uncategorized

Фенні Флеґґ. Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

/ переклад з англійської Д. Петрушенко. ? Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. ? 320 с.

У маленькому містечку Вісл-Стоп, що в Алабамі, жодна подія не проходить повз вуха й очі Дот Вімз. Навіть якщо вона не засвідчена нею особисто, а переказана очевидцями, все одно ? вірогідність інформації 100%. Тому у червні 1929 року героїня з радістю повідомляє жителям містечка, що по сусідству з її поштовим відділенням відкрилося чудове кафе «Зупинка» зі смачними наїдками і веселими господарками. А з-поміж рецептів смажених зелених помідорів, курки з кнелями і смаженого сома, які записала місіс Тредґуд, є ненаписаний, але проговорений: якщо хочеш бути щасливим ? будь ним.

«Смажені зелені помідори» екранізовані у 1991-му. Картина користувалася популярністю, що підігріло цікавість і до книжки, написаної 1987 року. Так, бо це справжня, чесна, нехай не завжди красива й гладенька, зате дійсно щира книжка. І її авторка небезуспішно намагається дати відповідь на запитання, чим же насправді є життя і як його цікаво й змістовно прожити?

Кадр з фільму «Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

У цьому тексті легко побачити мотив зустрічі, а мотив дороги — то й поготів: кафе «Зупинка» знаходиться якраз біля залізниці. А дорога — це місце випадкових зустрічей, тут перетинаються в одній часовій і просторовій точці шляхи сотень людей. Як у Стендаля і Бальзака є вітальня-салон, так і в цьому романі у кафе реалізовується багато контактів, витворюються зв’язки, а особливо — відбуваються важливі діалоги.

Читайте також: Як екранізували твори Селінджера, Набокова і Мелвілла

Також є будинок престарілих «Трояндова тераса», де теж відбувається чимало всього. І діалоги тут ще важливіші, бо завдяки ним Евелін Кауч дізнається напрочуд цікаву історію, після якої змінює свої життєві орієнтири. Розказування ж Нінні Тредґуд, прийомної сестри власниці кафе, оцих от історій є своєрідним фіксуванням і збереженням пам’яті. Адже саме вона стає тим спостерігачем, «людиною, що тримається поряд», а згодом і наратором, через призму пам’яті якої проходить усе життя Тредґудів та історія кафе «Зупинка». Старенька Нінні натхненно і до найменших деталей може розповісти про будь-що з історії закладу. А втім, розповіді її неоднорідні й нехронологічні: читач постійно подорожує у часі й бачить події зі щонайменше двох ракурсів.

Проте багато інформації як про головних героїв, так і про решту городян дістаємо з документальних записів «Вімз віклі» ? тижневика міста, авторкою яких є Дот Вімз, яка працює на пошті й знає все й про всіх. Не подумайте, вона аж ніяк не пліткарка, бо лише описує побачене чи розміщує повідомлення жителів містечка. І особливо цікаво читати про її «другу половинку», Вілбура, який є ніби головним серед другорядних персонажів: його життя теж сповнене неймовірних перипетій.

Хоча найбільше уваги в цій історії приділяється таки двом жінкам — Іджі та Рут, які й заправляють у кафе «Зупинка». Вони відважні, бо достоту небезпечно потрапити у немилість до Ку-Клукс-Клану через те, що у кафе найкращі страви готують чорношкірі: Сипсі, Онзелл і Великий Джордж. Еге ж, таких смажених зелених помідорів, як у них, ви ніде більше в Алабамі не скуштуєте! Взагалі, багато чорношкірих харчуються і підзаробляють саме тут — бо на дворі Велика депресія. Тому кафе відкрите для всіх — знедолених і щасливих, здорових і з вадами, «чорних» та «білих». І родина Тредґудів у їх толерантному ставленні до оточення могла би бути моделлю для цілої країни.

Тема дороги поєднується тут з темою зустрічі, вона ж і розкриває ситуацію кризи, життєвого перелому

Адже за порогом кафе — всередині або ззовні — відбуваються надважливі події, після яких життя кардинально змінює свій хід. Наприклад, коли кохана Іджі виїжджає з будинку Тредґудів і виходить заміж за Френка Беннетта; чи тоді, як сину Рут відтяло руку, бо він грався біля залізничних колій; чи коли під потяг потрапив старший брат Іджі, Бадді. Щоб не накликати біди, «чорні» навіть і не потикаються за поріг чорного (який збіг!) входу кафе «Зупинка».

Є в романі й расова сегрегація, коли білий солдат просто собі вбиває чорного; і розумово відсталі, яким був син Нінні та Клео; й насилля в сім’ї, коли Френк починає знущатися над Рут; й інвалідність Кукси, який, попри ґандж, виріс повноцінною особистістю. Є і одностатеві стосунки Рут та Іджі, які ніхто й ніколи не кваліфікував як лесбійські, а лиш як природний потяг обидвох жінок. Добрі, часом наївні, але майже завжди людяні, з високими моральними принципами — саме такі герої роману Флеґґ.

Кадр з фільму «Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

Вони вчаться один в одного доброти й терпіння, співпереживають і прощають. Бо ж саме Іджі почала називати Бадді-молодшого Куксою, щоб він звикав до нового себе. А Сипсі підібрала і виростила чужого хлопчика і сумлінно доглядала за Рут, коли та захворіла. А Ґрейді Кілґор, місцевий шериф і залізничний детектив на півставки, так і не знайшов Залізничного Білла, крадія провіанту, бо точно знав, хто насправді цупить їжу з товарняків. А ще ж є преподобний Скроґґінз, із якого частенько підсміювалася Іджі й решта членів клубу «Маринований огірок», хоча йому це геть не завадило врятувати її і Великого Джорджа від ув’язнення.

Маємо тут і другорядну детективну історію: лише час од часу з’являються повідомлення в місцевій пресі про досі не знайденого Френка Беннетта. І тільки наприкінці розповіді вигулькує череп зі скляним блакитним оком у землі пустиря на Першій вулиці.

А от історія Евелін Коуч, яка приїздить разом із чоловіком до «Трояндової тераси» відвідати Велику Матусю, і турбує, і дратує водночас: її небажання змінюватись, роздуми, що «мати яйця ? найважливіша річ у світі», її боязнь темношкірих. Для неї місіс Нінні — наче психотерапевт, а сама вона ? «вільні вуха». Та зі слухачки Евелін стає співбесідницею, а зі співрозмовниці ? подругою. Жінка, яка поринула в депресію і свідомість якої мало не випустила на волю жорстокої Тованди-месниці, рятується терапевтичними розмовами й походом до негритянської баптистської церкви.

Читайте також: Що ми знаємо про американський міф?

У цій історії є і расизм, і сексизм, і шовінізм. Все, як у житті ? погане, але вкупі з хорошим. І нічого зайвого. Бо ж нема нічого аморального в тому, щоб насолоджуватися смачною їжею, упиватися почуттям любові чи потопати в алкоголі. От що дійсно погано ? так це киснути, коли навколо є стільки можливостей радувати себе і своїх близьких.

«Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» ? приємна й легка американська сімейна сага. І це попри те, що мова там іноді далеко не про найприємніші речі, а вподобані читачем герої мруть, як ті мухи. Не сказати, що це суто «жіночий» роман, хоч є тут і товстенька домогосподарка Евелін зі своїми проблемами, й історії відважних чорних і білих жінок також присутні.

Щоправда, чоловіки тут теж викручуються, як можуть, удень і «ку-клукс-кланять» ночами; воюють, або тиняються країною в пошуках заробітку. Загалом перед читачем уся Америка чи не всього ХХ століття, з 30-х по 80-ті роки ? тлом роману служать масштабні суспільні пертурбації. Але запах кращого у світі барбекю (де весь секрет у підливці, саме так!), добра гамірлива компанія і стукотіння поїздів, що проїжджають повз кафе, витворюють і підтримують затишну атмосферу. А разом із нею — і впевненість у завтрашньому дні.

Читайте також про американські бестселери 

• тим, хто вважає життя тяжким і постійно хандрить,
• тим, хто любить книги з кулінарними фіґлями-міґлями.

• тим, хто не любить смажених зелених помідорів,
• тим, хто не розуміє чорного американського гумору (а він тут є).