Номер стенду: В3.22
Сайко О. Птахи завжди повертаються : повість / Оксана Сайко. – Київ : ВЦ «Академія», 2017. – 128 с. ISBN 978-966-580-512-0
В останньому класі школи її життя розкололося на «до» і «після». Щоб збагнути себе, Олена мусить усе згадати. А правда схована в подіях, яких не пам’ятає.
Їй не просто витримати нові обставини. Пережити втрати. Зрозуміти, де справжній дім. Перетерпіти жорстокість людей. І все-таки вихід знаходить. Бо вона – сильна.
Ціна: 60 грн
– Доброго дня, – привіталася, – а ви мене не впізнаєте?
Він неуважно кивнув мені головою, вітаючись, і знизав плечем.
– Я ваша сусідка. Мене звати Олена.
– Так, авжеж, – пробурмотів він.
– Мабуть, вам зараз самотньо?
– Чого б то?
– У вас дуже засмучений вигляд.
– Що ж, нема на те жодної ради. Іноді люди приречені на самотність. Вона чигає скрізь. Від неї неможливо сховатися, але завжди хочеться. Тоді люди вигадують собі різні заняття. Так, як я. Ти ж знаєш.
– Що?
– Що я випікаю тістечка.
– Так, здогадалася. Завжди чую запах шоколаду з вашого помешкання.
– Я їх печу, хоча зовсім не ласун. Мені подобається лише запах. Запах спечених тістечок. Потім я годую ними птахів. Оце й усе.
Найкращий лайк — це 30 гривень))
Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.
Спасибі.
|
“Проковтнула” книгу Оксани Сайко “Птахи завжди повертаються” за пару годин… давно так легко не читалося, зважаючи на те, що історія зовсім непроста. Книга рекомендована для віку 16+, але через драматизм і психологізм вона буде цікава і “більш дорослим”. Хоча я вже не підліток, читала з величезною цікавістю, співпереживала і сама поринала у роздуми. Є багато цікавих, здавалося б простих, але глибоких думок.
Змусив мене купити книгу опис, яким поділюся:
“Одного дня Олена несподівано прокинулася в палаті із заґратованими вікнами. Опинилася у світі, де межа між справжнім і вигаданим тремка й непевна. То був світ божевільні.
Тут зустріла Магдалену, яка береже цноту для голлівудської зірки Кіану Рівза. Заглибленого в обчислення математика. Співчутливого кухаря Тиню. Пані Михайлину, яка всіх повчає. Посланницю з іншої планети Ольгу. Усі вони – безпосередні й щирі.
По той бік лікарняної брами – холодний світ “розумних”. Відчужена від неї мама. Пропахлий алкоголем вітчим, який ніколи не стане татом. Сварки вдома. Байдужі однокласники. І вона – тиха, непомітна, замкнута.
Там, утікаючи від гнітючої самотності, мріяла й вигадувала неймовірні історії. Її вабив загадковий продавець солодощів, який годував тістечками птахів. Дуже дивно мовчав. І дивно розмовляв.
Поволі фрагментами до неї повертається пам’ять. Нарешті лікарняна брама й високий мур, з-за якого визирали верхівки ясенів, залишаються за спиною. Та у світі “розумних” ніхто її не чекає…”
Історія про 17-річну дівчину, яка після смерті мами потрапляє на деякий час у божевільню. Про самосприйняття і бачення іншими тебе, про непорозуміння в сім’ї і розуміння себе, про те, що у кожного своє бачення “нормальності”. І про те, що:
– Самотність не завжди є чимось прикрим. Іноді вона допомагає зрозуміти себе й робити якісь добрі та корисні речі.
– Приміром, годувати тістечками птахів?
– Так, годувати тістечками птахів. Адже цього більше ніхто не робить.
І ще одна цитата: “І чому воно так є? Я часто думаю про те, чи можливо, щоб зло зникло цілком? Це так боляче… Так боляче стикатися з ним і розуміти, що ти нічого не можеш вдіяти, щоб його здолати, бо твоїх зусиль замало… Бо ти є малим і слабким, мов блощиця… Хоча іноді вистачає робити просто якісь приємності, якісь маленькі добрі вчинки… Якби всі того прагнули й так чинили, яка ж гармонія запанувала б у світі!”