Читомо > uncategorized > Просто так, щоб не забути

uncategorized

Просто так, щоб не забути

31.03.2014 0 Автор:

Думаю, про це вже можна написати. Кілька місяців тому, коли все ще тільки починалося, я сказав одній дівчині, що Майдан – це випробування для її покоління. Не те щоб ми були такими вже страперами і відсторонювалися, просто в нашого покоління були нагоди розібратися, хто чого вартий, і до цього. Втім, я і уявити не міг, наскільки це випробування виявиться жорстким. Як і того, наскільки гідно вони складуть цей іспит.

Оскільки дівчина була творча, я мав на увазі передовсім так званих двотисячників, є, на щастя, в українській літературі такий феномен, який своєї унікальності повною мірою не усвідомлює. Покоління, яке прийшло в літературу двадцятилітніми. За найсприятливіших умов, які потім похерила криза книговидання, тому, скажімо, «двітищідесятників» поки що так і не виникло.

Вони стартували яскраво, бадьоро інеформально, так переважно і не визначившись, прозаїки вони чи поети. Багато хто, як і належить, не виправдав щедрих авансів, зупинився на дебютній книжці, поставив собі галочку в курікуклумвіта – «книжку видав» і переключився на щось інше. Нічого страшного, все краще, ніж безуспішно намагатися видати першу книжку десятиліттями, і лише потім виявити, який ти нікчема, як воно було в старших, і як воно є в сусідів досі. А тут, як вони самі казали, книжку не видав тільки ледачий.

Інші, ті хто писав не для закриття гештальтів, як і належить, дорослішали й писали вже зовсім іншу прозу, росли, ось вони вже й тридцатилітні, а виданими книжками вже можна полицю наповнити, але. Але в мене були сумніви, як вони повели б себе в безчасся, коли творчості ніщо аж ніяк не сприяє, за неї не цукерку дають, а б’ють, натомість, щодемонструють нам сусідські культурні діячі, потрібен одобрямс та інший Кафка. А вони ж були аполітичними адептами чистого мистецтва з самого початку, навіть якщо не знали, що це так називається. Вони мали відразу до пафосу споконвічно.

Але зараз, мабуть, вже можна констатувати, що іспит складено на відмінно. Вони знайшли і місце свого чистого мистецтва на барикадах, і своє місце в громадянському суспільстві, і місце для своїх книжок в бібліотеці майдану, на відміну від формальних структур (так званих спілчан), які книжок не пишуть вже давно, більше щоки надувають, а тут щось і з громадянською позицією в них не склалося. І в такий час самі інтриги в голові, як виявилося. Хто кого підсидить і хто яку премію отримає. Тьфу.

Про те, яким чудовим і небайдужим виявився отой неспілчанський молодняк, вже кілька місяців не дає сумніватися френдстрічка і реальні події і справи.

Вобщем, творчі пацани і пацанки, воно, звісно, все по-всякому може повернутися, що завтра буде ніхто не знає, але що ви не стратили, вже зрозуміло. Саме час вам про це сказати, я думаю.

Зображення Monorali Studio

Поделиться в facebook'е Поделиться вконтакте Поделиться в twitter'е

Щоб залишити свій коментар, будь ласка, увійдіть через аккаунт Vkontakte чи Facebook

Соцмережi
artarsenal bookforum publish messe