалили книжкові збори монастирів Тибету, а потім ввійшли в смак і спалили свої бібліотеки – на знак знаменної ходи «культурної революції»; 1992 року, під час громадянської війни в Югославії, сербські вояки підпалили боснійську бібліотеку в Сараєві, а потім убили вогнеборців, що спробували гасити полум’я; афганські таліби спалили 50 000 найменувань книг.

Навіть у США, де бібліотеки все ж шанують як опору демократії, зафіксували масу громадських організацій, що виступають за вилучення з бібліотек тієї чи тієї книжки – наприклад, «Гаррі Поттера». Книжки палили і палять: кому це треба (політичні й антикультурні акції), той красиво їх спалює, наприклад у великих унітазах на великих міських площах; кому палити книжки нецікаво, той просто здає їх на макулатуру.

nn

nnn4

Щодо України, то можна згадати, як Михайль Семенко палив «Кобзар», але така явна демонстративність виглядає більше смішно й страшно, ніж красиво й переконливо. По свіжих слідах, цього року невідомі в Києві підпалили два «Книжкових супермаркети», перед цим вони надсилали погрози, щоб керівництво забрало з крамниць видання Бузини й російськомовну літературу.

Натрапив на один цікавий сайт баптистської церкви, де є справжня інструкція зі спалення поганих, неугодних  книг:

nnn2

Обітниці на книгах

Отже, книги любили, і книги знищували. Зрештою, на них ще й присягались. На Біблії присягалася  Анна Ярославівна, коли ставала королевою Франції у часи Середньовіччя. На Пересопницькому Євангелії присягають Президенти України. Новообрані лідери західних країн, зокрема США, складають обітницю на власній родинній Біблії. Традиція вітчизняних державних очільників йде від 1991 року, коли присягати мав перший президент Леонід Кравчук.

Тоді особливо культурні народні депутати Дмитро Павличко і Роман Лубківський привезли з фондів Центральної наукової бібліотеки Академії наук до Верховної Ради унікальне Пересопницьке Євангеліє (!) для присяги Президента на вірність народові. Пересопницьке Євангеліє – знаменита пам’ятка середини ХVI століття, унікальна мовою написання й неперевершеною матеріальною культурою. Певно, не треба піддавати таку книгу перевезенням, адже це може зашкодити історичній пам’ятці.

nnn3

(це не політична реклама)

Тішить те, що створена культура книги як наука, культура її читання. Це теж стосується неординарного ставлення до неї, що і є стрижневим поняттям в усіх наших сюжетах.

Для бібліофіла, думаю, найперший церемоніал пов’язаний із придбанням самої книги. Якщо ж вона ще й рідкісна, якщо він її ще й довго шукав, – то це свято. Книга створена для того, щоб її читати, і найкращим церемоніалом, думаю, буде повага до неї та уважне читання. Хоча цікаве, думаю, відчуття – давати обітницю, кладучи руку на Священну Книгу.

Олексій Гавриленко

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Warning: Missing argument 3 for WPS\WPS_Hide_Login\Plugin::login_url() in /sata2/home/users/chytomo/www/archive.chytomo.com/wp-content/plugins/wps-hide-login/classes/plugin.php on line 657

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

*

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe