Спочатку було ліньки, бо ніколи. Але все-таки вирішив відгукнутися на пропозицію писати такі умовні «блоги видавця», бо раптом це когось надихне. А щоб надихало і з’являлися нові видавництва треба. Бо конкурентів серед існуючих видавців не бачу, а бачу романтиків, з якими займаємося спільною справою – працюємо на українську культуру.
Стараємося видавати хороші українські книжки. Бо якби хотілося лише заробити грошей, то навряд думалось би про книговидання. А раз думається – то вже людина наївна. І прекрасна в своїй наївності.
Детальніше про те, як починати видавництво напишу якось пізніше. А зараз – про нинішній день. Чітку видавничу лінію варто мати, але коли ти ще молодий, то можеш дозволити собі відхилення. Крім того, якщо ти сам ще й поет, то не уникнути сентиментів щодо поезії. І якщо ніхто в світі того генія не збирається видавати, бо поезія не йде, то ти видаси для себе. Щоб мати ту книжку на власній книжкові полиці.
Нещодавно приятелька познайомила з одним своїм товаришем. Він знає Бахмацьку школу поезії, бо сам десь звідти. Любить то і знається з тими поетами. Один з них, а саме Юрій Ананко переклав з іспанської нобелівського лауреата Хуана Рамона Хіменеса. Спеціально для того, щоб перекласти, вивчив іспанську. Це вже багато.
Рамон Хіменс
Книжка Хіменеса називається «Плетеро і я (Андалузька елегія)». Це прекрасна лірична проза. Я собі почитав і захопився. Може, ми не втрачаємо, що ця книжка ще не видана українською, але точно здобудемо, коли видамо. От, цим й збираємося зайнятися. Тим більше, що все складається органічно. Найголовніше – чудово перекладений текст є. А далі – справа техніки. Треба знайти гроші.
Ми сьогодні пішли у Іспанське консульство. Нам сказали написати листа чого й до кого ми хочемо. Ми написали і залишили контакти. Протягом кількох днів обіцяли потелефонувати і, ймовірно, запросити на аудієнцію. Наразі я не маю певності, що з цього буде якийсь позитивний результат. Але маю певність, що Літературна агенція «Discursus» Хіменеса так чи інакше видасть.
А йдеться найбільше про те, що треба рухатися. Щось робити. Стукати. Тощо. Якщо хотіти, то на все можна знайти гроші. Я ще не знаю де, але знаю, що вони є у світі, відтак достатньо просто попрацювати так, щоб вони опинилися там, де ти їх витратиш з користю.
Оскільки консульство розташоване на Подолі, то ми були там. Після консульства купили з новим товаришем по булочці. Він – з горохом, а я – з маком і сиром. Сиділи на лавочці і їли, дивлячись на Сковороду. В нього був підбадьорюючий вираз обличчя. Мовляв, молодці хлопці, все добре робите!
Світлина periodistas-es
Найкращий лайк — це 30 гривень))
Фондуючи незалежну редакцію Читомо, ви допомагаєте зростити нове покоління професіоналів видавничої справи і збільшуєте кількість хороших книжок у світі.
Спасибі.
|
роздуми:
1. починати треба не з грошей, а з авторських прав. Атже вони не в “суспільному надбанні”. Щось мене беруть сумніви, що ви знаєте де вони
2.консульство до фінансування проекту видань не має відношення. Й тому відповідь наперед відома
3.”ви будете не першими” – http://www.calvaria.org/book.php?isbn=9789666633388
Доброго всім здоровля !
Ну, сумніви сумнівами, але хто робить – той знаходить.
Щодо консульства, то там часто буває пан Оріол Нойя, який відповідає за культурні зв”язки. Хлопці правильно зробили, що туди пішли.
По-п”яте, в кальварійський книзі “Платеро і я”, здається не було.
І щоб було зрозуміло, що Хіменес цінний не тільки для нас з Вами, а й для Поетів, почитайте краще вірш Миколи Туза :
Ходить світло між зірками
стежками звичними-звичними,
поза вікнами, поза нами,
поза фіранками фабричними.
Чай грузинський, болгарська «Стюардеса».
Біля фільтру – пальці кольору лимона.
Перечитуємо Хіменеса
Хуана Рамона.
А коли прочиняли кватирку –
бо від срібного диму темно –
на його мерехтливу зірку
відпустили свого Платеро.