uncategorized

Кокотюха А. Справа отамана Зеленого. — Х. Клуб сімейного дозвілля, 2014. — 304 ст.

У своєму аж сорок сьомому романі,«Справа отамана Зеленого», Кокотюсі вдається розгортати події так, щоб читач не міг відірватися до кінця сцени.

Актуальність

Кокотюха втрапив у найактуальніше, найболючіше місце теперішньої української реальності. Коли на Сході України триває війна, гинуть сотні людей, він знаходить співзвуччя із подіями, що відбувалися в Україні після Першої світової війни, коли кілька революційних сил почергово завойовували ті чи інші території України, коли народ потерпав від пригнічень, винищення, коли невідомо було, скільки ці всі війни триватимуть і коли закінчаться.

Судячи з запису наприкінці роману, текст писався в березні-травні 2014 року, саме у розпал драматичних подій української історії – відразу після вигнання Януковича, на початку війни на Донбасі. Звідси особлива реальність, об’ємність сцен з полів бою, перестрілок, сутичок.

Кокотюха вміло вплітає історичне підґрутня у книгу. В романі фігурують Червона армія, війська Денікіна, петлюрівці, українська радянська влада отамана Зеленого, виринає далекий відгомін махновців. Всі ці сили вирують на тлі головних подій книги, іноді виринаючи на перший план.

Та й сам отаман Зелений – це теж реальна історична особа (детальніше про реального персонажа Зеленого).

Спойлер

Ця книга – про кардинальну зміну гуманізму в бік різкої відплати за страждання, історичну реальність, яка постійно змушує бути рішучим, трагічне кохання, яке призводить до відчаю.

У головного героя, хірурга Артема Шеремета, губчека арештовує дружину, її вбивають. Самого Шеремета теж затримують, але перед розстрілом на конвой нападають війська отамана Зеленого і рятують його. Також з собою забирають Якова Дзюбу – одного з конвоїрів, який встиг перевдягнутися в цивільне. Він виявиться головним негативним героєм книги.

У війську Зеленого Шеремет стає лікарем, а згодом бере участь у боях проти червоної армії, денікінців. В одну зі своїх перших пацієнток, Марусю, Шеремет закохується і одружується. Яків Дзюба, який ледь не пристрілив Артема, рятує їх з Марусею під час одного з боїв.

Згодом виявляється, що отаман Зелений загинув і його повстанці не можуть обрати собі нового ватажка. Один з ватажків чинить самосуд над старим дідом, якого підозрює в шпигунстві, і Шеремет, не витримавши, вбиває отамана. І тепер самого Шеремета призначають отаманом…

Класика жанру – еволюція головного героя

Очевидною і яскравою лінією книги є суцільна зміна характеру головного героя. Від інтелігентного лікаря, який робив сотні операцій, лікував людей, врівноважено, хоч і недалеко розмірковував про політику, про людські долі він став безкомпромісним жорстоким отаманом, який освоїв навики керування армією, може давати чіткі накази і нещадно знищувати ворога.

Шеремет дещо необтесано мислить, його емоції не завжди передають розуміння ситуації, хоча герой виписаний об’ємно, живо, натурально.

Найгостросюжетніший Кокотюха

Звісно, це невисока література – це візуальний, подієвий, структурований, сюжетний твір. Без особливих внутрішніх психологічних колізій, без рафінованих теплих історій до румбамбару, без квазіінтелектуальної гри термінами, поняттями й культурними набутками. Але цього Кокотюсі й не треба, і цього не треба читачеві його книг. Текст – захопливий, драматичний, чіткий.

Кокотюха постійно нарощує інтригу, кілька разів відчувається шалене крещендо в тексті, насичення емоцією. Кокотюха – дуже рухливий як автор, його герої реалізовуються через дію, через кілька ключових мотивацій, які ними керують.

Такі складні моменти, як, наприклад, вбивство Марусі чи суперечливе ставлення до зрадника й рятівника Якова Дзюби, дуже загострюють сюжет. Автор, як класичний белетрист, в кожного героя вкладає функцію, переконання, які цей герой з часом реалізовує, або змінює їх під дією зовнішніх обставин.

Це така собі голлівудська манера описувати людей – зовні все чітко промовлено про характер персонажа, але зсередини мало пробивається почуттів, за які читач може вчепитися, щоб співпереживати.

Читаючи текст, видно, де і що хотів чітко сказати автор, як він зводить біполярні точки зору різних героїв, як вставляє цілі сцени для того, щоб підкреслити ту чи іншу рису характеру. Всі ці речі очевидні, через що втрачається глибина роману.

Справа отамана Зеленого, яка продовжує жити

Загалом, здається, що слово «Справа» у назві книги «Справа отамана Зеленого» має асоціюватися не стільки з діловодною чи криміналогічною термінологією і не стільки з самою особистістю Зеленого, скільки з розумінням, що його справа – продовжує жити. Завдяки його послідовникам, в тому числі й завдяки лікареві Шеремету, який почав називати себе отаманом Вдовим, оскільки двічі за рік овдовів.

Два історичні романи: про Червоного і про Зеленого

Зізнаюся, з майже півсотні книг Кокотюхи, крім цього твору я прочитав лише один його роман, теж на історичну тематику – «Червоний».

В «Червоному» сюжет спершу дещо в’язкий, важливі моменти для його розвитку з’являються довго й нуднувато. Зате в другій половині, коли переплітаються усі деталі, книга просто летить, драйвує. Нікуди втекти від слова «захоплює».

Натомість у «Справі отамана Зеленого» напруга накочується хвилями, спадає, знову наростає. І, звісно, сягає свого апофеозу саме на останніх сторінках.

Хоча, остання частина книги написана з певним, як здалося, сумбуром. В сенсі, в сюжет було втиснуто забагато сцен, які просилися, щоб їх розписали дещо ширше, як це й робилося в попередніх частинах.

Наступну книгу Кокотюхи на історичну тематику я обов’язково прочитаю. Навіть якщо вона буде про «Ополчєнца Голубого».

• любителям яскравого фікшна;
• любителям історії;
• любителям військових баталій;
• людям, які встигають читати всі книги Кокотюхи.

• високоінтелектуальним занудам;
• людям, які важко переносять смерті на війні на Донбасі;
• безпробудним романтикам;
• працівникам спецпідрозділу «Беркут».