uncategorized

Міленко Єрґович. Срда співає в сутінках, на Трійцю. – К.: Темпора, 2014. – 600 с.

Чужинець живе в нас: він прихований лик нашої ідентичності, простір, що руйнує нашу домівку, час, що занапащає взаєморозуміння і симпатію.

Юлія Кристева 

Коли внаслідок війни баланс між різними культурами та історіями однієї країни руйнується, національні відмінності стають проблемою й спричинюють до відчуження багатьох людей. Саме це пережили вихідці з колишньої Югославії, а разом з ними – Міленко Єрґович, добре відомий в Європі хорватський та боснійський письменник, який, за власними словами, став чужинцем після розпаду Югославії. Про цей досвід автор багато писав у своїх творах, зокрема в романі «Срда співає в сутінках, на Трійцю», який у 2012 році здобув престижну польську відзнаку «Анґелус» за найкращий перекладний прозовий твір. В Україні книжка з’явилась у 2014 році в перекладі Катерини Калитко й була представлена на Форумі видавців у Львові (на якому Єрґович був серед числа спеціальних гостей).

Окрім цього роману письменника, українською перекладені «Історії про людей і тварин» (Темпора) та «Рута Танненбаум» (Фоліо).

В романі «Срда співає в сутінках, на Трійцю» оповідається про вбивство неповнолітньої східноєвропейської дівчинки, Срди Капшурової та слідство, яке триває навколо цієї справи. Події відбуваються на тлі Югославської війни 1990-их. Роман містить п’ять частин, кожна з яких присвячена історії одного з чоловіків, пов’язаних зі Срдою (сторож у морзі, слідчий, підозрюваний та члени Товариства міжнародної солідарності, яке опікується справами іммігрантів). Але роман Міленка Єрґовича – не детектив, а історія про те, як національний, родинний та культурний спадок стають прокляттям, як дорослі чоловіки повільно перетворюються на чужинців у межах колись своєї країни. Наприклад, герой першої частини, Лазар, сторож в морзі, де лежить тіло Срди, – син ворога народу, сталініста. Постать батька болюче вплину на життя Лазара: «Лазар відчув потребу покаятись в усіх батькових гріхах. Якщо старий був за Сталіна, син мав бути втричі більше за Тіта, ніж будь-хто інший. Якщо його друзі, курсанти, зібрані з усіх кінців Боснії та з усіх закутків Югославії, били ворога з усієї своєї сили, він, Лазар, син ворога народу, кримінальника з Голого Острова, мусив ударити втричі сильніше за них».

В якийсь момент Лазара почали переслідувати страхи, пов’язані з його національністю. Він зголив вуса, щоб не виглядати, як серб, сварив всіх хорватів «усташами» (тобто «фашистами»), вороже ставився до людей, бо його звільнили з поліції через те, що ніби там «забагато сербів». Він навіть хотів виїхати до Швеції з родиною, змінити все своє оточення, щоб позбутись нарешті реальних та уявних небезпек, серед яких вічним кошмаром Лазара була думка про те, що його дочок можуть зґвалтувати та вбити «усташі».

Лазар, як й інші чоловіки в романі постає чужинцем, який відчуває ворожість світу до себе і сам стає ворогом світові й собі. Відчуття відчуження з’їдає героїв роману зсередини, перетворює їхні життя на низку випробувань. Вони намагаються не належати жодній території та жодному почуттю. Вони відмовляються від своїх історій та імен. Зокрема героя четвертої частини роману, Свєтлана, в дитинстві звали Люциферо, але він змінює своє ім’я, бо розуміє, що «бути Люцифером – усе одно що бути Лєніним чи Сербом», це означає нести за собою помилки своїх батьків. Але змінити ім’я не означає позбутись родинних рис, національної приналежності і, зрештою, долі, про що говорить бабця персонажа з другої історії, слідчого Ловро, названого на честь святого Лаврентія, мученика, якого спалили за його віру. «Жоден Ловро не втече від долі того найпершого Лаврентія», – говорила вона, чим підкреслювала роль всього того, що людина отримує у спадок (від національної ідентичності до родинних таємниць).

Заклопотаний математичними розрахунками, які дозволяли б точно сказати, які номери випадуть у лотерею боснієць Іле не помічає прихід війни. Причина цього божевільного захоплення – страх повторити долю батька та померти його смертю. У своїй безперервній втечі, маскуванні та спробі нічим не виказати себе герої роману перетворюється на чужинців самим собі. Навіть Тома, попри успіх, якого він досяг, намагається залишатись непомітним для свого оточення, але сам помічає та ретельно каталогізує геть усе.

У цьому аспекті досвід героїв Міленка Єрґовича (як і досвід Югославії загалом) є важливим для українських читачів, адже це досвід людей, які внаслідок війни опинились в іншому місті і які не мають певності в тому, до якої країни вони приналежні, як їм можна себе називати і якими можна бути. У передмові до роману Єргович зазначає: те, що трапилося зі Срдою могло трапитись в будь-якій іншій країні. До певної міри ця історія відбувається зараз в реальному часі з нами в Україні. Роман тяжіє до міфологізації історії Югославії, чому сприяють біблійні імена персонажів та ті одвічні мотиви, до яких вони відсилають нас. В цьому аспекті роман можна порівняти з “Месопотамією” Жадана, яка міфологізує український простір, засвідчує інтегрованість історії культури в кожного з мешканців цієї території.

Світлина jutarnji.hr

Попри те, що сама Срда майже не з’являється в романі, її образ глибоко проникає в історію кожного з героїв і стає центральним в книжці, як і те перехрестя в Загребі, на якому вона співає й танцює. Згідно з тими даними, які є в книжці, вона – східноєвропейська неповнолітня дівчинка (українка? росіянка? румунка?), інформації про яку не може надати жодна з європейських країн. Точно про неї можна сказати лише те, що Срда була символом Загреба для його мешканців і втілювала в собі невловиму сутність міста. Де в чому Срда нагадує циганку Есмеральду, жебрачку на роздоріжжі, яка спокусливо танцює й змушує дивитись на себе, змушує пам’ятати себе як за життя, так і після смерті. Вона – єдине, до чого тягне п’ятьох героїв роману.

Наприкінці книжки слідчому вдається наблизитись до розкриття вбивства, проте це наближення нічого не вирішує та не змінює. Та чи дійсно нам треба знати, хто вбив Срду Капурову, цю дівчинку-символ, дівчинку-метафору, але разом з тим живу і справжню дівчинку, яка втілює в собі образ Югославії та всіх тих, хто разом зі зникненням цієї країни перетворився на чужинців і не може мати спокою ані за життя, ані після смерті?

• разом з картами Загреба та матеріалами з історії Югославії;
• тим, хто шукає родинні таємниці;
• тим, хто боїться чужинця в собі;
• тим, хто пережив окупацію своїх рідних міст.

• тим, хто не розібрався зі своєю національною ідентичністю;
• тим, хто не любить великі книжки;
• хто вважає зайвим для себе розбиратись в деталях взаємин між сербами й хорватами;
• тим, для кого історія – це лише набір фактів і дат.