uncategorized

Без цього не проходить жодна більш-менш помітна дискусія книжкової тематики. Обов’язково під кінець заходу, коли виділяють час на запитання журналістів, руку піднімає стильний чоловік – майже завжди в окулярах, із записником у руці – і представляється журналістом якогось впливово економічного видання. Почувши назву цього видання, аудиторія шанобливо затихає, а чоловік починає здалеку:

«Ось ви розповідаєте про успіхи української книги на міжнародному ярмарку у Франкфурті, але це виглядає жалюгідно! Кого з українських письменників видають за кордоном? Чому в Україні немає Нобелівських лауреатів чи лауреатів інших престижних премій? Чому за книгами наших літераторів не знімають фільми? Чому ні в кого немає таких тиражів, як у Роулінг чи Донцової? Можливо, справа у цих-таки письменниках, які не вміють писати, і у видавцях-непрофесіоналах?!»

Для багатьох українців важливо, аби якість/геніальность культпродукту були підтверджені оскарами, нобелями, преміями й визнанням за кордоном. Без цього вони ніколи не повірять у талановитість українського письменника, ілюстратора, шрифтовика, редактора тощо-тощо – хай би він був тричі геніальний. Вони довіряють накладам, кількості перекладів, кількості закордонних рецензій, вартості видання і не довіряють власному смаку. Все просто: у письменника немає таких тиражів, як у Донцової, – та його не читають. Багато російських книг на українському ринку – наші видавці не професіонали, не вміють працювати. Немає Нобелівських лауреатів – в Україні ніколи не було талановитих авторів. Окрім того, рубрика гламурчік і ночная жизнь города приносять куди більше жаданих кліків, ніж книжкові новини.

Коли ми з Ірою Батуревич починали на своєму 3-му курсі роздумувати над концептом видання книжкових новин (саме книжкових – не літературних), ситуація не була ліпшою, хоча менш інтернетною.

Ми ходили на презентації вартісних книг, які майже завжди, на жаль, ігнорували все ті ж журналісти впливових видань – і ті книги без особливої медійної підтримки за якийсь час ставали раритетами у лічених домашніх бібліотеках.

Ми звертали увагу на відсутність законів про підтримку вітчизняного книговидання, на відміну від інших розвинутих країн, де такі ініціативи є пріоритетом у державній політиці, і водночас на лобіюванні російських видань в Україні.

І разом з цим ми почали знайомитись із десятками талановитих видавців, редакторів, перекладачів, книжкових ілюстраторів, дизайнерів, шрифтарів, культменеджерів, які втілювали у нас якісні, круті проекти. Вони не нили, чому в Україні немає того чи іншого, а хотіли самі змінювати ситуацію, і робили це просто на наших очах. Але й ними не надто цікавились впливові видання.

Ми намагались знайомити читачів із вартісними книжковими новинками, місцями, відшуковувати якісні закордонні приклади, розповідати про талановитих людей книжкововидавничої сфери, підтримувати інформаційно їхні проекти. Можливо, у нас не все вдавалось добре, але ми завжди намагались копати глибше й розібратись, що стоїть за цінами, накладами Донцової, кількістю іноземних перекладів, купівельної спроможності читачів, дизайном обкладинки чи укршрифтами.

За ці роки ми подорослішали, як і наш проект. З ритуалів читання, книжкових фетишів ми хочемо перейти на аналіз видавничого справи, глибше вивчення окремих книгосегментів і критичного погляду на ринок.

Дякуємо всім, хто були і є увесь цей час з нами. Саме завдяки вашій підтримці (читайте – відвідуваності), нам хочеться розвиватися і ставати впливовим виданням, яке довіряє, серед іншого, й власному смаку.