Календар подiй

Євгенія Кононенко запрошує на творчу зустріч і презентацію своєї книжки.

Євгенія Кононенко — авторка повістей та романів, новел та есеїів, поезій та творів для дітей, літературних перекладів з англійської та французької мов. Сьогодні її творчий доробок втілений у майже 40 виданих в Україні книжках та у перекладах її творів англійською, білоруською, в’єтнамською, німецькою, польською, російською, французькою, фінською, хорватською, чеською та японською мовами. Однак найбільше визнання Євгенія Кононенко отримала за свою коротку прозу, яку єднає «вічна» тематика — жінка у різних життєвих ситуаціях. Ця проза не лише видається в Україні та перекладається іншими мовами, вона є темою наукових досліджень як в Україні, так і за кордоном.

«Симбалайн» — особлива книжка Авторки, бо тут має голос не лише внутрішня жінка, а й внутрішній чоловік Євгенії Кононенко. І як пише літературатурний критик Ігор Бондар-Терещенко, «…вона розчинила у своїй прозі чарівну пігулку музичної радості навпіл з літературною і навіть мистецькою чутливістю».

Цю книжку називають емоційним пазлом недарма: під час презентації на вас чекає захоплива мандрівка та цікаві знахідки, короткі зупинки та перехрестя медитації. І, звісно, можливість отримати автограф Автора й придбати книжку, яку хочеться відчути на дотик, дивитись і читати самому та дарувати.

«Ця книжка стала для мене певною несподіванкою, попри те, що я й значусь у ній редактором. Власне, рік тому я справді читав її – посутньо обмежений у рухах і загіпсований та забинтований настільки, що мій контакт із текстом реалізовувався лише за посередництвом двох пальців лівої руки, але процес був доволі захопливий – адже ж писала Євгенія Кононенко (колись вона мене вразила своїми «Колготами», не даючи відтоді приводів для розчарування) – і мої прикрощі відступали, така собі, коли хочете, прозо-терапія.

Та з часом враження затерлися, і коли отримав паперову версію – не міг діждатися вільної хвилини, щоб освіжити свої відчуття та емоції. Утім, це виявилася абсолютно інша книжка: змінилася її структура, додалися нові твори (у тому числі й поетичні «інтермедії»), – вона вивершилася, – чомусь саме це слово хочеться вжити, – набула довершеності не лише композиційної, а передусім настроєвої – суголосної очищеній атмосфері міського простору після літньої зливи з грозою: чорна безвихідь «комуналок» київського середмістя радянського й раннього пострадянського періодів з коханням без сподівання на «хепі-енд» – раптом осягається тією особливою полегшою, з якою приходить усвідомлення, що все це лиш страшний сон і ця сторінка у твоїй біографії давно перегорнена».

Ростислав Мельників про «Симбалайн»

Подія на Фейсбуці