uncategorized

Нещодавно Чернівці відвідав знаний чеський поет, перекладач і публіцист Петр Борковець. Протягом двох тижнів він перебував у Міжнародній резиденції для поетів і перекладачів поезії MERIDIAN CZERNOWITZ. Під час свого візиту до України, письменник мав декілька зустрічей із поціновувачами поезії та журналістами.

Петр Борковець – автор декількох поетичних книг і численних перекладів із російської класики ХХ століття – Володимира Набокова,  Йосипа Бродського, Володимира Ходасевича та ін. Вірші Петра були перекладені багатьма європейськими мовами, зокрема й українською (Іриною Забіякою – авт.). З 1992 року автор працює редактором рев’ю про літературу і культуру Souvislosti/Взаємозв’язки. Також він був редактором щоденної газети MF Dnes, видавництва Lidov? noviny і Liter?rn?ch novin.

Участь у подібних поетично-перекладних стипендіях для Петра не є дивиною. За словами автора, він уже бував на схожих резиденціях у Франції та Берліні. «Я завжди брав участь у стипендіях, які стосувалися саме перекладних проектів. Адже перекладати можна у будь-якому місті й для цього не потрібно адаптуватися. У мене велика родина. Коли я їду кудись і певний час живу сам, то можу багато працювати. Наприклад, протягом двох місяців я перебував на резиденції в Австрії у місті Кремс. Наступні п’ять років жив із цієї роботи. Три роки тому я перестав займатися перекладацькою діяльністю», – зізнається Петр.

До Чернівців автор приїжджав, аби продовжити написання своєї нової прозової книги. Вона розповідає про маленьке містечко в Італії під назвою Лідо ді Данте, розташоване 7 км від Аравени в північній Адрії.

Читайте також: Українські арт-резиденції для письменників, перекладачів і драматургів

«Це місце я знаю дуже добре, оскільки моя дружина з Італії, – розповідає Петр. – Лідо ді Данте – туристичне місто. І що важливо для кожного чеха – там є море. У цьому місті також розташований великий ліс, в якому Данте почав писати свою «Божественну комедію». Окрім того, в Лідо ді Данте існує найстаріший в світі пляж для нудистів. Чимало людей із півдня Італії приїжджають сюди. Водночас містечко славиться своєю злочинністю, наркоманією і нетолерантним ставленням до  гомосексуалістів. Це таке ж підпілля, як у Достоєвського у його «Записках из подполья». Також тут чудесна природа. Усі ці фактори створюють особливу атмосферу. От, про це я і почав писати. Історія починається як репортаж, а потім змінюється на прозу».

Жанр художньої репортажистики або «нового журналізму», вибраний Петром для нової книги невипадково. «У своєму романі я регулярно змінюю особу, від імені якої ведеться оповідь, – запевняє автор. – Я не прозаїк, але дуже люблю спостерігати і детально описувати те, що відбувається. Це така собі маска журналіста, який все записує. Але згодом планую її змінити на іншу. Щороку я їжджу відпочивати в Лідо ді Данте. Нещодавно познайомився там із 16-річним злочинцем із Марокко. Він розповів мені багато історій про своє життя. Підозрюю, що юнак багато вигадав. Але його історії мене дуже надихнули».

Читайте також: Безкоштовні арт-резиденції для письменників: актуальні пропозиції

Як зауважує Петр, «новий журналізм» у чеській літературі не настільки популярний, як у сусідній Польщі. Ось чому для багатьох його співвітчизників справжнім відкриттям стала книга польського журналіста Маріуша Щиґела «Ґоттленд» про Чехію. «Можливо, навіть не так важливо, що він написав, а як він це зробив, – підсумовує Петр. – Для нашого читача такий жанр теж був новим».

У Чехії белетризовані репортажі про Росію і Чечню робить журналістка Петра Прохаськова. «Вона працювала у цих країнах під час конфлікту, – додає автор. – Зараз пише матеріали і з України. Але, здебільшого, в чеських газетах нема місця для подібних жанрів. За винятком хіба тижневика Respekt».

На завершення свого перебування у резиденції MERIDIAN CZERNOWITZ автор провів творчий вечір-дискусію, яка стосувалася сучасної чеської літератури. Під час цього заходу він прочитав близько двадцяти власних віршів. Ось деякі з них:

Сови

Гримають у колі, дуріють,

чому вони це роблять?

Моя любов (ти хочеш це перевірити?)

тремтить у човні, що я відштовхнув.

Бабок не порівняти з совами,

та я йду з ними довго, до сутінків,

знаю цю рівнину слюди, тріск,

але те, що прийде потім –

я не знаю, як взяти тебе в рот,

щоб бути ближче, ніж ці м’які птахи.

Кістка в лісі

Світло-зелена кістка в лісі,

у моху, самотня,

недалеко малої галявини.

На споді суха і гл?дка,

як крейдяний папір.

Десь тут міг бути і череп,

навіть з рогами, та ніде немає.

Скелети тварин, розтягнені лісом,

складіться.

Риба

Здається, ми починаємо смердіти.

Наші доньки ще маленькі,

але вже скоро вони говоритимуть про це з коханцями.

Один мій студент

порівняв на семінарі попатрану рибу із вустами своєї бабусі,

порізане мертве біле м’ясо

він описував як її обійми.

«Я дуже її люблю, але це так і є», – сказав він

перед усіма.

 (переклад Ірини Забіяки, Олега Коцарева)

Світлини Володимира Гуцула