uncategorized

Відносини між двома країнами часто схожі на стосунки двох людей. Спочатку ви більш-менш комфортно живете один без одного, займаєтеся своїми справами, вирішуєте якісь проблеми. Потім у певний момент відбувається знайомство, а далі вже з’являються взаємні інтереси, справи, а іноді й розбіжності. Тобто, у вас виникає спільна історія. І те, як вона розвиватиметься, не завжди залежить тільки від двох людей. Нерідко ці зв’язки визначаються зовнішніми факторами, життєвими обставинами, сторонніми особами.

В історії Польщі та України було чимало неоднозначних моментів – спільних, хоч і часто дискусійних. Простежити, що думають поляки про українців і, навпаки, взялися двоє молодих письменників – Лесь Белей з України і Лукаш Сатурчак з Польщі. Результатом їхньої співпраці стала двомовна книжка «Асиметрична симетрія: польові дослідження українсько-польських відносин», яка побачила світ у київському видавництві «Темпора».

«Асиметрична симетрія» – це збірка художніх репортажів, у якій тексти українською та польською мовами розміщені за дзеркальним принципом. Разом – більше півтисячі сторінок реальних історій, несподіваних відкриттів, достовірних фактів. Жанр художньої репортажистики, в якому написана книжка, доволі новий для українського літературно-журналістського дискурсу. Водночас у Польщі він один із найпопулярніших. Тут сформувалася ціла традиція, школа, де серед найпопулярнішиї авторів, книжки яких вийшли і в українському перекладі, є Ришард Капусцінський, Маріуш Щиґел, Яцек Гуґо-Бадер, Вітольд Шабловський, Ізабела Мейза та ін. У цьому контексті варто згадати й всеукраїнський конкурс художнього репортажу «Самовидець», який почав активно популяризувати цей жанр, де Белей є організатором, і його репортажні «Ліхіє дев’яності. Любов і ненависть в Ужгороді».

Читайте рецензію на збірку «Veni, vidi, scripsi: Світ у масштабі українського репортажу».

«Асиметрична симетрія» – це добре продумана наперед концепція, книжка зустрічей поляків і українців, які, можливо, ніколи не перетнуться в реалі. Для дослідження автори вибрали по десять точок українсько-польського кордону. До уваги бралися як давно минулі події (до прикладу, Волинська трагедія), так і актуальні проблеми сучасності (Майдан, Крим). У передмові автори звертають увагу на певну суб’єктивність своєї розвідки, оскільки про Україну писав українець, а про Польщу – поляк. «Тільки крайніми точками на мапі ми помінялися, і Свердловськ описував поляк, а Свіноуйсьце – українець», – резюмують письменники.

У своїх мандрівках автори знайомляться з різними цікавими персонажами, що розповідають їм свої історії: Ігор, який пропонує нелегально перетнути кордон у його машині, польський ксьондз Ян із Шегинів, Антоніна з англійської філології, отець Вальдемар із Довбиша, доглядачка краєзнавчого музею пані Ніна, директор Польського інституту в Києві Ярослав Ґодун, тренер Вадим та ін. Кожен із них демонструє власне розуміння польсько-українських відносин.

Читач «Асиметричної симетрії» не має підстав не довіряти автентичності текстів, адже в кожному з них відчувається присутність автора на місці подій і що більше – журналісти навіть описують процес роботи над репортажами: «Я переглядав приготовані запитання для моїх потенційних співрозмовників і, щоб не марнувати часу, збір матеріалу вирішив почати вже в маршрутці», «Я міг би зробити інший вибір, але вже як є: чиновниця, стоматологиня, тренерка з фітнесу, університетська викладачка. Але так само могли бути й лікарка, прибиральниця, продавчиня, офіціантка, безпритульна, водійка, бармена, квіткарка», «В інтернеті я справді натрапив на кілька матеріалів про представників польської спільноти в Житомирі», «У маршрутці я читав інтимну лірику подружжя Дзюбів у польському перекладі» та ін.

У тексті багато прямої і непрямої мови героїв. Іноді автори вдаються до репортажної форми, іноді – до художньої прози. Герої часто говорять польсько-українським суржиком, сленгом, використовують діалектизми: «лєпшиє друззя», «вступися від вікна», «випили піїшят грам», «цос напісац – бардзо цєншко», «пше пана, мені уже то є фшисткоу єдноу» тощо.

Читайте також: Підсумки «Самовидця-2014»: репортажі про заробітчан, туристичних гідів і Євпаторію

Автори проводять опитування людей різного віку і соціального статусу по обидва боки кордону щодо польсько-українських відносин, історії, звичаїв і стереотипів наших двох народів. Також вони наводять чимало історичних фактів про місця, в яких бувають: стрільчанський костел, містечко Павлівка на Волині, Перемишль, Львів, Краків, Жешув, Кременець, селище Довбиш, Київ, Черкаси, Щецін та ін.

У цих художніх репортажах багато цитат польською (з гімну України та Польщі, уривки віршів Тараса Шевченка) та українською – з різних документальних джерел, художньої літератури, додаткових історій, вивісок різних закладів, спогадів, уривків із листувань та випусків новин, коментарів експертів тощо. Риторичні запитання тут переплітаються з авторським роздумами та фактами. Окрім того, для впізнаваності автора використовуються спеціальні шрифти – текст Леся Белея надрукований одним, а Лукаша Сатурчака – іншим. Окремі слова та фрази також виділяються різними шрифтами. Цей прийом суттєво покращує сприйняття тексту, хоча, якщо не ознайомитися з передмовою, то читачеві буде важко зрозуміти, що до чого.

Актуальності «Асиметричній симетрії» додає те, що однією з тем є рефлексії з приводу Майдану. Вони з’являються нечасто, але, читаючи книгу, відчуваємо, що в той час відбувалося в Україні. «Ставлення до українців змінилося після Майдану, – говорить одна з героїнь. – Раніше, знаєш, багато хто думав, що якщо хто з України, то тільки повії та прибиральниці. А зараз? Ви – герої, молодці, що боретеся».

Фото з презентації Галини Крук

У репортажах багато апеляцій до літератури, зокрема, постатей видатних польських і українських письменників та їхніх текстів: А. Міцкевича, Ю. Словацького, Б.-І. Антонича, Ю. Андруховича, С. Жадана. Окрім того, Лесь Белей у своїх репортажах вдався до цікавого експерименту – так званого портретного тесту. Він зібрав 16 зображень видатних польських діячів і показував їх інтерв’юваним. Також у письменника було кілька стандартних запитань, щодо того, якими, на думку, опитуваних, є типові поляки, з чим у них асоціюється Польща тощо. Відповіді автор отримав найрізноманітніші – від рутинних до найнеймовірніших. Але загалом тест засвідчив не надто високий інтелектуальний рівень українців і схильність до стереотипного мислення.

Проте найбільш промовистим у цій історії польсько-українських стосунків, описаних в книзі, є її завершення. Логічно, щиро і дуже патріотично: «Колись у Вроцлаві, – пише Лесь Белей, –  ми сперечалися з однокурсниками, чиє пиво краще – польське чи українське. І нашу суперечку ми завершили вердиктом – і те, і те добре. Усе залежить від того, хто на якому виховався». І тут сперечатися марно.

• журналістам;
• тим, хто любить мандрувати;
• дослідникам міжнародних відносин;
• заробітчанам.

• українофобам і полякофобам;
• тим, хто нічого не тямить в історії України і Польщі;
• переконаним домосідам.