Цитатник

14 листопада виповнюється 107 років з дня народження видатної шведської дитячої письменниці Астрід Ліндґрен. До цієї дати публікуємо промову авторки, виголошену 1958 року на врученні медалі ім. Г.Х.Андерсена.

Тому дітям потрібні книжки

Слово, виголошене на отриманні медалі  імені Ганса Християна Андерсена у Флоренції 1958 року

Мені просто не йметься віри, що стою я тут саме завдяки волоцюгам свого дитинства. Тим волоцюгам, які вечорами добивалися в наші двері й питали: “Чи можна переночувати у хліву?” Ми, діти, завмирали в кухні й дивилися на них, витріщивши очі. Для нас великою подією було бачити тих волоцюг. Нам, сільській дітлашні, важко давалося втямки, що є люди, які не трималися місця, а волочились по світу. Усе те захоплювало силою-силенною пригод. Чимало тих  волоцюг були чемні, балакучі й добродушні – достоту, як Оскар у моїй книжці; вони багато чого розповідали, і я страшенно їх любила.

Коли я вертаюсь подумки в минуле, мені здається, що від мого дитинства і спілкування з волоцюгами минуло, певно, років сто, цебто з тих пір світ геть змінився. Мені випало народитися саме наприкінці тієї доби, яку я назвала б добою коней. Якби я народилася всього десятьма роками пізніше, то ніколи не написала б цієї книжки, бо тоді я нічогісінько не знала б про ті доісторичні часи, коли водилися волоцюги й коли дорогами снували підводи, запряжені кіньми, а не автомобілі.  Думаю, що доба коней була гарною порою для дитинства. У кожнім разі я мала щасливе дитинство, а як написала “Расмуса-волоцюгу”, то мені здалося, ніби до мене знов повернувся втрачений рай. Я не запевняю, що той світ був раєм для волоцюги Оскара чи для сироти Расмуса, я лише кажу, що він був раєм для мене, й мені приємно було туди повернутися, пишучи свою книжку, приємно було знов  відчути  себе дитиною в раю.

Мабуть, так і повинно бути з тими, хто пише для дітей. Треба самому стати дитиною. Не можна свідомо сидіти й вигадувати, як то було. Треба цілком зануритись у власне дитинство й усією своєю душею  пригадати,  який тоді був світ, як він пахнув і як сприймався, і над чим ти сміявся і від чого плакав, бувши дитиною.

Буває, що мене питають: “Чи думаєш ти, коли пишеш, постійно про тих дітей, які читатимуть твою книжку?” Ні, не думаю. Я аніскілечки про них не думаю. Я пишу для єдиної дитини – часом, шестирічної, часом, восьмирічної, а, часом, може й, одинадцятирічної. Проте це все-таки завжди одна й та сама дитина… та, що жила колись на шведському хуторі в добу коней. Отож-бо – я пишу виключно для того, щоб розважити ту дитину, якою я колись сама була.

А ще, буває, мене питають: “Чи не могла б ти написати книжку для дорослих?” Так, наче вони переконані, що коли я написала доста дитячих книжок, то мені пора було б узятися за щось вартніше. Ні, я не хочу писати для дорослих. Я волію писати для того кола читачів, які вміють творити дива. Діти творять дива, коли читають. Вони беруть наші благенькі, нікчемні думки й слова й обертають їх на осяйне життя, якого в них самих далебі немає. Усе те таємниче, що вмістилося між палітурками книжки, письменник творить не сам. Йому допомагає читач. Але дорослий письменник не має жодного такого відданого малого помічника, як маємо ми. Його коло читачів не творить ніякого дива. Тільки дитині властива та фантазія, що здатна звести казковий палац, хоч ми й підсовуємо їй на будову всього-на-всього дещицю сіреньких камінців.

Книгам потрібна дитяча фантазія, це правда. Та ще більша правда в тім, що дитячій фантазії потрібні книги, завдяки яким можна жити й рости. Книжку годі чимось замінити, вона – благородна підвалина для фантазії. Сучасні діти ходять в кіно, слухають радіо, дивляться телевізор, читають комікси – все то, мабуть, може бути цікаве, та воно не надто розвиває уяву. Лише зі своєю книжкою дитина десь у таємничій кімнаті своєї душі витворює власні картини, що перевершують все інше. Такі картини людині вкрай необхідні. Того дня, коли дитина перестане фантазувати, людство зубожіє. Усе значне, що діється у світі, спершу постає в людській уяві, й майбутнє завтрашнього світу великою мірою залежить від обсягу фантазії тих, хто ось-ось навчиться читати. Тому дітям потрібні книжки.

                                        Переклала зі шведської Галина Кирпа