Казкарка

Вона вабить теплими барвами й хуліганськими замальовками, спокушає обіцянкою нового й незвіданого, лише щоби потім силоміць затягти тебе назад – у світ відкритих уроків і виховних заходів на честь уродин / роковин Великого Кобзаря. Вона – третя абеткова енциклопедія «Видавництва Старого Лева».

Арт-бук продовжує серію родинного нон-фікшну про українських «геніїв, від яких усе проростає».  Дві попередні книжки присвячені постатям Андрея Шептицького й Івана Франка. Вони отримали багато схвальних відгуків та кілька нагород, зокрема, відзнаку «Форуму видавців», «Рейтингу критика» та ін.  Кожна енциклопедія задумувалася як спроба розкрити відому особистість з незвичного, «людяного» боку: розповісти про хобі, слабкості й уподобання – словом, зняти з постаменту й наблизити до живого читача. Ідея красива, а головне – потрібна. Але виконання не в усіх книжках однаково успішне.

Книжка про Шевченка написана мастодонтом української літературознавчої есеїстики, професором Харківського педагогічного університету імені Г.С. Сковороди Леонідом Ушкаловим, авторитетним дослідником творчості Шевченка та Григорія Сковороди. Починається вона доволі традиційно й навіть дещо важкувато: «9 березня 1814 року в жителя села Моринці Звенигородського повіту Київської губернії Григорія Шевченка та його дружини Катерини народився син. Отець-василіянин Олексій Базаринський, який молитвував і хрестив хлопчика, назвав його Тарасом, бо цього дня наша церква вшановує пам’ять константинопольського патріарха кінця VIII – початку IX століть святителя Тарасія».

Продовження теж доволі традиційне й сповнене патетики: «Народжене під стріхою простої селянської хати хлоп’я стане колись найбільшим генієм України, людиною, яку наш народ поставить вище за всіх політиків, завойовників і можновладців». Он і  36?й американський президент (той, що після Кеннеді) назве його «більше ніж поетом – безстрашним борцем за права та волю людей».

Автор підкреслює, що видатний ґравер, живописець, прозаїк, драматург, співак, скульптор, актор, режисер, фотограф обожнював малечу (зовсім як дідусь Ленін), і та відповідала йому взаємністю. «Певна річ, прочитавши цю книжку, ви теж полюбите нашого великого поета», –  чи то стверджує, чи то погрожує книжка.

Читайте також: Все буде нон-фікшн: 13 важливих книжок року

Далі нам нагадують безсмертну цитату Івана Франка, закарбовану в золотих скрижалях стандартного підручника з української літератури. Вона прикрашає саморобні плакати й святкові стіннівки, учнівські твори й учительські конспекти, газетні шпальти й «педагогічні» блоги. Ну, ви здогадалися: «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури…».

Добре, але ж це інтро, передмова, скажете ви. Що то за вступ без списку кораблів, тобто переліку регалій? А от далі підуть цікаві факти, несподівані ракурси й життєві історії в легкій, елегантній, невимушеній подачі, як і годиться арт-енциклопедії «для родинного читання».

Що ж, у книжці справді багато крутезних знахідок, здатних привабити читачів різного віку. Тут вам і живопис, і морські подорожі, і задушевні співи, і дитячі трагедії, й улюблені страви, і модні аксесуари, і спудейські витівки. Ба навіть котики є.

Окрема принада – розкішні ілюстрації Анастасії Стефурак, чиїми візитівками стали «Стильна книжка для панянки» та старлевівське видання дитячого бестселера «Мій дідусь був черешнею». Її затишна, орнаментна, магічно-реалістична графіка, в якій автентичні малюнки й фотографії, надані Національним музеєм Тараса Шевченка, сусідять із зоряними силуетами, годинниковими механізмами, невагомими ягнятами й друкарськими інструментами, змушує одразу й без тями закохатися в поета, котрий мандрує бешкетними колажами, то виснучи на райському гіллі, то загортаючись у ковдру.

Концепція енциклопедії наступна: кожній літері алфавіту відповідає своє «гасло» – поняття, так чи інакше пов’язане з біографією, творчістю чи філософією Шевченка. По суті, це гра в асоціації: В – весна – день народження, воля, ув’язнення й повернення, Г – горизонт – залізні стовпи, що підпирають небо, Й – чай – останній трунок перед смертю, Д – дружба – Штернберг, Брюллов, Марко Вовчок, Ч – час – перший кишеньковий годинник, куплений в останній рік життя… Довільний вибір, підкріплений спогадами, текстами й щоденниковими записами, – оригінально, пізнавально, але все ж повчально (із вправами на закріплення засвоєних знань у кінці).

Читайте також: Оновлена програма: як і що читатимуть діти в молодших класах

Один із повчальних напрямів – релігійний. Автор, наводячи цікаві й важливі факти, які прояснюють місце біблійного тексту у творах Шевченка, зазначає: «…долоня ТВОРЦЯ помітна в кожній билині й комашині. А той, хто не бачить цієї долоні й каже, мов, усе постало само собою, – безумець, бо це те саме, що, підкинувши вгору купу літер, сподіватися, що вони впадуть на стіл рядками нашої книжки».

Таке формулювання не досить чітке. Недосвідчений читач може не зрозуміти, чи це опис світогляду митця, чи твердження автора книжки, тож подібні рядки можуть зачіпати читачів-атеїстів або ж не-християн. Не кажучи вже про те, що в пізнавальній книжці, яку, поза сумнівами, рекомендуватимуть до шкіл, експліцитна релігійна заангажованість не бажана. Це ж стосується й інших необережних тверджень (жінка – це «донечка Єви, споконвіку цікава до всього-всього на світі»), які зачіпають питання гендеру.

Однак менторський наратив – не така вже й велика вада, особливо для нон-фікшну. Значно більше напружує засилля штампів штибу «наш народ здавна вірив у те, що є два образи Вічної Любові: мати – на землі і Христос – на небі», «для нас, українців, найголовнішим у житті було й залишається гасло: «ПІЗНАЙ СЕБЕ », «ми – співоча нація… пісня для нас — «ковчег Заповіту», ми всотуємо її з молоком матері».

Як і слід очікувати, книжка вражає ерудованістю письменника, який зображає героя в широкому культурному контексті, проводячи історичні та філософські паралелі. Утім ця ж ерудованість, здається, зіграла з автором злий жарт.  Там, де можна було б обійтися одним реченням, бачимо складні екскурси: «Друг – це наше друге я», – казав колись великий давньогрецький філософ Аристотель. А через багато віків український філософ Сковорода напише: «Дружба така божественна, така приємна річ, що здається, ніби вона — сонце життя». Саме так! Сонце життя. Так вважав і Шевченко». Такі нагромадження інформації та цитат суперечать простоті формату та здаються невідповідними заявленій аудиторії (7-10 років).

Слід визнати, реверансів в бік Григорія Савича в енциклопедії немало:  «ЧАС. Яка проста й водночас незбагненна річ! «Чи не всяк знає ці слова: час, життя, смерть?.. – писав колись Сковорода. –  Нам здається, що ми їх розуміємо. Та якщо попросимо кого-небудь пояснити, тоді всяк задумається. Хто може пояснити, щ? означає час, якщо не сягне божественної висоти? Час, життя й усе інше існує в Бозі». Ці думки, певно, навіяла нашому героєві філософові Авґустинова «Сповідь».

Однак по-справжньому в книжці, покликаній «олюднити» головного українського класика, бентежить інше – до болю знайома героїчна риторика, що проглядає крізь тонкі мережива ретельно вичитаного, але не позбавленого тавтологій тексту.

Коли відкинути милі дрібнички й невинні пустощі, перед нами знову білий лицар без страху й докору – «перший історик», «український Рембрандт», «Великий Кобзар», який «прочитав цілу бібліотеку французьких романів: Жорж Санд, Александр Дюма-батько, Бальзак, Гюґо», милувався полотнами Ніколя Пуссена, Жана-Батіста Ґреза, П’єр-Луї Ґреведона, Клода Жозефа Верне, не кажучи вже про Делакруа й Ґюдена, але не втомлювався повторювати: «Нехай би моя Батьківщина була найбідніша й найнікчемніша на землі – навіть тоді вона здавалася б мені кращою за Швейцарію та всі Італії».

Якщо він любить рибу, то через «причастя до небуденного світу – омріяного, світлого, прекрасного, теплого, доброго, священного», якщо дивиться на зорі, то думає «про гармонію світу, про вічність, про те, що зорі – це душі праведників, про поезію», якщо пише «котячу» жанрову сценку, то міркуючи, «як мало треба людині для щастя».

Балагур, сміхотун, академік, чия «пристрасна й могутня любов була так зосереджена на його рідній Україні, що в його палкому серці, здається, і не залишалось більше любовного запасу для чогось іншого», – той-таки Пророк, тільки зі світським лоском. «Його поезія – це туга за свободою, за героїчною старовиною, за молодістю», його щастя «не таке вже й дешеве, як гадає шевальє де Шатобріан».

Чому набридла зі школи патетика виявляється нездоланною? Чому Шевченко (та й, власне, будь-який інший письменник) – це завжди сума цитат, функцій і досягнень перед народом? Може, тому що ми досі не вміємо захоплюватися майстерністю, а не «величчю духу». Без біографічних апокрифів і посилань на авторитети.

• шевченкофілам 9+;
• філологічним династіям;
• учителям, викладачам і відмінникам;
• у родинному колі;
• як вімельбух.

• для першого знайомства із Шевченком;
• бунтарям і нон-конформістам;
• особам з глибокими шкільними травмами;
• як підручник.

Фото: Видавництво Старого Лева