uncategorized

Артем Чапай. Тато в декреті. – Харків: Віват, 2016. – 160 с.

Ще декілька років тому побачити на вулиці тата з дитячим візком (самого, без дружини під боком) було явищем нечастим. Зараз такий тато-візковий тандем уже нікого не дивує. Але вивезти немовля на годинну прогулянку – це одне, а от свідомо погодитися на відпустку з догляду за дитиною, та ще й не одною – це неабиякий виклик собі, а ще більше – охопленому стереотипами суспільству. Нова книжка Артема Чапая свідчить: тати в декреті не лише існують, а й пишуть книжки.

Одним із таких татів у декреті є сам Артем Чапай (справжнє ім’я якого Антон Водяний), доволі відомий автор у літературних колах після романів «Червона зона», «Пона?хали», а також спільного з Катею Сергацковою проекту репортажів із Донбасу «Війна на три букви». І власне, останні дві книжки він писав у декретній відпустці.

Книжка Артема Чапая «Тато в декреті» – це легка, динамічна й навіть гумористична розповідь про те, як змінюється життя та світосприйняття тата, який залишається вдома з двома малюками. Автор добровільно й свідомо погодився на цю роль, про що неодноразово згадує у цій книжці – як про вибір, суті якого він тоді навіть не уявляв.

Поки мама працює, молодий тато доглядає за двома синами, між якими два роки різниці. Хоча сказати, що тато не працює, а лише змінює підгузки, буде неправильно. Він знаходить годинку-дві щодня на писання, тобто на реалізацію власних потреб.

Тато ділиться власними спостереженнями, як його сприймають інші чоловіки на вулиці, і як сприймають мами на дитячому майданчику чи в спільній шестимісній палаті районної дитячої лікарні. Зрештою, як він сам починає сприймати жінок, що «сидять із дітьми». Оповідач неодноразово захоплюється ними, як і загалом феноменом материнства, особливо його соціальним контекстом.

«Ану? Яку жінку хвалять на дитячому майданчику просто за те, що вона на дитячому майданчику?»

Артем Чапай

«Тато в декреті» не є щоденником, бо тут немає задокументованих щоденних клопотів і рутинних буднів. Це також не мемуари, бо фактично декретна відпустка Артема іще триває і більшість розмов у тексті звучать у теперішньому часі. Тим більше це не посібник для татів, як доглядати за дітьми чи виховувати ?х. Це насичений історіями та яскравими ілюстраціями життя, влучними спостереженнями і роздумами нон-фікшн.

Те, що робить тато в цій книжці, видається йому лише мінімальними зусиллями, які він може прикласти до спільної справи. Тому й назвати це видання виключно книжкою про тата в декреті було б неточно – «не треба думати, що все ідилічно, якщо тато пішов у декрет». Це радше розмови та роздуми про повноцінне, справедливе, відповідальне батьківство, де батько включений у виховання та догляд на рівні з мамою. Де тато врешті поважає маму та розуміє її бажання реалізовуватися після народження дитини: «А вона цілими днями вдома, і їй хочеться поговорити не тільки про те, як каже корова або де в лялі вушко».

Для мене самого ця книжка — не мімімі й не «роман виховання» про татуся, а передусім захоплення жінками.

Артем Чапай

Приклад цієї сім’ї, де немає місця традиціям-стереотипам щодо виховання, розбиває суспільні шаблони. Можна це називати по-різному, але суть одна: батько також заангажовується у процес. Цей процес навіть не виховний, бо коли йдеться про немовлят, то це радше етап елементарного догляду за дітьми, коли іноді доводиться просто побути з ними – «а час минає, а час минає, а час минає»…

Тато в декреті – це не тато, якого закрили з дитиною вдома і він безпорадно чекає вечора й повернення його бізнес-дружини. Ні-ні, це знову стереотипи. Головні персонажі – нормальні, адекватні люди, які не здаються кар’єристами. Тобто це не про маму, яка «не дивиться за дітьми, бо думає лише про роботу», як би дорікнула не одна «ідеальна» матір на дитячому майданчику. І не про тата, якого «запрягли у воза». Натомість ця родина навіть няню не хоче наймати, бо намагається якнайбільше часу проводити разом.

Книжка Артема Чапая світла, оптимістична і дуже смішна. Без іроні?, самокритики і дотепних жартів текст багато би втратив.

«Із двома простіше, ніж із одним. Одного доводиться розважати. А коли їх двоє — так розважають один одного, що лишається тільки дивитись, аби вони від надмірних веселощів не повбивалися». 

Артем Чапай

Стиль письма невимушений, місцями аж занадто. Проте в тому й увесь смак – відчуття, що ти слухаєш автора, а не читаєш його замітки. Також тут багато цікавих і навіть аналітичних рефлексій щодо батьків і дітей з реальності та навіть з літератури. Гемінгвей, Бредбері і Чехов згадуються не один раз.

Цікаво, як сприймуть цю книжку саме чоловіки, адже недовірливе ставлення до татів з колясками у нашому суспільстві, зі спостережень автора, саме в чоловіків. Хоча автор у тексті намагається це передбачити і трішки з того посміятися.

У книжковій шафі «Тато в декреті» найкраще почуватиметься в компанії Ірени Карпи «Baby travel. Подорожі з дітьми, або як не стати куркою», Памели Дракермен «Французьке виховання. Історія однієї мами в Парижі», Юлії Смаль «Китайський щоденник української мами», Христі Слободян «Диво-пристрої для щойно мам», «Записульки» Ірини Матвієнко.

Прочитати уривок із книжки

• мамам, які не наважуються залишити чоловіка наодинці з немовлям;
• татам, які самі бояться лишитися з дитиною наодинці;
• любителям історій із життя;
• дослідникам суспільних стереотипів;

• людям, яких дратують немовлячі теми;
• снобам, які не терплять розмовного стилю в літературі;
• тим, хто не може дозволити собі негайно піти в декрет (обережно, вам може захотітися стати мамою чи татом);
• читачам, яких дратують сентиментальні історії.