Казкарка

Тімоте де Фомбель. Тобі Лолнесс: у 2 кн. К.1.: На волосину від загибелі, К.2.: Очі Еліші / пер. з фр. Мії Марченко; худож. Франсуа Пляс. — Київ: Час майстрів, 2016. 

Що глобальніша проблема, то віддаленішою видається вона людині. І лише взявши конкретний контекст якоїсь катастрофи, показавши її на живих прикладах, можна  апелювати до людсько? співчутливості. Таким методом і скористався Тімоте де Фомбель. А читачам залишається лише постійно тримати цю майже метафору перед сво?м носом.

Роман про Тобі Лолнесса починається дуже динамічно й відразу затягує читача у вир подій. 13-річний хлопчик змушений переховуватися від мисливців, які його переслідують. За Тобі оголошено винагороду. Але переповідати зав’язку історії неможливо без спойлерів, адже розповідь нелінійна. Щоб дізнатися, звідки, куди й чому Тобі втікає, треба повернутися до недавніх подій на Дереві. І згодом пережити ще багато інших драматичних речей, що відбуваються у витвореному автором світі, де існують свої закони і звичаї. Де жити у Кроні престижніше, ніж у Нижніх Вітах, де людей Трави вважаються голодранцями, де кожен міліметр Дерева буяє життям. Чому міліметр? Бо саме такого зросту його мешканці.

Читайте також: Вартісні переклади й вітчизняна проза для підлітків

Історія про Тобі, його сім’ю, дівчину Елішу, про його товаришів і ворогів, що живуть у дивовижному мікросвіті, напрочуд насичена подіями, подвигами, ризиками й боротьбою. Боротьба тут ключова. Це навіть не боротьба за власне виживання: на карту поставлено життя всього Дерева, яке потроху починає помирати. Батько Тобі, професор Сім Лолнесс, віднайшов таємницю Балейни – «винаходу, який загрожував життєвій енергії їхнього Дерева». Але тут, як це завжди трапляється в житті, приходять меркантильні особи, які прагнуть збагатитися у легкий спосіб. Це протистояння лежить в основі двох томів цього еко-фентезі.

Окрім людей Дерева існують ще люди Трави. І це вже протистояння іншого рівня, приклад стосунків з Іншим, не таким, як ти. Про людей Трави розповідається вже у другому томі, тому тут не хочеться багато говорити, щоб залишити читачеві змогу самому розгортати нові сюжетні пласти.

Читайте також: «Прокляте дитя»: Гаррі Поттер і смак розчарування

Атмосфера роману перманентно напружена. Особливо коли здається, що от-от усе заспокоїться, винні будуть покарані, а невинні нарешті повернуться додому. Але ж ні. За кожним сюжетним поворотом чекає нова небезпека, рівень драматизму лише наростає. Якоїсь миті починаєш навіть дещо втомлюватися від такого лоскотання нервів. Адже ж читаєш і співпереживаєш з героями, уболіваєш зі їхні звитяги.

Такий роман одразу хочеться порівнювати із голлівудськими екшенами. Зрештою, текст справді кінематографічний – у сенсі максимально яскравих і динамічних кадрів, постійного тримання читача в тонусі, зростання напруги. Інтригу автор теж уміє добряче витримати. У кількох місцях він випробовує терпіння читача майже до останньої краплини, граючись із очікуванням чергової розв’язки чи відкриття якоїсь таємниці.

Текст має виразні ідеологічні меседжі й націлений на виховання екологічної свідомості. У його центрі – дуже прозора метафора Дерева як живої істоти, яку потрібно берегти, не зловживати живими організмами, жити в гармонії з природою, «відчувати напрямок углибині себе».

«Єдине, чого я прагнув, – довести, що Дерево є живою істотою. Що сік – то його кров. Що всі ми – тільки гості у цьому світі».

У книжці яскраво й чітко показано суспільні устрої та соціальну нерівність. Як вдалося захопити владу монстрам, що прагнуть лише власної наживи, як їм вдалося замаскуватися та переконати суспільство у власній правоті. І врешті, як вдалося Тобі та однодумцям розкрити очі звичайних мешканців Дерева на катастрофу, учасниками якої врешті стали всі навколо. Світ Дерева – це також традиційне патріархальне суспільство. Але мужні самостійні жінки у цьому світі теж є – як виняток. Усі ключові ролі й функції залишаються в руках чоловіків. Текст про Тобі написано 10 років тому, але описані в ньому соціальні проблеми не втрачають свого значення. Тому українське видання в цьому випадку доречне та ще не спізнилося.

«На Дереві з цього приводу дискутувало безліч учених. Чи справді Дерево змінюється? Чи воно вічне? Звідки воно походить? І чи буде йому кінець? І найголовніше, чи існує життя поза Деревом». 

Попри те, що увага читача прикута передусім до швидкого перебігу подій, автор не нехтує психологією персонажів. Головних героїв детально виписано, показано внутрішній світ, їхні мотивації, складне співіснування суперечливих емоцій. Що ж до тла, то автор дає широку палітру людських типажів: від тих, хто ладен пожертвувати своєю шкурою заради людства, і до тих, кому власний зуб дорожчий за все на світі. Але персонажі не поділяються виключно за таким дуалістичним принципом на добрих і поганих. Тут є й ті, хто піддався спокусам і зрадив, але згодом визнав свою помилку. Ті, хто «навернувся» на правильну дорогу. Ті, хто постійно перебуває в сумнівах.

«Він подумав про те, що злість може принести людині багатство і владу, але ніколи не дасть краси». 

Роман багатий на всілякі «премудрості», що зринають у думках і діалогах персонажів. Це роздуми про внутрішню свободу, страждання, про важливість мистецтва та праці загалом, про корені ненависті і злоби в людині. Не нові, навіть банальні й пафосні для дорослого, ці філософування в романі для раннього підліткового віку видаються доречними. Попри неймовірну серйозність заявлених тем книжка не видається нудною чи повчальною ­– гумору та романтики в ній теж достатньо.

«Небезпека оголює серця і спрощує багато речей».

Зважаючи на епічність подій, можна було з острахом очікувати пафосної розв’язки. Але авторові вдалося створити самодостатній реалістичний світ, в якому всі перемоги й поразки здаються справжніми – як у житті, а не в казці.

Українське видання вийшло друком із оригінальними ілюстраціями Франсуа Пляса. Це стримана чорно-біла графіка,  що супроводжує розповідь, без додаткових нюансів описує прочитане.

«Ніщо людина не захищає так затято, як те, чого вже немає».

Загалом видавництво «Час майстрів» добре впоралося із виданням двотомника. Книжки приємно гортати. Прискіпливий читач може помітити незначні недогляди редактора і коректора: «потягнувся руками вздовж тіла дороги», «не знаю, до чого ти», «сп’яніння та спрага частенько ходять парами», «десь у годині шляху від ферми», «Еліша далі їла млинці», «бути з вами в усі часи». Хоча дещо стосується роботи виключно перекладача, наприклад, «скинути в порожнечу рештки личинки». Також не зрозуміло, за якою логікою у примітках роз’яснюється, що таке «вантуз», але не пояснюється, що таке «кір’яний чорвник». Але на загальне враження від тексту такого солідного обсягу декілька таких фраз не впливають.

Можна сподіватися, що юних читачів не відлякає товщина двох томів, адже тут достатньо великий шрифт, та й ілюстрації трапляються дуже часто. Щоправді, сторінки видання затонкі – текст просвічується. Але, можливо, така економія – через пробуджену екологічну свідомість?

• підліткам 9-14 років;
• поціновувачам фентезі на кшталт «У нетрях Темнолісу» Пола Стюарта та Кріса Ріддела;
• еко-свідомим, пластунам та вегетаріанцям;
• борцям за рівність і справедливість;
• дослідникам суспільних процесів та явищ.

• любителям виключно реалістичної прози;
• тим, кому важко запам’ятати велику кількість персонажів і прослідковувати багато подій;
• у транспорті (хіба що ви носите товсті книжки, аби наростити собі м’язи);
• читачам, яких дратують довжелезні гіпердинамічні тексти.